Державний устрій і політична система Малайзії

Малайзія – конституційна монархія. Верховний правитель (король) обирається на 5 років з числа 9 спадкових правителів (султанів) штатів Західної Малайї. Діє (з поправками) Конституція 1957.
В адміністративному відношенні М. ділиться на 13 штатів: Перліс, Кедах, Пінанг, Перак, Келантан, Тренггану, Паханг, Селангор, Негрі Сембілан, Ма-Лакка, Джохор, Саравак і Сабах. Є також три федеральні території – Куала-Лумпур, Путрада-жая і Лабуан.

Найбільші міста – Куала-Лумпур, Джоржтаун, Серімбан, Іпох, Джохор-Бару, Порт-Кланг, Кота-Кінабалу.
Основні принципи державного управління: повага монархічних традицій, положень Конституції та підтримка міжнаціональної та міжконфесійної гармонії. Останньому пункту надається першорядне значення.

Вищий орган законодавчої влади – двопалатний парламент. Верхня палата – Державна рада, складається з 68 членів, 26 сенаторів обираються шляхом прямих виборів законодавчими асамблеями штатів (по два від кожного штату) і 42 призначаються верховним правителем за рекомендацією прем’єр-міністра. Термін повноважень – 3 роки, не переривається розпуском парламенту. Нижня палата – Народна рада, налічує 192 депутати. Обираються прямим голосуванням з числа перемогли на загальних виборах партій. Функціонує протягом 5 років з дня початку 1-ої сесії. Спікер володіє широкими повноваженнями: головує на засіданнях і керує їх ходом, стежачи за дотриманням процедур, має право закрити або відкласти засідання палати.

Вищий орган виконавчої влади – кабінет міністрів. Має право видавати закони і підзаконні акти без схвалення парламенту. В значній мірі функції уряду дублюються рішеннями адміністрації прем’єр-міністра.

Глава держави – верховний правитель, султан штату Перліс-Сайед Сіраджауддін Сайед Путра Джамалаллайл (з грудня 2001). Глава держави спільно з Радою султанів штатів виконує функції вищої інстанції тлумачення актів законодавчої влади.

Глава виконавчої влади – прем’єр-міністр, лідер партії, що перемогла на загальних виборах. Прем’єр-міністр – Абдулла Бадаві (з жовтня 2003).

Політичні діячі: Онн Джафаар, засновник Об’єднаної малайської національної організації (ОМНО); Абдул Рахман – перший прем’єр-міністр країни (1957-70); Абдул Разак – прем’єр-міністр (1970-76); Онн Хуссейн (1976- 81), Махатхир Мохамад (1981-2003).

Виборча система будується на принципах прямого таємного волевиявлення. У країні діє система виборчих дільниць, відкритих для всіх політичних партій і організацій (за винятком оголошених поза законом). Виконавчу владу на місцях здійснюють головні міністри штатів, що формують місцеві уряди на основі більшості в регіональних законодавчих асамблеях.

Домінуючі позиції у внутрішньополітичному житті займає Національний фронт у складі 14 загальнонаціональних і регіональних партій. Провідна роль належить найбільшій, фактично правлячої партії – Об’єднаної малайської національної організації (ОМНО). Її основні партнери по коаліції – Китайська асоціація М. (КАМ) та Індійський конгрес М. (ІКМ).

Опозиція представлена ??панісламської партією М. (ПАС), Національною партією справедливості (НПС), Народною партією і Партією демократичної дії. Перші три входять в опозиційний Альтернативний фронт.

Провідні організації ділових кіл: Торгово-промислова палата М., Асоціація малайських торгово-промислових палат, Асоціація китайських торгово-промислових палат. Також діють Торгово-промислові палати штатів.

Важлива роль належить неурядовим організаціям, який формується головним чином за етнічною ознакою.

Внутрішня політика визначається концепцією «Бачення 2020 року», відповідно до якої країна до зазначеного терміну повинна перетворитися на сучасне розвинену державу. При цьому в силі залишаються закон про надзвичайний стан, який дає право владі затримувати підозрюваних у підривній діяльності осіб на невизначений термін; закон про контроль за друкованими виданнями; закон про контроль за діяльністю профспілок. Дані закони продовжують діяти з часу надзвичайного стану (1948-60).

Своєрідність внутрішньополітичної ситуації – зосередження ключових позицій в державно-адміністративному апараті в руках малайської громади при збереженні домінуючих позицій в економіці у етнічних китайців. Уряду Махатхира Мо-Хамада в цілому вдавалося підтримувати баланс між цими двома найбільшими національними групами.

На рубежі 21 в. відбулося помітне загострення протистояння між правлячим Національним фронтом (НФ) і опозиційним Альтернативним фронтом (АФ), очолюваним панісламської партією (ПАС). На загальних виборах 1999 опозиція завоювала 27 місць у парламенті, ПАС очолила уряду штатів Келантан і Тренггану.

У зовнішній політиці М. – принципова прихильниця багатополярної архітектури міжнародних відносин, в центрі якої перебувала б реформована в інтересах країн, що розвиваються ООН. У міру сил і можливостей М. протидіяла встановленню одноосібного домінування будь-якої держави в сучасному світі.

Пильна увага приділяється міжнародним економічним відносинам, М. виступає за їх кардинальний перегляд, виходячи з того що основні проблеми повинні вирішуватися шляхом узгоджених дій між провідними промислово розвиненими державами і країнами, що розвиваються. В цілому, позитивно оцінюючи триваючі в рамках СОТ багатосторонні переговори щодо лібералізації торгівлі та сфери фінансових послуг, М. вважала, що ці процеси, маючи в принциповому плані об’єктивний і необоротний характер, повинні враховувати інтереси і фактичне господарське становище країн світу, що розвивається. Аналогічну позицію країна займала в АТЕС.

М. – одна з країн, що заснували АСЕАН. Вона активно сприяла прийняттю в організацію нових членів (держав Індокитаю, а також М’янми).

Королівські Збройні сили налічують 115 тис. Чол., В т.ч. Сухопутні війська – 90 тис. Чол., ВМС – 12 тис. Чол., ВПС – 13 тис. Чол. Включають два основних компоненти – регулярні сили і їх резерв, а також різні воєнізовані підрозділи. Вищий орган, що виробляє політику в галузі безпеки та військового будівництва, – Рада національної безпеки, очолюваний прем’єр-міністром. Головнокомандувачем є глава держави.

З урахуванням динамічного розвитку військово-політичної ситуації в регіоні був прийнятий курс на модернізацію НД У 1994 був підписаний контракт на поставку 18 літаків МіГ-29 (отримані в 1995), в 2003 – контракт на поставку 18 винищувачів СУ-30МК.

М. має дипломатичні відносини з РФ (встановлені з СРСР 3 квітня 1967). М. заявила про визнання РФ 31 грудня 1991.

Посилання на основну публікацію