Державний устрій і політична система Люксембургу

Люксембург – конституційна монархія. У країні діє Конституція 1868 (в неї часом вносяться доповнення та виправлення). Адміністративно країна розділена на три округи: Дікірх, Гревенмахер, Люксембург. Найбільш великі міста (1999): Люксембург, Еш цур Алцетте (24,9 тис. Чол.), Дюделанж (17,1 тис.чол.).

Глава держави – законний спадкоємець П.Гюллойм – зійшов на престол 7 жовтня 2000. Вибори 60 депутатів в однопалатний парламент (палату депутатів) відбуваються шляхом прямого народного голосування (на термін 5 років, останні відбулися 13 червня 1999). Діє також Державна рада (21 член), що надає рекомендації для палати депутатів. Цей орган комплектується главою держави, але за рекомендацією прем’єр-міністра.
На останніх виборах до парламенту увійшли представники 6 партій: Християнсько-соціальної партії (CSV) – 29,79%, Люксембурзькій соціалістичної робочої партії (LSAP) – 23,75%, Демократичної партії (DP) – 21,58%, Чинного комітету демократії і справедливості (ADR) – 10,36%, Партії «зелених» (GP) – 9,09%, Марксистської і реформістської комуністичної партії (LEFT) – 3,77%.

Прем’єр-міністром уряду стає зазвичай представник партії, що набрала найбільшу кількість голосів виборців. Він призначається монархом, але відповідальний перед парламентом. З січня 1995 прем’єр-міністр Л. Ж.-К. Юнкер.

Серед провідних суспільно-ділових організацій, що роблять вплив на формування внутрішньої і зовнішньої політики країни: Федерація промисловців, Асоціація банкірів (ABBL), Центральні профспілки (OGBL) та ін.

Внутрішня політика країни з 1990-х рр. ґрунтується на реалізації концепції т.зв. люксембурзької моделі. Вона спирається на цілком певні постулати: суспільно-політична стабільність, економічне процвітання, «ініціативна енергія, перемагати малі розміри». Для досягнення зазначених принципів передбачається активне включення держави в господарські процеси і забезпечення автоматичної індексації заробітної плати відповідно до темпів інфляції. Вважається, що в умовах порівняно низького зростання цін (1,5-2,5%) реалізація такого постулату цілком можлива.

Разом з тим в ділових колах країни вважають, що принципи автоматичної індексації заробітної плати представляють серйозну загрозу для конкурентної спроможності національної економіки, заробітна плата повинна збільшуватися лише в результаті зростання продуктивності праці. Але «прагматики» з коаліційного уряду вважають, що проведення такої політики створює міцні елементи соціально-політичної стабільності в країні. Не випадково останнє десятиліття в Л. практично відсутні будь-які помітні страйку.

Зовнішня політика також спрямована на реалізацію одного з постулатів люксембурзької моделі. Л. вважає, що він має право на більш масштабне представництво в усіх органах ЄС, незважаючи на свої скромні розміри. Насамперед тому, що ця країна виступала одним з ініціаторів створення об’єднання. Крім того, вона вже тривалий час (з 1965) є одним з трьох основних центрів управління ЄС. У столиці Л. розташовані деякі найважливіші органи ЄС (загальна кількість персоналу яких налічує 7,6 тис.чол.). Тут знаходяться: генеральний секретаріат Європарламенту, Євростат, Євросуд, Європейський інвестиційний банк, Європейський інвестиційний фонд і т.д. Таким чином, країна отримує можливість чинити більший вплив на прийняття стратегічних рішень.

Збройні сили включають армію і поліцію. Загальне число чоловіків, здатних нести військову службу, 93,4 тис.чол., Щорічний заклик 2,6 тис.чол. (2002). Військові витрати 147 800 000 дол., Або 0,7% ВВП (2002).

Посилання на основну публікацію