Державний устрій і політична система Катару

Офіційно Катар – суверенна арабська держава з абсолютною монархією. У країні діє тимчасова Конституція, прийнята 2 квітня 1970. Уся повнота влади в країні належить емірам з династії Аль Тані і може передаватися у спадок тільки шейхам з цього роду. За адміністративним поділом країна складається з 10 муніципалітетів (балу-діят): Ад-Давва, Аль-Джуварія, Аль-Джумалієв, Аль-Хор, Аль-Вакра, Ар-Райян, Джарайян аль-Батна, Аш-Шамаль, Умм Саїд, Умм Саляль. Чолі муніципалітету на його території підпорядковані всі державні установи і відомства, також в його функції входить ведення всіх адміністративних справ. Правитель К. – емір Хамад бін Халіфа Аль Тані (з червня 1995). Виконавчою владою в країні є Рада міністрів (17 осіб з вересня 1992), який також очолює емір. Він призначає і зміщує міністрів, що несуть перед ним особисту відповідальність за політику держави і роботу міністерств. Крім цього, емір є верховним головнокомандувачем країни. У 1972 емір Халіфа бін Хамада Аль Тані відповідно до прийнятої тимчасової Конституцією створив спеціальний Консультативна рада (Шура). З 1988 цей орган складається з 35 осіб, що обираються терміном на 4 роки і призначаються еміром з числа представників, обраних при обмеженому виборчому праві. За Конституцією вони мають право обговорювати і давати рекомендації щодо прийняття законів, розроблених Радою міністрів, запитувати міністерства за зовнішніми та внутрішньополітичних питань, включаючи проекти бюджету. В їх функції входить розгляд державних і цивільних справ, після чого вони виносяться на схвалення міністрів і еміра. Однак за законом Консультативна рада не може володіти реальною або законодавчою владою.

У березні 1999 в К. вперше пройшли вибори 29 членів в Центральний муніципальна рада, наступні вибори відбулися в квітні 2003. У липні 1999 емір створив спеціальний комітет з 32 осіб для розробки проекту постійній Конституції країни. У липні 2002 проект був представлений на розгляд еміру, після чого був повністю схвалений на референдумі в квітні 2003. У країні заборонена діяльність будь-яких політичних партій і профспілок. Також заборонена і переслідується по закону дискримінація за расовою, етнічною чи релігійною ознакою. Вищою судовою інстанцією країни є апеляційний суд, чиї рішення затверджуються еміром і перегляду не підлягають.
До провідним організаціям ділових кіл відносяться найбільші банки і промислові компанії країни: Катарська нафтова компанія (QP), Катарська нафтохімічна компанія (QAPCO), QATARGAS, Катарська сталеливарна компанія (QASCO), Катарська промислова компанія (QIMCO) та ін. В даний час внутрішня політика країни спрямована на диверсифікацію промислової бази, використання місцевих природних ресурсів, зменшення залежності від імпорту товарів, збільшення видів експортної продукції. Націоналізація нафтової промисловості в 1973, після якої доходи країни різко зросли, дозволила уряду провести ряд істотних змін і в соціальній сфері. Реформи були про-

наведені в галузі охорони здоров’я, житлового будівництва, у сфері комунальних послуг, пенсій та допомог. В поч. 1980-х рр. була здійснена нова велика програма з поліпшення соціального життя населення, усі послуги на медичне обслуговування та освіту стали безкоштовними. У травні 1989 за вказівкою еміра була сформована Рада з планування, покликаний поліпшити координацію планів щодо соціально-економічного розвитку К. Була оголошена мета – зменшити залежність від нафтового сектора, але і в даний час економіка К. залишається повністю орієнтованої на експорт нафти і природного газу .

В області зовнішньої політики К. дотримується принципів руху неприєднання, членом якого є з 1971. До виступає за діалог між країнами, заснований на принципах взаємної довіри і невтручання в справи суверенних держав. Велике значення для зовнішньої політики К. мають його відносини з арабськими країнами. Найбільш тісні зв’язки існують у К. з сусідньою Саудівською Аравією. У 1992 К. уклав пакт про оборону з США. Аналогічна угода була укладена з Великобританією (1993) і Францією (1994). Все більше зміцнюються зв’язки К. з США і Францією показують прагнення влади знайти широку військову підтримку провідних світових держав. Під час 2-й війни в Перській затоці (березень-квітень 2003) К. надав США свої військові бази і зайняв проамериканську позицію.

Все зростаюча політична напруженість в регіоні змусила уряд К. звернути пильну увагу на створення ефективної системи самооборони. Збройні сили країни складаються з армії, Військово-морських і Військово-повітряних сил. Їх загальна чисельність на серпень 2001 12,33 тис. Чол. У країні існує обов’язкова військова повинність для всіх чоловіків у віці від 18 до 35 років. Термін військової служби складає 12-24 міс. У 2000/01 витрати на оборону збільшилися до 723 млн дол. США, що склало 10% ВВП. Основний постачальник зброї в К. – Франція (танки, авіація), меншу частку має Великобританія (військові кораблі).

К. має дипломатичні відносини з РФ (встановлені з СРСР в 1988).

Посилання на основну публікацію