Державний устрій і політична система Великобританії

Великобританія – конституційна монархія. На відміну від більшості країн світу, в В. немає Конституції, яка б була єдиним документом, вона складається з різних парламентських актів – статутів, судових рішень та конституційних звичаїв. Конституція може бути змінена парламентським актом або загальною згодою на зміну конституційного звичаю.

Глава держави – королева Єлизавета II (народилася 21 квітня 1926), зійшла на престол в лютому 1952. В останнє сторіччя простежується тенденція передачі владних повноважень безпосередньо уряду, проте королева продовжує брати участь у здійсненні ряду важливих функцій державної влади. За нею збережено право скликати і розпускати парламент, призначати прем’єр-міністра: королева пропонує лідеру політичної партії, що становить більшість у палаті громад, сформувати уряд. Королева стверджує закони, прийняті парламентом. За законом вона є верховним головнокомандуючим і, за поданням уряду, призначає вищих воєначальників. Як глава судової влади призначає суддів, а як глава Англіканської церкви – єпископів. У сфері між- народних відносин королева як глава держави має право оголошувати війну і укладати мир, підписувати міжнародні договори і угоди.
До складу В. входять 4 історико-географічні області (історичні провінції) – Англія, Уельс, Шотландія і Північна Ірландія (Ольстер) – частина Ірландії – 6 північно-східних графств (за Договором 1921 включена до складу В. на правах автономії). В адміністративному відношенні В. ділиться на графства, округу та міста. До складу В. входять самостійні адміністративні одиниці – острів Мен і Нормандські острови, а також 15 залежних територій. У віданні органів місцевої влади знаходяться житлове будівництво, освіту, соціальне забезпечення, поліція і пожежна служба. Вони фінансуються за рахунок коштів, отриманих від стягнення муніципальних податків, місцевих податків і дотацій центрального уряду.

Вищий орган законодавчої влади – парламент. Він складається з палати лордів та палати громад. Парламент займається законотворчою діяльністю. Законопроекти (біллі) проходять 3 читання. Як правило, законопроекти повинні бути прийняті обома палатами. Перш ніж знайти силу законів, вони повинні отримати королівську санкцію. На практиці це є чистою формальністю. В умовах відсутності письмової Конституції як єдиного документа і за положенням «парламентського суверенітету» парламент може скасувати акти конституційного значення. Велику роль у підготовці законопроектів грають парламентські комітети. Провідна роль у діяльності парламенту належить палаті громад. Вона обирається на термін не більше 5 років і налічує 659 членів – по 1 представнику від кожного з 659 виборчих округів. Парламент обирається за мажоритарною системою відносної більшості прямим і таємним голосуванням на основі загального виборчого права.

Право голосу мають всі громадяни В., а також інших країн Співдружності та Республіки Ірландії, які досягли 18 років і постійно проживають в В. З 1945 на загальних виборах 8 разів перемогла Консервативна партія, 8 – Лейбористська. В результаті загальних парламентських виборів у червні 2001 більшість у палаті громад, як і на попередніх виборах 1997, отримала Лейбористська партія – 412 місць (40,7% отриманих голосів). У консерваторів – 166 місць (31,7%), у ліберальних демократів – 52 (18,3%), у Шотландської національної партії – 5 (1,8%), Плайд Кимру – 4 (0,75%), Ольстерской юніоністської партії – 6 (0,8%), Демократичної юніоністської партії – 5 (0,7%), Шин Фейн – 4 (0,7%), у інших – 4 (0,8%).

Верхня палата – палата лордів – складається з спадкових і довічних перів (що отримали звання за заслуги перед країною), архієпископів і старших єпископів Англіканської церкви, лордів Вищого апеляційного суду. Парламентськими актами 1911 і 1949 права палати лордів були істотно обмежені. Основний її функцією є розгляд і внесення поправок у проекти, представлені палатою громад. З 1949 за палатою лордів збереглося лише право відкладального вето – короткострокової відстрочки прийнятих палатою громад законопроектів. Біллі фінансового характеру, які стосуються оподаткування і державних витрат, приймаються палатою лордів в тому вигляді, в якому вони представляються палатою громад. У 1999 був прийнятий Закон про палату лордів, відповідно до якого число спадкових перів було зменшено з більш ніж 750 до 92. Передбачається повністю скасувати інститут спадкових перів. У 2001 була опублікована Біла книга, яка передбачає, що більша частина довічних перів призначатиметься незалежної міжпартійної комісією і за рекомендацією політичних партій пропорційно чисельності фракцій у палаті громад. 120 членів палати лордів будуть обиратися.

Глава виконавчої влади – монарх. Глава уряду – прем’єр-міністр. Уряд формується лідером партії, що отримала на виборах більшість або найбільшу кількість місць у парламенті (з 1997 – лейборист Тоні Блер). Уряд складається з членів кабінету (близько 20), міністрів, що не входять в кабінет, і молодших міністрів (як правило, парламентських заступників міністрів). Більшість міністрів є членами палати громад. У розпорядженні прем’єр-міністра – апарат державних службовців.

Партійна система включає наступні партії: Консервативна партія – організаційно оформилася в 1867, налічує близько 300 тис. Членів, лідер – Іан Данкан Сміт. Після 2-ї світової війни перебувала при владі в 1951-64, 1970-74, 1979-97. Лейбористська партія утворена в 1890, об’єднує колективних (профспілки та кооперативні товариства) та індивідуальних членів, налічує 260 тис. Чол., Лідер Тоні Блер. Після 2-ї світової війни при владі в 1945-51, 1964-70, 1974-79. Є правлячою партією з 1997. Ліберально-демократична партіясформірована в 1988 шляхом злиття Ліберальної і Соціал-демократичної партій, налічує близько 82 тис. Членів, лідер – Чарльз Кеннеді. У парламенті представлені також національні партії: Плайд Камрі (заснована в Уельсі в 1925, лідер І.Вік Джонс); Шотландська національна партія (заснована в 1937, лідер Джон Суїнні); Ольстера Юніоністська партія (заснована на поч. 20 ст., Лідер Девід Трімбл); Демократична юніоністська партія (заснована в 1971, лідер Іан Пейслі); Соціал-демократична і лейбористська партія Північної Ірландії (заснована в 1970, лідер Марк Дерк), Шин Фейн – політичне крило Ірландської республіканської армії (ІРА, утворена в кін. 1-ї світової війни, лідер Джеррі Адамс), партія відмовилася зайняти свої місця в палаті громад.

Взаємодія влади та бізнесу здійснюється передусім через союзи підприємців. У 2001 в країні налічувалося 192 організації ділових кіл. Найбільш впливова з них – Конфедерація британської промисловості (КБП). Виражає інтереси близько 200 тис.фірм – від найбільших ТНК до дрібних компаній. У них зайнято 7,5 млн чол. У КБП входять більшість підприємницьких спілок та асоціацій ділових кіл. Найважливіше завдання КБП – сприяння створенню економічного клімату, сприятливого для діяльності британського бізнесу, підвищення його конкурентоспроможності. Комітети та експерти КБП розробляють рекомендації для уряду, беруть участь у підготовці законопроектів бюджету, у формуванні зовнішньоекономічної політики. Серед інших великих підприємницьких організацій – Асоціація британських торгових палат. Вона надає послуги більш ніж 135 тис. Компаній, допомагає в навчанні персоналу, у просуванні товарів британських фірм на зовнішній ринок, у доступі до необхідної для бізнесу інформації. Інститут директорів, що нараховує близько 53 тис. Членів, консультує директорів компаній з таких проблем, як корпоративне управління, неплатоспроможність та банкрутства, підготовка кадрів. Інститут директорів представляє інтереси своїх членів перед владою в В. та ЄС. Федерація малого бізнесу виражає інтереси 160 тис. Малих фірм і самостійних господарів і надає їм інформацію з питань оподаткування, зайнятості, безпеки, страхування.

Особливістю британського робітничого руху завжди була висока частка організованих у профспілки найманих працівників. Профспілки знайшли досить сильні позиції як у відносинах з роботодавцями, так і в суспільно-політичному житті країни в цілому. У 1979 в країні налічувалося 362 профспілки, які охоплювали 54-55% всіх осіб найманої праці. За допомогою жорстких антипрофспілкових законів консерваторам вдалося домогтися істотного обмеження прав і розмаху діяльності профспілок. В результаті зменшилася кількість профспілок – 206 в 2001, знизилося число членів тред-юніонів – з 13,1 млн в 1979 до 7,3 млн у 2001, або 27% від числа осіб найманої праці. Найбільше профспілкове об’єднання – Британський конгрес тред-юніонів (БКТ) – створений в 1868. У нього входять 74 профспілки, 6,7 млн ??членів. На щорічних з’їздах БКТ обговорюються найбільш важливі проблеми соціально-економічного розвитку країни. БКТ традиційно підтримує і фінансує Лейбористську партію. Після приходу до влади лейбористи оголосили про намір дещо пом’якшити законодавство, що регламентує діяльність тред-юніонів. Особливістю британського профспілкового руху є існування широко розгалуженої мережі цехових старост (шоп-стюартів), що обираються безпосередньо на місці їх роботи. Головна функція – повсякденна захист робітників і службовців у відносинах з адміністрацією, врегулювання трудових конфліктів.

У 2002/03 фінансовому році військові витрати склали 24,2 млрд ф. ст., у 2003/04 фінансовому році – 25,4 млрд. У 2002 вони дорівнювали 2,32% ВВП. У 2001 чисельність Збройних сил становила: флот 42,9 тис., Сухопутна армія 114,0 тис., ВПС 54,0 тис., Регулярні резерви 234,7 тис., Волонтери 47,3 тис. У Збройних силах було зайнято 111, 7 тис. цивільних осіб. В. – ядерна держава. У 2002 на озброєнні знаходилися 4 підводні човни, оснащені 48 балістичними ракетами «Трайдент-П». В. підтримує ядерний арсенал приблизно з 185 боеголовоколо Велика її роль у нарощуванні потенціалу сил швидкого реагування НАТО. В. виступає за зміцнення європейської опори цієї організації. Британські військові контингенти розміщені на Кіпрі, в Східному Тиморі, Сьєрра-Леоне, Демократичній Республіці Конго, Боснії, Косово.

У внутрішній політиці ключ до розуміння багатьох особливостей сучасного соціально-політичного устрою британського суспільства дають такі риси його розвитку, як еволюційність, «традиціоналізм» і порівняльна стабільність політичних інститутів. Протягом століть британську політичну культуру відрізняли помірність і органічне вплетення нових елементів в існуючі структури, поєднання і злиття традиційних і сучасних цінностей, поступове оволодіння правлячою елітою навичками і вміннями «узгодження інтересів» в рамках демократичних інститутів. Стабільність британського суспільства завжди лежала на консенсусі щодо його основоположних цілей та шляхів їх досягнення. Характерна риса розвинутого громадянського суспільства в цій країні – законослухняність громадян. Значення терпимою політичної культури особливо важливо в умовах відсутності писаної Конституції.

З 1924 при владі поперемінно перебувають Консервативна і Лейбористська партії. З поч. 1970-х рр. значну підтримку стали отримувати «треті» партії, насамперед Ліберально-демократична (до 1988 – Ліберальна) і Шотландські націоналісти.

У 1979 до влади прийшли неоконсерватори на чолі з М. Тетчер. Серед ціннісних орієнтацій неоконсерватизму особливе місце належало індивідуалізму, або антіколлектівізму. Посилилися авторитарні тенденції в державному управлінні; зросла роль виконавчої влади в інститутах представництва інтересів. Одночасно найважливішим напрямком політики торі стало перетворення системи державних соціальних послуг, або «держави добробуту»: сталося часткове роздержавлення системи охорони здоров’я; консерватори здійснили ряд заходів, спрямованих на реалізацію принципу свободи вибору в шкільній освіті та заохочення різних видів приватного страхування.

Перемогли на виборах в 1997 і 2001 лейбористи здійснюють програму реформ, покликаних суттєво оновити політичну систему країни. Насамперед, вони приступили до реалізації конституційної реформи. Одне з найважливіших напрямків цієї реформи – деволюція (децентралізація) влади. Протягом багатьох століть В. представляла собою унітарна держава, всі основні питання вирішувалися в Лондоні. Однак в останні роки ситуація змінилася. У 1998 обирається Асамблея Північної Ірландії, а в 1999 – Національна Асамблея Уельсу і парламент Шотландії. Їм передається ряд важливих функцій соціально-економічного характеру. Тоді ж отримує розвиток регіональна автономія в самій Англії. У компетенції центральних властей залишилися тільки зовнішня політика, питання безпеки та збір податків. Децентралізація управління країною відбувається в умовах, коли регіональні влади все більш активно залучаються до політичну систему ЄС.

Іншими напрямками реформи стала відмова від спадкового принципу формування палати лордів і від однозначно мажоритарного характеру виборчої системи країни. Через парламент проведені Білль про права, який робить прийняті світовою спільнотою правові акти частиною британського законодавства, Акт про свободу інформації. Конституційна реформа здійснюється в рамках концепції «третього шляху» як концепції внутрішнього розвитку В. Якщо перший шлях – це заснований на принципах індивідуалізму неолібералізм і його британський варіант – тетчерізм, а другий – традиційний, орієнтований на одержавлення соціалізм і соціал-демократизм, то третій шлях – це рух до справедливого, що базується на загальнолюдських цінностях суспільного устрою. Уряд прагне розвивати різні форми участі населення і його окремих груп у вирішенні соціальних, економічних і політичних питань розвитку суспільства.

У центрі внутрішньополітичного життя країни знаходяться також питання модернізації систем охорони здоров’я, освіти, громадського транспорту. Незадоволеність британців станом цих сфер економіки стала причиною значного ураження лейбористів на місцевих виборах у травні 2003. Широко обговорюються проблеми, пов’язані з приєднанням В. до зони євро. Лейбористський керівництво висловлюється за вступ країни в ЕВС в разі позитивного результату референдуму з цього питання. Невдоволення в країні викликало рішення уряду про участь В. у війні в Іраку. Особливе місце у внутрішньополітичному житті країни займає мирне врегулювання в Ольстері. Незважаючи на спроби Лондона дозволити міжгромадські розбіжності в Північній Ірландії, криваві зіткнення між екстремістськи налаштованими представниками католицького та протестантського населення уникнути не вдалося. Політична автономія Північної Ірландії, заснована мирною угодою 1998, припинила своє існування в жовтні 2002 головним чином через небажання ІРА роззброїтися.

У зовнішній політиці на поч. 21 в. В., безперечно, входить до п’ятірки провідних розвинених країн поряд з США, Францією, Німеччиною та Японією. Більше того, перед двома останніми вона, як одна з країн – переможниць у 2-й світовій війні, має деякі переваги. В. – ядерна держава, постійний член Ради Безпеки ООН. З поч. 1970-х рр. вона разом з Францією і ФРН відіграє керівну роль в ЄС, хоча її політичний вплив в цій організації менше, і водночас зберігає, хоча і в урізаному вигляді, «особливі відносини» з США. В. досі претендує на роль посередника у відносинах між Старим і Новим Світом. В. володіє найбільшою після США «господарської імперією» за кордоном, очолює Співдружність.

Разом з тим протягом останніх десятиліть відбувалося ослаблення позицій В. у світовій економіці і політиці, в системі міжнародних відносин. У 1950-70-х рр. остаточно розпалася британська колоніальна імперія. В. довелося відмовитися від старої доктрини, згідно з якою вона здатна успішно поєднувати 3 ролі: лідера Західної Європи, глави Співдружності і привілейованого партнера США. Приєднання В. до ЄС в 1973 стало поворотним моментом в процесі переміщення в Західну Європу центру тяжіння всього комплексу позицій цієї країни за кордоном. В. стала виступати складовою частиною західноєвропейського центру. У той же час вона продовжує займати особливу позицію з багатьох принципових питань розвитку ЄС. Своєрідність позицій В. відображає специфіку національної політичної культури, правового мислення, традицій зовнішньополітичної стратегії, століттями зберігали певну дистанцію між «острівною державою» і континентальною Європою.

Посилання на основну публікацію