Державний устрій і політична система Філіппін

Філіппіни – демократичне унітарна держава, республіка з президентською формою правління. Діє Конституція, прийнята в 1987. В адміністративному відношенні Ф. діляться на провінції (73), об’єднані в 17 адміністративно-економічних районів, муніципалітети, барангаев (сільські округи). Великі провінції: Пампанга, Рісаль, Кесон, Ілокос (Північний і Південний), Себу, Ілоїло, Магінданао та ін. Великі міста: Велика Маніла, Давао, Себу, Ілоїло та ін.

Принципи державного управління засновані на виборності органів влади та поділі її гілок – законодавчої, виконавчої, судової. Вищий орган законодавчої влади – двопалатний конгрес. Верхня палата – сенат (24 сенатора у віці не менше 35 років), обирається на 6 років з проміжними виборами кожні 3 роки і правом переобрання на другий сроколо Глава верхньої палати – президент сенату, що обирається сенаторами. Палата представників (голова – спікер) обирається на 3 роки у складі не більше 250 депутатів (з 25-річного віку) з правом переобрання на 3 терміну. Верховної виконавчою владою володіє президент Ф. (вік для обрання не молодше 40 років, проживання на Ф. не менше 10 років перед виборами). Президент (і разом з ним віце-президент) обирається на 6 років без права переобрання на другий сроколо Одночасно він є главою держави, уряду (формує відповідальний перед ним кабінет), верховним головнокомандувачем. Президент не може розпускати парламент, але володіє правом вето при проходженні через конгрес законопроектів. В екстремальних ситуаціях президент має право ввести надзвичайний стан на термін, обмежений конгресом.
На Ф. діє загальне виборче право для всіх громадян з 18-річного віку. Виборча система Ф. відноситься до змішаного типу, включаючи елементи мажоритарної (вибори президента – віце-президента, а також сенаторів прямим таємним голосуванням общефіліппінского електорату) і модифікованої пропорційної системи. Елементи останньої присутні на виборах в нижню палату (принцип пропорційного представництва при голосуванні по виборчих округах і партійними списками). Збереження в політичній системі Ф. стереотипів традиційної політичної культури (клановість у політиці, система патерналістських вертикальних зв’язків і т.д.) негативно впливає на виборчу систему. Ф. входять до числа країн, що розвиваються зі стабільно високим рівнем порушень виборчого закону – практика торгівлі голосами, фальсифікації бюлетенів, тиск зверху на електорат, спалахи відкритого насильства і т.п.

Видатні президенти: президент автономних Ф. – М. Кесон (1935-44), відомий унікальним феноменом масової популярності, поєднується з жорстким стилем правління, проамериканізмі і антикомунізмом; Ф. Маркос (1965-86), який провалив програму модернізації, але вартий уваги переорієнтацією односторонньої проамериканської зовнішньої політики Ф. на розширення співпраці і партнерства з азіатськими державами; Ф. Рамос (1992-98), прагматик і інтелектуал, який домігся успіхів в економічній модернізації та стабілізації суспільства без ломки демократичних структур і правопорядков.

Органи місцевої влади – губернатори провінцій, мери міст, провінційні законодавчі асамблеї, муніципальні ради – формуються на основі тієї ж системи виборів, що і вищі органи влади. На місцях введені принципи децентралізованого управління, органам влади надані широкі повноваження в сфері бюджетної, податкової політики і т.п. Їх діяльність контролюється конгресом (джерело корупції і серед конгресменів, і серед місцевих лідерів).

Для Ф. характерна несформованість багатопартійної системи, що включає неміцні конгломерати партій традиційного типу (об’єднання навколо лідерів, а не програм). Дві в минулому провідні партії – Націоналістів (заснована в 1907) і Ліберальна (заснована в 1946) – не змогли сконсолідуватися після розгону в роки авторитаризму, в даний час це слабкі освіти і фракції в складі і проурядових, і опозиційних коаліцій і блоків. Пропрезидентська коаліція «Лакас» («Влада народу») об’єднує кілька партій і блоків, в т.ч. такі, як «Національна спілка християнських демократів», «Боротьба за філіппінську демократію», «Партія провінційного розвитку» та ін. Опоненти «Лакас» – «Партія мас» екс-президента Естради, «Народна партія реформ» та ін. Лівий фланг опозиції – легальна «Партія робітників» (заснована в 2001) з програмою мирних форм боротьби за інтереси трудящих. Ліворадикальна нелегальна, що діє з кін. 1960-х рр. компартія Ф. (ліва), керує збройної герильї «Нової народної армії» і входить в «Національний демократичний фронт».

Провідні організації ділових кіл: Промислова і Торгова палати Ф .; Федерація філіппіно-китайських торгово-промислових палат.

Активні елементи громадянського суспільства – неурядові організації (НУО), їх розвиток заохочується державою, зокрема, у формі фінансової підтримки. Сфери діяльності НУО – охорона навколишнього середовища, робота з поліпшення життя селян і т.п. Беруть участь в політиці: у виборах і як організатори масових мирних виступів з про- і антиурядової спрямованістю. Антиглобалістські організації знаходяться в стадії формування, дотримуються тактики ненасильницьких дій. Великі НПО на Ф .: «Рух за перетворення села», «Форум зелених» та ін.

Головні завдання в галузі внутрішньої політики Ф. – здійснення модернізації економіки як основи стабілізації суспільства; консолідація політичної еліти навколо президентської програми реформ, придушення опозиції, особливо її екстремістських течій. Жодна з цих завдань не виконується. Критика на адресу президента Арройо за нерішучість у боротьбі з корупцією, кронізмом, нездатність вирішити проблему бідності і ліквідувати вогнище насильства на мусульманському Півдні виходить не тільки від її супротивників, але і від близького оточення (представники середнього класу, керівництва католицької церкви, військової еліти). Внутрішньополітичне стан Ф. залишається невизначеним і нестійким.

Формування зовнішньої політики Ф. і прийняття зовнішньополітичних рішень зосереджені в руках президента (максимум повноважень), МЗС Ф., його глави (нерідко одночасно і віце-президента), Ради безпеки, Національного агентства з координації розвідки. За Конституцією 1987 посилена роль конгресу у формуванні зовнішньополітичного курсу (міжнародні угоди набувають чинності тільки після їх ратифікації 2/3 членів сенату). Починаючи з президентства Маркоса зовнішня політика Ф. заснована на суб’ектнос-ти в міжнародних відносинах, першочерговості завдань забезпечення національних інтересів, самостійності та багатосторонності дипломатії. При багатополюсній системі зовнішньополітичних зв’язків Ф. особливу увагу приділяють активному рівноправної участі в регіональних справах і нових інтеграційних процесах в регіоні ЮВВА. Разом з тим перед політичною елітою Ф. ніколи не стояло питання про відмову від пріоритетності відносин з США (ослаблених на поч. 1990-х рр. Після виведення з Ф. американських військових баз) як з гарантом регіональної та національної безпеки. При уряді Арройо відновлено військову присутність США на архіпелазі, поки у форматі, що не порушує Конституцію Ф. Оскільки США включили Ф. в зону міжнародного тероризму, Арройо запросила американських військових радників і фахівців з контртерористичної боротьби для допомоги місцевим військам в операціях проти мусульман-сепаратистів. Посилення проамериканізмі у зовнішній політиці Ф. турбує їх партнерів по АСЕАН (особливо мусульманські країни) і викликає зростання антиамериканізму серед філіппінців, що побоюються можливості прямої участі американців в бойових операціях (в порушення Конституції). Тим часом мусульманський Південь все так само далекий від замирення. Одна з причин – низький професіоналізм і застаріле технічне оснащення армії Ф., найслабшою в країнах АСЕАН. Армія на Ф. регулярна, формована частково на основі загальної військової повинності (з 20-річного віку), частково з осіб, що наймаються на 3 роки за контрактами. Складається з Сухопутних сил, ВПС і ВМФ. Загальна чисельність – менше 200 тис. Чол. У Конституції зафіксований пріоритет цивільної влади над ЗС, військові не можуть займатися бізнесом і політикою (крім участі у виборах). Але серед частини офіцерського корпусу зріє невдоволення неефективністю державної політики, так що не виключені спроби військових змов і заколотів (подібні прецеденти вже траплялися в роки президентства К. Акіно).

Ф. мають дипломатичні відносини з РФ (встановлені з СРСР в 1976).

Посилання на основну публікацію