Державний устрій і політична система Швейцарії

Швейцарія – федеративна республіка, в країні діє Конституція, прийнята 29 травня 1874. До складу Ш. входить 26 кантонів (Ааргау, Аппенцелля Ауссер – Роден, Аппенцелля Іннер – Роден, Базель – Ландшафт, Базель – Штадт, Берн, Фрібург, Женева, Гларус, Граубунден, Юра, Люцерн, Невшатель, Нідвальден, Обвальден, Санкт Галлен, Шаффхаузен, Швіц, Золотурн, Торгау, Тічино, Урі, Валліс, Вауд, Цуг, Цюріх). Найбільш великі міста (тис. Чол.): Берн, Цюріх (337,9), Женева (175), Базель (166), Лозанна (114,9).

Принципи державного управління країною відрізняються деякими особливостями. Глава держави і уряду (тобто Федеральної ради) – президент. З січня 2003 цю посаду займає П.Кушепін (P.Couchepin), віце-президентом є Р.Метцлер (R.Metzler). Вони вибираються Федеральної асамблеєю на 1 рік з членів Федеральної ради (до його складу входить 7 осіб), який також формується нею, але на 4 роки. У Федеральна рада входять представники чотирьох партій, які набрали найбільшу кількість голосів виборців на виборах у Федеральну асамблею (по два представники від першої трійки партій і один – від замикає четвертий).
Двопалатна Федеральна асамблея складається з Державної ради (тобто Ради кантонів, 46 членів, що обираються на 4 роки) і Національної ради (200 депутатів обираються в результаті прямого народного голосування на основі пропорційного представництва на 4 роки). Останні вибори в Державну раду відбулися в 1999 (в різні місяці в кожному кантоні), до Національної ради – 24 жовтня 1999.

Найбільше число голосів виборців на останніх виборах до Національної ради було віддано: Швейцарської народної партії (SVP) – 22,6%, Соціал-демократичної партії (SPS) – 22,5%, Радикальної вільно-демократичної партії (FDP) – 19,9 % і Християнсько-демократичної народної партії (CVP) – 15,8%. На їх частку припадає 80,8% всіх голосів виборців («велика четвірка» отримала всі місця в Державній раді).

Вища судова влада здійснюється Федеральним Верховним судом. Його члени обираються Федеральної асамблеєю (на 6 років).

Особливості функціонування виконавчої та законодавчої влади виявляються насамперед у щорічній автоматичної ротації голів держави (і уряду). Ш. є єдиною європейською країною, в якій діє принцип «системи відповідності» суспільно-політичних рухів. Це дозволяє представникам «великої четвірки» політичних партій, що входять в Федеральна рада, очолювати на цілком певний період держава і проводити свою політику. Але, щоб домогтися успіху в реалізації своєї концепції, суспільно-політичні партії, тимчасово перебувають на чолі держави, повинні спиратися на принципи сталого компромісу. Їм необхідно досягати згоди з іншими членами Федеральної ради, які неминуче також будуть тимчасово очолювати державу.

«Система відповідності», яка залучає різні партії в процес формування загальнонаціональних стратегічних цілей, запобігає таким чином несподівані зміни концепцій у суспільному розвитку країни, вона здатна амортизувати конфлікти і напруженості, які неминуче повинні виникати в країні з багатьма національними менталітетами і різними релігіями. Цей процес зазвичай розвивається складно і повільно, але саме він вважається одним з основних факторів, що забезпечують стійку, політичну стабільність та ідентичність в країні.

Другою особливістю можна вважати функціонування принципу своєрідною швейцарської політичної культури у формі прямої демократії. Ця система дозволяє кожному громадянину безпосередньо включитися у вирішення державних проблем на кантональному і федеративній рівнях. Для проведення народного референдуму необхідно зібрати не менше 50 тис. Підписів для винесення рішення щодо розроблюваного законоположень і 100 тис. – Для внесення змін до чинних правові норми. При проведенні всенародних референдумів необхідно забезпечення більшості не тільки населення, а й кантонів.

На формування основних принципів функціонування швейцарського суспільства серйозний вплив роблять і провідні асоціації ділових кіл. При цьому особливо виділяється Швейцарський союз промисловців і торговців (він виник в 1870), який постійно орієнтує основні напрямки стратегічного господарського зростання країни. Ставка робиться на збільшення частки капіталомісткість і наукоємкої продукції в національному виробництві. Не менш істотний вплив на формування суспільства надає Асоціація швейцарських банкірів. Вона робить величезні зусилля для підтримки престижного рівня цього сектора в світовій економіці. Особливо важливо при цьому показати неспроможність міжнародного міфу про т. Зв. гномів Цюріха, які в глибині своїх підземель забезпечують «надійну гавань» для не зовсім добросовісних вкладників.

Основна стратегічна мета внутрішньої політики – забезпечення стійкості суспільно-економічного розвитку, стабільності політичної системи та ідентичності населення країни. Важливість цієї проблеми визначається тим, що в рамках Швейцарської конфедерації відсутні єдиний спільну мову і національна культура. У Ш. об’єднані три провідні евроконтінентальние етнічні групи, до кожної з яких примикають сусідні великі країни з родинним менталітетом. Тому основна ставка у вирішенні внутрішніх проблем робиться на дотримання рівних прав меншин.

Найважливішим механізмом консолідації швейцарського товариства вважається активне використання на всіх рівнях постулатів «системи відповідності». Амортизуюча здатність цього принципу державного управління була досить чітко продемонстрована під час інтеграції в уряді коаліцію (в рамках Федеральної ради) радикально-націоналістичної партії відомого швейцарського мультимільйонера К.Блохера. Використовуючи популістські націоналістичні гасла (близько 19% всього населення країни складають іноземці – найвищий європейський показник), ця партія отримала на останніх виборах майже 1/5 всіх голосів виборців. Однак вихід на найвищий рівень державного управління представників націонал-радикалів не привів до руйнування непохитною стабільності суспільно-політичної системи країни.

У зовнішній політиці найбільш радикальні зрушення відбулися в березні 2002 – Ш. стала членом ООН. Тривалі роки Альпійська Республіка виходячи з принципів «постійного нейтралітету» уникала членства не тільки в НАТО, ЄС, але й навіть в ООН. Правда, вона складалася в деяких спеціалізованих агентствах цієї організації, нерідко дотримувалася вводяться нею економічних санкцій. Започаткована у 1986 спроба країни вступити в ООН була заблокована на всенародному референдумі, 75% швейцарських громадян висловилися проти. Але в березні 2002 вже більше половини проголосувало позитивно, і Ш. стала 190-м членом ООН.

Основна причина такого рішучого зміни принципів зовнішньої політики пов’язана з економічними чинниками. У провідних промислово-фінансових корпорацій обсяг виробленої продукції (і послуг) за кордоном вже істотно перевершує національні показники. У цих умовах збереження «традиційної альпійської замкнутості» стало загрожувати швейцарської конкурентоспроможності на світових ринках.

Складніше складається ситуація зі вступом країни в ЄС, на який припадає пригнічує обсяг зовнішньоекономічного обороту. Але, за оцінкою швейцарських аналітиків, це питання скоріше політичне, ніж економічне. Вважають, що близько 90% всіх господарських проблем, що виникають від невходження в ЄС, вже знайшло своє дозвіл в результаті двосторонньої угоди (Ш. – ЄС) в рамках Європейського економічного простору. Мова йде насамперед про встановлення принципу свободи переміщення товарів, капіталів, робочої сили і патентів (ліцензій).

Серйозні заперечення з приводу можливого вступу країни в ЄС пов’язують з необхідністю пристосовувати існуючу швейцарську суспільно-політичну систему до європейських норм. Поступове усунення основних досить специфічних постулатів державного управління країною (автоматична щорічна ротація глав держави, «пряма демократія» через проведення всенародних референдумів та ін.) Може завдати шкоди ідентичності швейцарського населення, традиційної суспільно-політичної стабільності. Останні опитування (2002) показали, що тільки 1/3 населення виступає за приєднання до ЄС, 1/3 – категорично проти і, нарешті, решта вважають, що «головою» вони схвалюють цей процес, а ось «серце» виступає рішуче проти вступу в цю організацію.

Збройні сили країни вважаються найбільшими в Європі. Швейцарська регулярна армія налічує близько 360 тис. Чол. (А в умовах мобілізації може бути протягом 48 год збільшена до 500 тис. Чол.). До її складу входять Сухопутні війська, Військово-повітряні сили, прикордонна охорона та фортифікаційні підрозділи (персонал гірських бункерів). Щорічний призов в армію 42,6 тис. Чол. (2002). Військові витрати 2,5 млрд дол., Що становить 1% ВВП.

Резервний склад армії формується на основі «міліційних системи», відповідно до якої частина чоловічого населення (у віці 20-24 років) регулярно закликається як рекрутів на військову службу (18 тижнів). Другу групу складають резервісти, які можуть бути призвані в умовах повної мобілізації. Всі військовозобов’язані отримують на зберігання вдома обмундирування, зброю, необхідну амуніцію і навіть велосипед, щоб самостійно прибути в пункт призначення в повній бойовій готовності.

Настільки масштабна мілітаризація суспільного життя Альпійської Республіки спирається на цілком певні історичні традиції. Багатовікова боротьба за незалежність, тривалий період участі швейцарських «найманих солдатів» як найбільш професійно підготовлених кадрів багатьох європейських армій та ін. – Все це сприяло впровадженню в суспільну свідомість важливості військової служби для забезпечення безпеки і благополуччя конфедерації. Крім того, армія є своєрідним символом «швейцарської ідентичності» жителів цієї країни.

І все ж у кін. 2002 почалася великомасштабна військова реформа, згідно з якою до кін. 2004 регулярна армія повинна бути скорочена втричі (до 120 тис. Чол.). Відповідно станеться зменшення кількості рекрутів (до 20 тис. Чол.) І резервістів (до 80 тис. Чол.). Але при цьому передбачається, що військові витрати не скоротяться. Вони будуть в бoльших обсягах направлятися на розробку і впровадження новітнього військового оснащення.

Посилання на основну публікацію