Державний устрій і політична система Болгарії

Відповідно до Конституції (1991) Б. – республіка з парламентським управлінням, єдина держава з місцевим самоврядуванням. У Б. неприпустимі автономні територіальні утворення. Її територіальна цілісність недоторканна. Політичне життя заснована на принципі політичного плюралізму.

Економіка, за Конституцією, повинна базуватися на вільній господарської ініціативи. Право власності та успадкування гарантується і захищається законом. Власність – приватна і публічна. Приватна власність є недоторканною.
В адміністративному відношенні Б. ділиться на 28 областей, в т.ч. столиця Софія (на правах області). Найбільш великі міста: Пловдив, Варна, Бургас, Русе.

Вищий орган законодавчої влади – однопалатні Народні збори (парламент). У його складі 240 депутатів, які обираються на 4 роки на основі пропорційної системи. Вибори в парламент базуються на принципах загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні. Право на участь у виборах надається всім болгарським громадянам після досягнення 18 років, а бути обраним може будь-який громадянин країни, який не має іншого громадянства і досяг 21 року. Право на участь у розподілі мандатів на національному рівні мають партії і коаліції, які отримали не менше 4% від загального числа поданих голосів. Народні представники, зазначено в Конституції, представляють не тільки своїх виборців, але і весь народ. Парламент обирає голову, тимчасові і постійні комісії. Голова Народних зборів (2002) – Огнян Герджиков. Вибори в чинне Народні збори 39-го скликання відбулися 17 червня 2001. У його складі: 120 представників Національного руху «Симеон Другий» (НДСВ); 51 депутат від коаліції «Об’єднані демократичні сили» (ОДС); 48 – від коаліції «За Болгарію»; 21 – від коаліції «Рух за права і свободи» (ДПС).

Головний орган виконавчої влади – Рада міністрів (уряд), який очолює прем’єр-міністр. Уряд обирається парламентом за пропозицією прем’єр-міністра, якому в установленому порядку доручає сформувати уряд президент. Під керівництвом уряду проводиться внутрішня і зовнішня політика держави, забезпечується громадський порядок та національна безпека. Рада міністрів здійснює загальне керівництво державною адміністрацією та Збройними силами, виконанням державного бюджету. Діяльність уряду безпосередньо контролюється парламентом.

Прем’єр-міністр керує загальною політикою кабінету і несе за неї відповідальність. Члени уряду не можуть займатися діяльністю, несумісною з становищем народного представника. Державні службовці повинні керуватися лише законом і бути політично нейтральними.

24 липня 2001 Народні збори затвердило прем’єр-міністром Симеона Сакскобургготського, представника найчисельнішої парламентської групи НДСВ.

Симеон Сакскобургготський (нар. В 1937) – син болгарського царя Бориса III. У 1946 після референдуму про проголошення Б. республікою він залишив країну. З 1951 жив в Іспанії. Вивчав право і політичні науки.

Главою держави є президент. Він головнокомандувач Збройними силами, уособлює єдність нації і представляє країну в міжнародних відносинах. Президент обирається прямим голосуванням строком на 5 років і не більше ніж на два мандати. У голосуванні повинні брати участь більше половини виборців. Обраним вважається кандидат, який одержав більше половини дійсних голосів.

Президент призначає і звільняє вищий командний склад Збройних сил. Він очолює консультативну раду з національної безпеки. Президенту надано повноваження оголошувати війну, воєнний або надзвичайний стан, коли Народне збори не засідає.

Президент призначає дату виборів у Народні збори і в місцеві органи самоврядування. Він визначає дату національного референдуму, коли про його проведення вирішило Народні збори.

Після консультацій з парламентськими групами президент доручає кандидату на пост прем’єр-міністра, висунутому від найчисельнішої парламентської групи, сформувати уряд.

Президентом може бути обраний болгарський громадянин старше 40 років, який народився в Б., відповідає умовам обрання народним представником і останні 5 років проживав в країні. Президент не може бути депутатом, займатися іншою державної, громадської та господарською діяльністю, брати участь у керівництві політичною партією.

Першим всенародно обраним президентом був Желю Желев (1992), якого змінив Петро Стоянов (1996). Вони були обрані як кандидати Союзу демократичних сил. На президентських виборах в листопаді 2001 президентом обраний Георгій Пирванов, колишній лідер Болгарської соціалістичної партії.

Основна адміністративно-територіальна одиниця – громада з органом самоврядування громад-ським радою. Він приймає річні бюджети та плани розвитку громади. Функції виконавчої влади в громаді здійснюються Кметь. Область – більш велика адміністративно-територіальна одиниця, на чолі якої стоїть призначається урядом обласної керуючий зі своєю адміністрацією. Таким чином здійснюється регіональна державна політика і забезпечується поєднання національних і місцевих інтересів.

Конституція Б. гарантує свободу утворення політичних партій. При цьому ніяка з них не може бути оголошена або затверджена як державної. Не допускається утворення партій на етнічної, расової чи релігійної основі, а також партій, мета яких – насильницьке захоплення влади. За законом про політичні партії (2001) партію можуть утворити болгарські громадяни, які володіють виборчим правом, а для її реєстрації в суді необхідно надати установчий акт, статут і список не менше 500 членів-засновників. Багатопартійна система переживає процес становлення. У 2001 в Б. налічувалося більше 250 партій, більшість з яких нечисленні і за встановленими нормативами не можуть самостійно брати участь у виборах.

У Б. до 2001 була в основному двополюсна модель політичного простору, де протиборствували два найбільш великих формування: Болгарська соціалістична партія (БСП) (спадкоємиця Болгарської комуністичної партії) і Союз демократичних сил (СДС). БСП, будучи найчисленнішою і організованою силою лівої частини політичного спектру, не була однорідною, що позначалося на темпах формування нового вигляду партії. СДС як ядро ??організованої опозиції лівому флангу до 1997 являв собою коаліцію різних за ідейно-політичним поглядам партій, рухів та об’єднань – від консервативних до правоцентристських. На виборах до парламенту (квітень 1997) СДС виступав вже як політичної партії.

У виборах 17 червня 2001 на депутатські мандати претендували більше трьох десятків партій і коаліцій. У підсумку в парламенті виявилися наступні найбільш впливові політичні сили. Здобувши перемогу НДСВ, створене незадовго до виборів. У 2002 воно перетворено в партію, у програмній декларації якій зазначалося, що вона буде і консервативною, і ліберальною, і матиме соціальну орієнтацію. Потерпіла поразку колишня правляча правоцентристська партія СДС – ядро ??коаліції «Об’єднані демократичні сили» (ОДС). Коаліція «За Болгарію», в якій близько найчисленнішою Болгарської соціалістичної партії (БСП) об’єдналися ліві і лівоцентристські руху. На цих виборах БСП отримала найнижчий результат в 1990-і рр. Рух за права і свободи (ДПС), електорат якого представлений в основному національною меншиною – етнічними турками.

У суспільному житті країни активну участь беруть профспілкові об’єднання на галузевому та національному рівні. Конфедерація незалежних синдикатів Б. (КНСБ) і Конфедерація праці «Під-крепу» грають важливу роль у налагодженні соціального партнерства. У числі провідних організацій ділових кіл – Болгарська торгово-промислова палата, Спілка роботодавців Б., Господарська палата та ін.

За 1991-2001 в Б. 4 рази відбулися вибори до парламенту, причому двічі достроково. За цей же час (до липня 2001) змінилося 7 урядів (в т.ч. два службових). Тільки уряд на чолі з колишнім лідером СДС І.Костовим (1997-2001) використовувало свій мандат повністю. Як правило, зміна кабінетів відбувалася на хвилі невдоволення результатами соціально-економічної політики, через недостатнє врахування соціальної переносимості радикальних заходів, причетності управлінців до корупції.

В поч. 1990-х рр. в умовах широкої лібералізації господарського життя основний упор робився на досягнення макроекономічної стабілізації шляхом зниження споживчого та інвестиційного попиту. Цьому, як вважали, повинні були супроводжувати системні перетворення і формування ринкової інфраструктури. Була проведена реституція відчуженої власності, почався повернення землі колишнім власникам. Однак реформування економіки запізнювалася. У 2-й пол. 1990-х рр. після кризи банківської системи вона була реструктурована. У 1997-99 прискорився процес приватизації, яка підходить до завершення. У 2000-02 на перший план висуваються проблеми економічного зростання, починається адміністративна реформа, підвищується увага до боротьби з корупцією. У жовтні 2002 Європейська комісія визнала Б. країною з функціонуючою ринковою економікою, відзначивши низку серйозних недоліків, для усунення яких потрібні великі зусилля. Чекає важка модернізація та підвищення конкурентоспроможності економіки.

У зовнішній політиці було взято курс на «повернення» до Європи. Основний пріоритет Б. – інтеграція в європейські та євроатлантичні структури. У 1995 Б. стала асоційованим членом ЄС, в грудні 1999 прийнята кандидатом в члени ЄС. У грудні 2002 на зустрічі лідерів країн ЄС у Копенгагені було заявлено про те, що Б. при подальшому виконанні критеріїв членства може стати членом ЄС у 2007.

У листопаді 2002 Б. отримала запрошення до вступу в НАТО (2004). Б. приділяє велику увагу Балканському регіональному співробітництву в рамках проекту «Пакту стабільності в Південно-Східній Європі».

Республіка Б. має дипломатичні відносини з РФ (встановлені з СРСР у липні 1934). У 2002-03 намітилися пожвавлення і перспективи поглиблення дружніх відносин і партнерства між Російською Федерацією і Б., розширення торговельно-економічного співробітництва між ними.

Посилання на основну публікацію