Державний устрій і політична система Австрії

Австрія – демократична республіка, що має федеративний державний устрій. Конституція прийнята Конституційним національними зборами 1 жовтня 1920. У ній закріплені основні права і свободи громадян, принципи рівності, правової держави, поділу влади, а також поділу судочинства та управління.

Адміністративний поділ. У складі федерації 9 земель (столиця держави Відень прирівняна до землі).

Землі діляться на громади, в яких здійснюється комунальне самоврядування.

Найбільш великі міста: Відень, Грац (238 тис. Чол.), Лінц (203 тис. Чол.), Зальцбург (144 тис. Чол.), Інсбрук (118 тис. Чол.). Частка міського населення – 60%.

Принципи державного управління. Конституція базується на принципі представницької демократії: вся влада виходить від народу, який реалізує її під час виборів і делегує законодавчим, виконавчим і судовим органам.

Законопроекти, які в основному розробляє уряд, обговорюються і приймаються Національною радою більшістю голосів при кворумі 1/3 депутатів (конституційні закони і положення, а також шкільні закони – 2/3 голосів).

Відносно законодавчого процесу та управління здійснюють багатосторонній контроль: політичний – опозиція, правовий – Конституційна судова палата, економічний – Рахункова палата, за порушеннями – прокуратура.

Глава держави – федеральний президент. Його обирають строком на 6 років (з можливістю одноразового переобрання) на всенародних прямих рівних виборах шляхом таємного голосування.

Федеральний президент виконує в основному представницькі функції (насамперед у міжнародно-правовій сфері), акредитує і призначає послів, призначає і звільняє федеральних чиновників, в т.ч. офіцерів. За результатами парламентських виборів він призначає федерального канцлера і за його поданням – інших членів уряду. Він може розпустити Національну раду з відома бундесрату, відправити у відставку федерального канцлера або весь уряд (але не окремих міністрів), хоча на практиці цього жодного разу не було. Президент є головнокомандувачем Збройними силами.

Федеральний президент – Хайнц Фішер (з 8 липня 2004), колишній спікер Національної ради (парламенту), який переміг на президентських виборах 25 квітня 2004. Його попередниками з 1945 були К.Реннером, Т.Кёрнер, А.Шерф, Ф.Йонас, Р .Кірхшлегер, К.Вальдхайм, Т.Клестіль.

Вищий орган законодавчої влади і орган народного представництва – двопалатні Федеральні збори, що складаються з Національної ради (НС) і Федеральної ради (бундесрату). Спільні засідання Федеральних зборів проводяться при приведенні до присяги президента і для прийняття рішення про оголошення війни. Воно може також оголосити референдум з метою відставки президента.

Законодавчі функції виконує НС (спільно з бундесратом), що обирається на 4 роки на загальних прямих виборах шляхом таємного голосування. Керівництво НС здійснюють президент НС, а також другий президент НС і третій президент НС. Ці три президента утворюють колегію і виконують обов’язки федерального президента, коли той не в змозі це робити.

Президент НС – Андреас Коль (Австрійська народна партія (АНП)) (з 20 грудня 2002).

З лютого 2000 при владі перебуває «чорно-блакитна» коаліція – АНП і АПС. В результаті виборів 24 листопада 2002 парламент сформований в кількості 183 депутатів.

Другою палатою австрійського парламенту є бундесрат. 64 його члена представляють 9 федеральних земель пропорційно їх населенню (наприклад, Нижню А. – 12, а Форарльберг і Бургенланд – по 3). Члени бундесрату обираються і делегуються ландтагами земель на 4 або 6 років. Бундесрат може опротестувати закон, і тоді Національна рада голосує повторно при більшому кворумі. Президент бундесрату обирається по черзі в алфавітному порядку від кожної землі терміном на півроку. Вищий орган виконавчої влади – федеральний уряд. Сформоване 28 лютого 2003 з представників АНП і АПС уряд складається з 11 федеральних міністерств: соціального забезпечення, поколінь і захисту споживачів (міністр віце-канцлер Х. Хаупт, АПС); закордонних справ; внутрішніх справ; юстиції; національної оборони; фінансів; економіки та праці; сільського та лісового господарства, навколишнього середовища і водного господарства; охорони здоров’я та у справах жінок; транспорту, інновацій та технологій; освіти, науки і культури.

Уряд очолює федеральний канцлер. Він формує кабінет і координує його роботу. При прийнятті рішень діє принцип одноголосності. Канцлер повинен враховувати думку віце-канцлера, роль якого в австрійському коаліційному уряді велика.

З лютого 2000 федеральним канцлером є Вольфганг Шюссель (АНП). Серед його попередників виділяються Б.Крайскі (СПА, 1970-83) і Ф.Вранітцкі (СПА, 1986-97).

Вибори в усі органи народного представництва є загальними, прямими, вільними і рівними при таємному голосуванні. Виборче право надається всім громадянам, що досягли 18 років. Участь у виборах президента обов’язково. Вибори в НС проводяться за пропорційною системою (триступенева пропорційна система: 1 голос за певний партійний список, всередині списку – за певного кандидата в регіональному та у земельному виборчих округах). У НС проходять партії, що завоювали регіональний мандат або отримали 4% голосів по всій А. У виборах в органи місцевого самоврядування можуть брати участь також проживають в А. громадяни інших країн ЄС.

Уряди федеральних земель формуються ландтагами (земельними парламентами). На чолі їх стоїть ландесгауптман (прем’єр-міністр). Найважливіші питання земельний уряд вирішує як колегіальний орган.

Основні партії, представлені в парламенті: АНП (створена в 1945 на базі колишньої Християнсько-соціальної партії, голова В.Шюссель), СПА (створена в 1945 як Соціалістична партія А. на базі Соціал-демократичної партії, з 1991 знову іменується Соціал-демократичної партією, голова А.Гузенбауер), АПС (створена в 1955 на базі праворадикального Союзу незалежних, голова С.Рісс-Пассер), нещодавно створена партія «Зелені» (голова А. ван дер Беллен).

Одна з характерних рис австрійського політичного устрою – високорозвинена система союзів і тісна співпраця між союзами інтересів і урядом.

Найбільша профспілкова організація – Австрійське об’єднання профспілок (АОП), створене у квітні 1945. У нього входить 16 галузевих профспілок. Існує також Федеральна палата праці.

Провідні організації ділових кіл – Економічна палата А. і Конференція президентів сільськогосподарських палат.

Якщо АОП функціонує як добровільне об’єднання, то членство в палатах є обов’язковим. У палати праці входять всі робітники і службовці приватного сектора, в торгові палати – всі підприємці (крім сільськогосподарських, які є членами сільськогосподарських палат, та осіб вільних професій).

В А. діє одна з найефективніших систем соціального партнерства, причому вона не закріплена ні в Конституції, ні в якому-небудь законі, а функціонує завдяки добровільним співпраці спілок.

Підтримка правопорядку і законності – головні завдання внутрішньої політики А. Протягом багатьох десятиліть у країні підтримувався соціальний світ (на основі високорозвиненого соціальної держави, але не в останню чергу завдяки системі соціального партнерства і співучасті в управлінні). Лише в 2003 внаслідок планованої пенсійної реформи відбулися масові виступи протесту і страйки – вперше за багато десятиліть.

Нараставший в 1990-і рр. приплив біженців та іммігрантів зумовив посилення праворадикальних і націоналістичних настроїв серед частини австрійського суспільства, виразником яких став лідер АПС Й. Хайдер. Входження його партії до складу федерального уряду 4 лютого 2000 викликало хвилю протестів у країні і за кордоном і санкції ЄС. 29 лютого Хайдер пішов з поста голови партії. Проте проблема правого радикалізму стала для австрійської внутрішньої політики однією з основних.

Статус постійного нейтралітету і відмова від участі у військово-політичних блоках встановлювали певні рамки для зовнішньополітичної активності А. Це не означало ізоляціонізму або «дорівнює-віддаленості» від Заходу і Сходу і не перешкоджало їй ефективно інтегруватися в західне демократичне співтовариство. У 1956 А. стала членом Ради Європи, а в 1960 – членом Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ). 1970-і рр. були вищим пунктом активності країни в ООН.

Ще великі можливості використання відкритості А. проявилися після її вступу до ЄС в 1995. З 10 лютого 1995 А. бере участь у програмі НАТО «Партнерство заради миру». Підписавши Амстердамський договір (1998), А. фактично погоджується брати участь у спільної оборонної політики країн ЄС.

У Відні розміщені центральні представництва ряду міжнародних організацій, в т.ч. МАГАТЕ, ЮНІДО, ОПЕК, а також Секретаріат і Постійна рада ОБСЄ.

З 1970-х рр. А. проводила політику «активного нейтралітету», сприяючи «дипломатії контактів» (в т.ч. між лідерами СРСР і США), підтримуючи політичну і військову розрядку. У 1980-90-і рр. посилилася європейська орієнтація австрійської зовнішньої політики. У 1990-і активізувалася австрійська зовнішня політика по відношенню до сусідніх країн Центральної та Східної Європи.

Збройні сили А. складаються з сухопутних та Військово-повітряних сил. Їх чисельність – близько 50 тис. Чол.

А. має дипломатичні відносини з РФ (відновлені з СРСР у жовтні 1945; вперше встановлені 25-29 лютого 1924; припинилися в березні 1938).

Посилання на основну публікацію