Державний устрій і політична система Лівану

Ліван – парламентська республіка, діє Конституція 1926 з поправками, багато з яких були внесені після прийняття таіфскіх угоди, підписаної в жовтні 1989.

Адміністративний поділ країни – 5 провінцій (мухафази): Бейрут, Північ (шімаль) з адміністративним центром Тріполі, Південь (Джануб) з центром у Сайді, Гірський Л. (Джебель Любнан), центр в Баабда і долина Бекаа з адміністративним центром у Захле. Мухафази діляться в свою чергу на більш дрібні райони (Кади, або каза) – всього більше 20.
Найбільш великі міста (тис. Чол.): Бейрут, Тріполі (400), Захла (150), Сайда (100).

Вищий орган законодавчої влади – парламент (Національна асамблея), що складається з 128 депутатів, що обираються на 4 роки на загальних виборах, з дотриманням конфесійного принципу представництва різних релігійних груп в органах влади. В даний час мусульмани і християни займають рівну кількість місць (64/64), при цьому у сунітів і шиїтів по 27 місць, у друзів – 8 і у алавітів 2 парламентських місця. У християн з 64 місць 23 належать маронітів, решта депутатські крісла розподіляються між представниками православної, католицької, протестантської та вірменських церков. Брати участь у виборах можуть громадяни Л., досягли 21 року. Якщо чоловіки допускаються до виборів без будь-яких обмежень, то жінки зобов’язані мати початкову освіту.

Глава держави – президент республіки – християнин-мароніт, що обирається на шестирічний непоновлюваний термін членами Національної асамблеї. З 1998 президентом країни є Еміль Лахуд.

Глава вищого органу законодавчої влади – голова Національної асамблеї – мусульманин-шиїт. В даний час цей пост займає Набіх Беррі.

Глава вищого органу виконавчої влади – прем’єр-міністр – мусульманин-суніт. Прем’єр-міністр і його заступник (православний християнин) призначаються президентом республіки після консультацій з депутатами Національної асамблеї. З 2000 цю посаду повторно займає Рафік аль-Харірі, заступник прем’єр-міністра – Иссам Фарес. Кабінет міністрів формується прем’єр-міністром також після консультацій з депутатами парламенту.

Питання забезпечення безпеки ліванського суспільства і збереження політичної стабільності ставиться нинішнім ліванським президентом у главу кута. Генерал Лахуд заявив, що не має наміру ризикувати стабільністю в державі в інтересах будь-яких політичних, етноконфесійних сил або регіональних спільнот. В області зовнішньої політики Л. виступає за мирне врегулювання близькосхідного конфлікту, швидке вирішення проблеми палестинських біженців (на території Л. проживає, за офіційними даними, близько 400 тис. Палестинців, як у спеціальних таборах біженців, так і поза ними).

Останні парламентські вибори відбулися в Л. з 27 серпня по 3 вересня 2000. Знову пост прем’єр-міністра зайняв Р. Харірі, який сформував уряд, який діє в даний час. Чергові вибори в Національну асамблею мають відбутися в 2004.

Політичні партії утворюються по релігійно-клановою ознакою. Їх члени відстоюють політичні та економічні інтереси своєї конфесійної або етнічної групи, а також клану (сім’ї), до якого належать за народженням.

Серед провідних організацій ділових кіл можна виділити Асоціацію промисловців Л., діючу з 1943 і об’єднуючу бізнесменів Л.

Ліванські Збройні сили включають Сухопутні війська, ВПС, ВМФ. Верховний головнокомандувач – президент республіки. Витрати на

Збройні сили 343 млн дол. США (1999- 2000). Загальне число чоловіків призовного віку (15-49 років) 1003174 чол. (2002).

Двосторонні відносини РФ і Л. традиційно носять дружній характер. СРСР входив до числа держав, першими визнали незалежність Л. в 1943 Л. в свою чергу один з перших визнав незалежність РФ в 1991.

Посилання на основну публікацію