Державний устрій і політична система Нідерландів

Нідерланди – конституційна монархія з парламентською системою управління. Перша Конституція була прийнята в 1814. Нині діє Конституція 1983, що замінила Основний закон від 1848.

В адміністративному відношенні Н. діляться на 12 провінцій, що склалися історично, а провінції – на 635 комун. Офіційною столицею вважається Амстердам, але уряд, парламент, іноземні представництва мають постійну резиденцію в Гаазі. Інші великі міста: Роттердам (592 тис.чол.), Утрехт (233 тис.), Ейндховен і Тілбург (по 200 тис.чол.).
Відповідно до Конституції законодавча влада належить монарху (з 1980 – королева Беатрікс) і парламенту, який носить назву Генеральні штати. Монарх призначає главу виконавчої влади – прем’єр-міністра – лідера партії, що отримала більшість місць на парламентських виборах, і за його поданням – інших членів кабінету. Він приймає також відставку кабінету, відкриває щорічні парламентські сесії, призначає вищих посадових осіб регіонального та місцевого рівнів – Верховних комісарів провінцій і бургомістрів комун. Монарх – глава Державної ради, консультативного органу, що дає кабінету рекомендації з адміністративних питань і в області законодавства. Разом з тим права монарха обмежені Конституцією. Так, правомочність розпуску парламенту може бути реалізоване тільки за згодою самого парламенту. Він же санкціонує і діяльність монарха у зовнішньополітичній сфері (оголошення війни, укладення договорів).

Парламент складається з Першої та Другої палат. Правом законодавчої ініціативи володіє Друга палата, що складається з 150 членів. У виборах до неї беруть участь всі громадяни віком від 18 років. Депутати обираються на основі мажоритарної системи прямим, загальним, рівним і таємним голосуванням. Термін легіслатури – 4 роки. Останні за часом вибори у Другу палату відбулися в 2003. За їх результатами депутатські мандати розподілилися так: ХДП 44, ПТ 42, НПСД 28, Соціалістична партія 9, Список Піма Фортёйна (СПФ) 8, «Зелені» 8, Д-66 6, інші 5. Голова Другої палати обирається на термін легіслатури. З 2003 цей пост займає Ф. Вейсгласом (НПСД).

Перша палата має право відкладального вето по відношенню до законів, що приймаються Другий палатою. Вибори в Першу палату здійснюються парламентами провінцій – провінційними штатами – на основі пропорційного представництва на строк 4 роки. У цій палаті 75 депутатів. Вона має наступний склад: ХДП 20 мандатів, НПСД 19, ПТ 15, «Зелені» 8, Д-66 4, інші 9.

Виконавча влада здійснюється кабінетом на чолі з прем’єр-міністром, який формує уряд, керує його діяльністю і несе за неї відповідальність. Прем’єр-міністр забезпечує виконання законів, відповідає за обороноздатність країни, представляє Н. на міжнародній арені. Прем’єр-міністр відповідальний перед парламентом. Звичайний термін діяльності кабінету – 4 роки. З 2003 пост прем’єр-міністра займає Ян Петер Балкененде (ХДП).

Влада на регіональному рівні здійснюється Радою провінції, що обирається на базі пропорційного представництва і здійснює в масштабах підвідомчій адміністративної території законодавчі функції. Зі складу Ради провінції обирається Виконавчий комітет. На чолі обох цих органів знаходиться Верховний комісар провінції. За аналогічним принципом організовано управління в комунах. Представників муніципальних рад обирають жителі прямим голосуванням, з їх складу висувається муніципальний виконавчий комітет. Їх очолює бургомістр, також призначається королівським указом.

Партійно-політична система Н. характеризується високим ступенем стабільності і консенсусу. Великих партій налічується 16; 7 з них в останні 20 років були хоча б раз представлені в парламенті. Найбільш помітну роль у політичному житті відіграють 4 партії. Це правоцентристський ХДП (89000 членів, лідер Я.П.Балкененде), ліберальна НПСД (50 000 членів, лідер Г.Залм); соціал-демократична ПТ (58000 членів, лідер В.Бос), а також належні до лівого центру Демократи-66 (12500 членів, лідер Т.де Грааф).

Особливість Н. – постійна відсутність у якої-небудь однієї партії абсолютної парламентської більшості, обумовлює створення коаліційних урядів. Вони включають звичайно 2, рідше 3 партії. Між 1982-2002 при владі перебували наступні коаліції: ХДП-НПСД: 1982-86 та 1986-89; ХДП-ПТ 1989-94; ПТ-НПСД-Д-66 1994-98 і 1998-2002; ХДП-НПСД-СПФ 2002-03. Парламентська криза 2002, викликаний внутрішніми розбіжностями в партії СПФ, зумовив позачергові парламентські вибори (січень. 2003), в ході яких СПФ зазнав повної поразки. Коаліційний уряд створено в травні 2003 з представників ХДП, НПСД і Д-66.

Партії, що складають коаліції, далеко не завжди близькі один одному за політичною орієнтацією. Але національна традиція консенсусу, вміння поважати різні інтереси і погоджувати їх в переговорному процесі, яким би важким він не був, дозволяли створювати стійкі і працездатні уряду формально далеким один від одного демохристияни і соціал-демократам і тим більше соціал-демократам і лібералам. На цьому традиційно спокійному політичному та соціально-економічному тлі несподіванкою з’явився швидкий і очевидний успіх нечисленної вкрай правої партії СПФ, що отримала в березні 2002 більше 1/3 місць в муніципальній раді Роттердама і 2 місця на виборах до парламенту. Основний пункт програми «фортёйновцев» – скорочення імміграції та боротьба зі злочинністю, на їхню думку, тісно пов’язаної з припливом у країну представників інших цивілізацій, які не можуть пристосуватися до голландської культурній та економічній реальності.

Як і повсюдно в Західній Європі, в Н. існують великі складнощі адаптації іммігрантів. Але гострота цієї проблеми і відсутність належної уваги до неї з боку традиційних партій – лише один з факторів протестного голосування, явним вираженням якого в 2002 стали перемоги СПФ. Головну роль тут, як не парадоксально, зіграла міцність політичного консенсусу: в очах виборця традиційні партії з їх приблизно однаковими курсами і відсутністю яскравих постатей серед лідерів майже не відрізняються один від одного за ідеологією і з соціально-економічній практиці.

Важливий елемент голландської громадської структури – підприємницькі асоціації. В Н. їх 4; найбільша – Союз нідерландських промисловців і роботодавців (СНПР), в рамках якого на поч. 1990-х рр. злилися світський Союз підприємців (СНП) та Об’єднання християнських підприємців Н. (ОХПН). Вхідні в СНПР 150 підприємницьких об’єднань – більше 25 тис. Компаній – охоплюють практично всю національну економіку. СНПР знаходиться в центрі вироблення державних рішень по всіх основних питаннях економічного та соціального життя, безпосередньо бере участь в укладанні колективних договорів, що регулюють величину і рух заробітної плати, що для голландської промисловості, спеціалізованої на трудомістких галузях, має принципове значення. Крім СНПР, діють Нідерландська сільськогосподарська організація (65 тис.членов), Нідерландське торгово-промислова спільнота (7 тис.членов) і Нідерландське об’єднання виробників електронних і радіотоварів (700 членів).

Провідну роль в голландському профспілковому русі відіграє Об’єднання нідерландських профспілок (ОНП, утворилося в 1975 при злитті близькою до соціал-демократам Федерації нідерландських профспілок та орієнтованого на демохристиян Нідерландського об’єднання католицьких профспілок). ОНП – найбільша організація трудящих, включає 17 асоціацій, 1,2 млн членів. Друге за значенням – Нідерландське національне об’єднання профспілок, 11 асоціацій, 359 тис.членов. Свій профспілка є у «білих комірців» – Організація менеджерів середньої та вищої ланки, 150 асоціацій, 25 тис.членов.

Консенсус, прагматизм і виняткова терпимість голландців постійно проявляються у внутрішньополітичному курсі голландських урядів, в т.ч. і в останнє двадцятиріччя. Н. першими на континенті сприйняли ідеї неолібералізму, перейшли до практики тетчеризму і рейганоміки. Вони також одними з перших скасували смертну кару, взяли ефективні ліберальні закони в галузі боротьби з наркоманією. У 2001 голландський парламент першим у Європі проголосував за закон, що дозволяє евтаназію.

Зовнішня політика Н. традиційно відображає їх інтереси як торгової нації. Звідси – прагнення до підтримання дружніх відносин з усіма країнами, які дотримуються миролюбної політики і беруть участь у світогосподарських зв’язках. Н. – одна з країн – засновниць ЄС; Н. незмінно виступають за розширення і поглиблення процесу європейської інтеграції (так, перехід до євро підтримали 77% населення – вищий показник в ЄС). Н. проводять активну політику допомоги країнам, що розвиваються: на офіційну допомогу розвитку в 2002 було направлено 0,7% ВВП (у середньому по ЄС – 0,33%). У міжнародних економічних організаціях Н. – активний прихильник лібералізації світової торгівлі та інвестиційного процесу. В рамках НАТО Н. слідують у фарватері англо-американського курсу, що відбилося, зокрема, на їх позитивному ставленні до війни з Іраком (2003).

Збройні сили Н. (51,940 тис. Чол.) Складаються з сухопутної армії, ВМФ (12,340 тис. Чол.) І ВПС (11,300 тис. Чол.). З 1996 служба здійснюється на контрактній основі. У 1995 були створені об’єднані німецько-голландські ВПС (28 тис.чол.); в 1996 оперативні з’єднання Королівського Військово-морського флоту були об’єднані з бельгійськими під загальним командуванням військово-морського міністра Бенілюксу.

Бюджетні витрати на потреби національної оборони 1,6% ВВП, в т.ч. 48% – витрати на персонал, 25% – на озброєння.

Н. – досить велика (за масштабами малої країни) виробник звичайних озброєнь, які використовуються в країнах НАТО, а також експортуються до Латинської Америки і на Близький Востоколо Частка Н. у світовій торгівлі зброєю в 1997-2001 складала в середньому 4,3%.

Посилання на основну публікацію