Економіка Афганістану

Афганістан – аграрна країна, 90% її населення проживає у сільській місцевості. Афганістан ще до початку громадянської війни 1979-2001 входив до числа найбільш відсталих з точки зору економічного потенціалу країн світу, займаючи за рівнем національного доходу на душу населення (160 дол. На рік) 108-е місце з 120 країн, що розвиваються. Промисловість країни становила 23% валового національного продукту, сільське господарство – 58%. На частку будівництва доводилося 6%, транспорту та зв’язку – 4%, торгівлі – 8%. Виробництво продукції на державних підприємствах становило 36% всієї продукції, що випускається в країні, інша частина продукції вироблялася на приватних фабричних і ремісничо-кустарних підприємствах.

Громадянська війна завдала величезної шкоди економіці А. Були виведені з ладу більшість промислових підприємств, зруйновані або заміновані дороги, знесені мости, перервано зв’язок між окремими районами країни. Підприємства перестали отримувати сировину, запчастини, електроенергію і паливо. Вже до 1993 обсяг валової продукції промисловості скоротився в порівнянні з поч. 1990-х рр. вдвічі. До 1999 з 336 довоєнних підприємств продовжували працювати тільки шість. Сотні тисяч селян втекли з країни. Все це призвело до паралічу економіки. Селяни все частіше стали звертатися до вирощування не традиційною пшениці, а опійного маку, який збували посередникам. Наркотики йшли за кордон. До поч. 21 в. А. з виробництва наркотиків вийшов на 1-е місце в світі.
У гірничодобувній промисловості до 1940-х рр. розробка основних корисних копалин велася кустарним способом. У 1960-х рр. були освоєні три вугільних родовища – «Каркар» (Пулі-Хумрі), «дару-Суф» на півночі і «Ішпушта» недалеко від Шікарійского ущелини. Потім було відкрито нове родовище на схід від Герата («Сабзак»). В цілому до початку громадянської війни (1979) в країні добували 200 тис. Т вугілля. Він йшов на опалення міст і використовувався на цементних заводах.

Видобуток газу велася на трьох облаштованих в 1960-х рр. родовищах – Ходжа-Гугердаг, Ятім-таг і Джаркудук (до 3 млн т в рік). Газ після очищення подавався по одному газопроводу в Мазарі-Шаріф на завод азотно-тукових добрив і на ТЕС, а по другому газопроводу в кількості 1,8-2 млрд м3 на рік йшов на експорт в Туркменістан і Узбекистан. У 1988 нові родовища газу були виявлені в провінціях Фарьяб і Джаузджан, що дало можливість збільшити його видобуток до 3 млрд м3, або 46300000 дол. США, що склало 20% вартості всього експорту. У 1984 вартість видобутого газу склала 314 млн дол., Тобто половину всіх валютних доходів країни. СРСР купував афганський газ за заниженими цінами, в рахунок його оплати в А. надходили нафтохімічні продукти.

Нафта, знайдена на ряді дрібних родовищ на півночі країни, використовувалася з розвідувальних свердловин для побутових потреб щорічно в кількості 10-15 тис. Т.

Добувалися також берилій, хромова руда, барит, сірка, тальк, кам’яна сіль, лазурит, будівельний і декоративний камінь (мармур, онікс, гіпс, вапняк). З дорогоцінних каменів відомі рубін в Бадахшане і смарагди в Панджшіре.

До 1979 потужність всіх електростанцій А. становила 396 МВт. З приблизно 850 млн кВт-год електроенергії, що виробляється 45% надходило промисловим підприємствам, приблизно 35% – комунально-побутового сектору. Майже 73% всієї електроенергії вироблялося на гідроелектростанціях, близько 25% – на ТЕС і трохи більше 2% – на дизельних станціях. Всього в А. налічувалося св. 100 електростанцій. Перша ГЕС була побудована в 1919 в Джабаль ус-Се-раджі потужністю 1500 кВт. Економічне зростання в 1960-х рр. зажадав значного збільшення електроенергії. У 1962 була побудована ГЕС «Кулі-Ху-МРІ» потужністю 9 тис. КВт, енергія якої використовувалася на новозбудованому елеваторі, вугільній шахті «Каркар», а також у містах Баглан і Кундуз. У ті ж 1960-і рр. були побудовані ГЕС «Саробі» на річці Кабул потужністю 22 тис. кВт, ГЕС «Наглу» (100 тис. кВт), ГЕС «Махіпар» (66 тис. кВт), ГЕС «Дарунта» (11 тис.). У Північному А. були побудовані ГЕС «Ханабад» (1400 кВт), ГЕС «Баглан» (300 кВт). У долинах річок Гільменд і Аргандаб були споруджені ГЕС «Гірішк» (2800 кВт) і «Каджаки» (33 тис. КВт).

Найбільші ТЕС були побудовані в Мазарі-Шаріфі на заводі азотно-тукових добрив (48 тис. КВт) і Кабулі (100 тис.). До 1979 загальна протяжність ЛЕП в А. досягала 1000 км.

Найбільш велике підприємство в машинобудуванні та металообробці – авторемонтний завод Джангалак в Кабулі, побудований за допомогою радянських фахівців, в 1960-і рр. на ньому проводився капітальний ремонт 1,5 тис. вантажних автомобілів на рік. Крім того, тут також випускалися верстати, водяні насоси, дорожньо-будівельна техніка, предмети побутового призначення. Крім нього, у великих містах функціонували авторемонтні майстерні, дрібні підприємства з виробництва різних побутових металовиробів – котлів, чайників, сільськогосподарського інвентарю, латунних виробів і т.д.

Найбільше підприємство хімічної промисловості – державний завод азотно-тукових добрив в Мазарі-Шаріфі, що випускав на рік 120-130 тис. Т карбаміду. У Кабулі, Джалалабаді, Мазарі-Шаріфі, Кандагарі працювали близько 30 дрібних приватних підприємств з випуску фарб, пластикових виробів, поролону, ліків, отрутохімікатів та ін.

Промисловість будматеріалів представлена ??двома цементними заводами – в Пулі-Хумрі і Джа-баль ус-Серадж загальною потужністю 150 тис. Т цементу на рік, Кабульським домобудівний комбінат, Кабульським асфальтовим заводом, а також низкою підприємств з обробки мармуру та каменю, випуску будівельної арматури.

У країні функціонували численні цегляні заводики напівкустарного типу, розташовані навколо багатьох міст. Будівництво, як промислове, так і цивільне, здійснювалося декількома досить великими за афганськими мірками будівельними фірмами, включаючи змішану компанію за участю німецької фірми «Хохтіф». У Кабулі та інших великих містах працюють численні меблеві підприємства, які виготовляють офісну і домашні меблі.

Найбільш великою за масштабами в А. є легка промисловість – підприємства з обробки та переробки бавовни, вовни і імпортованого штучного волокна. Цією роботою зайнято близько 40 підприємств. Їх будівництво почалося ще в кін. 1930-х рр. Найбільше з них було побудовано найбільшої текстильної компанією «Спінзар» («Біле золото») в Кундузі. Порівняно великі бавовноочисні заводи були побудовані також в Мазарі-Шаріфі, Кандагарі і Гераті.

У ці ж роки були побудовані великі текстильні фабрики в Джабаль ус-Серадж і Пулі-Ху-МРІ. Дві останні виробляли в рік до 85 млн м тканин європейського рівня. Це були приватні підприємства. Пізніше, в 1950-і рр., Під Кабулом (в Баграм) була побудована державна текстильна фабрика продуктивністю 12 млн м тканини на рік, на околиці Мазарі-Шаріфа – фабрика «Балх» (теж на 12 млн м).

Близько 24 дрібних приватних фабрик з переробки тканин із синтетичного волокна працювали в Кабулі і Кандагарі.

Вовняні тканини випускалися на державному підприємстві в Кандагарі (140 тис. М на рік) і під Кабулом, в Пулі-Чархі (до 1 млн м продукції), де проводилася також килимова пряжа.

З 1960-х рр. почала розвиватися трикотажна промисловість. У 1978 в Кабулі вже працювало 10 фабрик, що випускали в рік 70 тис. Одиниць верхнього одягу і 1,4 млн пар панчішно-шкарпеткових виробів.

Взуттєва промисловість була представлена ??приватними підприємствами – фабриками «Аху» і «Окабе», що проводили 300 тис. Пар шкіряного взуття в рік, а також 10 фабриками пластикової взуття, які давали щорічно 2,5-5 млн пар цих дешевих виробів.

На другому місці (по числу підприємств та обсягом виробництва) після легкої перебувала харчова промисловість. Крім маслобойних підприємств, сюди ставилися близько 20 фабрик з очищення, сушіння та упаковці фруктів, розташованих в Кабулі, Парване, Кандагарі і Мазарі-Шаріфі. Кожна з них щорічно випускала від 2 до 5 тис. Т кишмишу та інших сухофруктів, які йшли в основному на експорт в Пакі- стан. У Нангархарі був відкритий завод з переробки маслин і випуску оливкової олії, куди надходила продукція 4 державних ферм провінції. У великих містах працювали 6 заводів з виробництва харчового льоду для населення, дрібні підприємства з виробництва газованої води, морозива, кондитерських виробів. У Баглані працював єдиний в країні цукровий завод з переробки цукрового буряка. Обсяг його продукції 10-12 тис. Т цукру на рік при потребі в 70-80 тис.

Промислова переробка м’яса проводилася на бойнях в Кабулі і Гераті, пшениці – на елеваторах і млинах в Кабулі, Пулі-Хумрі, Мазарі-Шаріфі. Хліб фабричної випічки проводився на найбільшому в країні хлібокомбінаті в Кабулі, хоча до громадянської війни було розпочато будівництво млина та хлібокомбінату також в Гераті. У столиці в 1980-х рр. була відкрита макаронна фабрика. У всіх населених пунктах А. функціонують кустарні хлібопекарні, які виготовляють традиційний хліб – лаваш і Чараки (узбецькі круглі коржі).

В А. досі зберігається масштабне кустарно-ремісниче виробництво мануфактурного типу. Асортимент виробів надзвичайно широкий – від ножів до килимів. Всього в країні налічується 130 типів кустарно-ремісничих майстерень. Найбільший сектор у цій промисловості – килимарство, де зайнято до 1 млн чол. Далі йдуть виготовлення металевого посуду, вироблення шкур і шкір, пошиття одягу, дублянок, шапок, виробництво гончарного посуду, солодощів, тростинного цукру і т.д. У такого роду майстерень працює, як правило, 5-6 чол. До недавнього часу в цій галузі зберігався середньовічний цехової порядоколо

В А. налічується близько 17 млн ??га придатної для обробки землі (25% території). З них 4,5 млн оброблялися. Під культурами було зайнято 3,8 млн га, в т. Ч. 75% поливних і 25% богарних. 3,8% поливних земель відводилися під сади і виноградники, решта – під польові культури.

Основною проблемою землеробства залишається нестача води. Іригаційні споруди в А. в більшості своїй примітивні. Як і раніше широко використовуються Каріз – підземні канали, споруджені ще в середньовіччі.

Рівень сільськогосподарської техніки вкрай низький: досі в більшості дрібних і середніх господарств використовуються серпи, дерев’яні плуги. Число тракторів не перевищує 3,5 тис., Комбайнів – 600.

Найбільші засіваються площі відводяться під пшеницю (60%) – в основному в провінціях Кабул, Парван, Логар, Вардак і Капіса. Річний урожай пшениці 2,5-3 млн т. На другому місці – кукурудза – 12% площі, урожай 800-900 тис. Т. У високогірних районах вирощують ячмінь (78%, 300-350 тис. Т). Рис росте в районах Ханабада, Кундуза, Лагмана, по долинах річок Кабул, Логар, Вардак, Кунар (6%, 200-250 тис. Т). У країні сіють також просо, в основному на півночі, і вирощують бобові (горох, сочевиця та ін.).

З технічних культур найбільше значення має бавовна, посіви якого зосереджені в основному в районах Пулі-Хумрі, Кундуза, Мазарі-Шаріфа, Герата. Рекордний врожай бавовни був вирощений в 2002 – 200 тис.т. Цукровий буряк вирощують на невеликій площі (близько 1 тис. Га) в Баглані, де працює єдиний в країні цукровий завод. З олійних рослин вирощують льон, кунжут, гірчицю, коноплю, мак.

Важливу роль у харчуванні афганців складають овочі: баклажани, томати, цибулю, часник, картопля, морква, редька, буряк, капуста та ін. Широко розвинене баштанництво – вирощування динь, кавунів, гарбузів, огірків. З фруктів найбільш поширені персики, абрикоси, гранати, айва, інжир, яблука, груша, слива, черешня, мигдаль, волоський горіх, фісташки, виноград.

Посилання на основну публікацію