Державний устрій і політична система Албанії

Відповідно до Конституції, прийнятої на національному референдумі 28 листопада 1998, країна є парламентською республікою.

Вищий представницький і законодавчий орган – Збори Республіки А. (з 2002 голова – Сервет Пеллумбі) складається з 140 депутатів, що обираються на термін 4 роки. При цьому 100 з них обираються за мажоритарною системою в одномандатних округах, а інші 40 – за партійними списками на основі пропорційного представництва.
Для набуття політичною партією або коаліцією депутатських мандатів встановлено ліміт у 2,5% отриманих на виборах голосів.

Збори Республіки А. більшістю в 2/3 спискового складу таємним голосуванням обирає на строк 5 років президента республіки (з 2002 – Альфред Моїсіу). Президент може бути переобраний на новий термін тільки один раз.

Президент видає мандат на формування складу майбутнього уряду (з 2002 прем’єр-міністр – Фатос Нано) кандидату, висунутому від політичної партії, що отримала на парламентських виборах найбільшу кількість голосів виборців. Для схвалення складу кабінету міністрів у парламенті достатньо простої більшості голосів депутатів.

Важлива роль у формуванні і функціонуванні виборних органів влади належить політичним партіям, їх зареєстровано близько 50 (2003).

Провідними партіями і головними політичними суперниками є Соціалістична партія (голова – Фатос Нано) і Демократична партія (Салі Беріша). Ними відповідно були очолені сформовані в 2-й пол. 1990-х рр. дві великі коаліції: лівоцентристський Альянс за державу і правий Союз заради перемоги. До складу першої коаліції крім Соціалістичної партії входили Соціал-демократична партія (Скендер Гьінуші), Аграрна партія (Люфтер Джувелі), Демократичний альянс (Нерітан Чека), Союз за права людини (Вангелі Дулі). До складу другої коаліції поряд з Демократичною партією входили Республіканська партія (Фатмір Медіу), Національний фронт (Шпетім Ррочі), Рух за законність (Екрем спагії), Ліберально-демократичний союз (Теодор Лячо). В результаті поглиблення міжпартійних розбіжностей і все більш явного відомості багатопартійної системи практично до двопартійної обидві коаліції в 2002-03 перебували на межі розколу.

Помітну роль на політичній сцені країни грали і такі виступали самостійно партії, як Партія демократів (реформаторська) – голова Генця Полло, Партія Соціальна демократія (Паскаль Мільо), Оновлена ??демократична партія (Дашамір Шехі), Демохрістіанская партія (Ніколле Льоші) і Комуністична партія ( Хюсню Міллоші).

На відміну від різноманітності поглядів на внутрішньополітичний розвиток країни переважна кількість політичних партій підтримувало зовнішньополітичний курс влади на повну інтеграцію А. в Євроатом-лантіческого структури, насамперед на вступ до ЄС. Важливість цього напрямку підкреслювалася й тим, що в 2003 єдиний пост заступника прем’єр-міністра був суміщений з постом державного міністра з європейської інтеграції (Ермелін-так Мекси). Одночасно основні політичні сили країни були апріорі налаштовані на активну підтримку всіх американських ініціатив на міжнародній арені.

Разом з проявом зацікавленості у встановленні добросусідства в балканському регіоні А. активно політично підтримувала косовський сепаратизм, вносячи напруженість у відносини з Сербією.

Зовнішньополітична установка на входження А. в євроатлантичні структури визначила і розвиток її Збройних сил (ЗС). В схваленої парламентом у січні 2000 Стратегії оборонної політики країни, офіційно закріпила довгострокову мету – повноправне членство А. в НАТО не пізніше 2010, встановлювався чисельний склад ВС: 31 тис. Військовослужбовців у мирний час і 120 тис. – У воєнний час.

Посилання на основну публікацію