Державний лад: форми правління

Державний лад будь-якої країни характеризується насамперед формою правління. Розрізняють дві основні форми правління – республіканську і монархічну. 

Республіки виникли ще в давнину (Стародавній Рим в республіканський період його розвитку), але найбільшого поширення набули вже в епоху нового і новітнього часу. Важливо відзначити, що в процесі розпаду колоніальної системи більшість країн, що звільнилися взяли республіканську форму правління. Тільки в Африці, колишньої до Другої світової війни колоніальним материком, утворилося понад 50 республік. У підсумку в 1990 р. в світі було вже 127 республік. Потім, після розпаду СРСР, СФРЮ, Чехословаччини, загальне число їх наблизилося до 150.
При республіканському ладі законодавча влада зазвичай належить парламенту, що обирається всім населенням країни, а виконавча – уряду. При цьому розрізняють президентську і парламентську (парламентарну) республіки. У президентській республіці президент, який є главою держави, а часто і уряду, наділений дуже великими повноваженнями. Таких республік у світі більше 100. Особливо вони поширені в Африці, де їх 45 (наприклад, Єгипет, Алжир, Нігерія, ПАР), і в Латинській Америці, де їх 22 (наприклад, Мексика, Бразилія, Венесуела, Аргентина). У закордонній Азії президентських республік помітно менше (наприклад, Іран, Пакистан, Індонезія, Філіппіни), а в зарубіжній Європі – ще менше (наприклад, Франція). Найбільш яскравим прикладом президентської республіки можуть служити США. Додамо, що всі 12 країн СНД також відносяться до президентських республікам. При цьому деякі з них, включаючи Росію, іноді називають суперпрезидентських, оскільки їх конституції надають президентам особливо великі права. Парламентські республіки найбільш характерні для зарубіжної Європи, але чимало їх і в зарубіжній Азії (наприклад, Китай, Індія).

Монархії також виникли ще в давнину (Стародавній Рим в період імперії), але найбільшого поширення набули в середні століття і в новий час. У 2008 р. на політичній карті світу монархій налічується 29: 13 – в Азії, 12 – в Європі, 3 – в Африці та 1 – в Океанії (табл. 9). Серед них є одна імперія, королівства, князівства, герцогства, султанати, емірати, папська держава-місто Ватикан. Зазвичай влада монарха довічно і передається спадково, але в Малайзії і ОАЕ монархів обирають на п’ятирічний термін.

Загальне числі монархій залишається досить стабільним, оскільки ця форма правління, свого роду пережиток феодалізму, в наші дні виглядає скоріше анахронізмом. Однак за останні десятиліття було все ж два випадки відродження монархічного ладу. Це сталося в Іспанії, де монархія, повалена в 1931 р., була відновлена в 1975 р., після смерті глави іспанської держави (каудильйо) генерала Франко, і в Камбоджі, в якій після 23-річної перерви в 1993 р. королем знову став Нородом Сіанук. А ось і протилежний приклад: навесні 2008 р., після 240 років існування, була скасована монархія в Непалі.
Переважна більшість існуючих нині монархій – конституційні монархії, де реальна законодавча влада належить парламенту, а виконавча – уряду, тоді як монарх, за висловом І. А. Вітвера, «царює, але не править». Такі, наприклад, Великобританія, Норвегія, Швеція, Данія, Бельгія, Нідерланди, Іспанія, Японія, де роль монарха тепер переважно представницькому-церемоніальна. Однак його політичний вплив у деяких випадках досить помітно.

Повний титул королеви Великобританії Єлизавети II, яка займає трон вже більше 40 років, звучить так: Милістю Божою королева Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії та інших підвладних їй володінь і територій, глава Співдружності націй, хранителька віри, суверен британських лицарських орденів. Королева користується правом скликати і розпускати парламент, призначати і зміщувати прем’єр-міністра, затверджувати закони, прийняті парламентом, зводити в пери королівства, жалувати нагороди, оголошувати помилування. Однак у всіх цих акціях вона керується порадами або рішеннями парламенту і уряду. Щорічно в листопаді королева вимовляє в парламенті тронну промову, але пише її прем’єр-міністр. З 1707 р. не було випадку, щоб англійський король наклав вето на закон, прийнятий парламентом. З 1783 р. не було випадку, щоб він змістив прем’єр-міністра. Проте з символами монархії громадяни Великобританії зустрічаються, що називається, на кожному кроці. Країною править «уряд Її Величності». Закони оголошують «іменем королеви». Гроші друкує королівський монетний двір, листи розсилає королівська пошта, причому урядову кореспонденцію відправляють у конвертах з написом «На службі Її Величності». На званих обідах перший тост зазвичай вимовляють за королеву. На офіційних урочистостях виконують гімн «Боже, бережи королеву». З моменту випуску першої у світі марки в 1840 р. до 60-х рр.. XX в. на англійських поштових марках зображували тільки монархів цієї країни. Але й тепер на будь марці обов’язково присутній силует Єлизавети II. Можна додати, що королева Великобританії належить до числа дуже багатьох людей. Її стан оцінюється в 2,5 млрд дол США.

Поряд з конституційними зберігається ще кілька абсолютних монархій. Виборні парламенти в них відсутні, в кращому випадку при монарху існують призначувані ним же дорадчі органи, а виконавча влада знаходиться в повному підпорядкуванні монарха. Всі нині існуючі абсолютні монархії розташовані в Азії в основному в межах Аравійського півострова.

Найбільш яскравим прикладом країни з цієї відживаючої формою правління може служити Оман, де з 1970 р. одноосібно править султан Кабус. Будучи главою держави, він у той же час виконує функції прем’єр-міністра, міністра закордонних справ, оборони, фінансів, а також головнокомандувача збройними силами. Конституції в цій країні немає. До числа абсолютних монархій відносять також Саудівську Аравію, де король одночасно є прем’єр-міністром, головнокомандувачем збройними силами і верховним суддею, і Катар, де вся повнота влади належить місцевому еміра. У цю групу входять і Об’єднані Арабські Емірати, що складаються з семи князівств, кожне з яких є абсолютною монархією. А ось Кувейт і Бахрейн останнім часом стали зараховувати до конституційних монархій, хоча фактично вони продовжують в значній мірі залишатися абсолютними монархіями.
Своєрідна різновид абсолютної монархії – теократична монархія (від грецького слова Theos – Бог). У такій монархії глава держави одночасно є і його релігійним главою. Класичний приклад подібного роду – Ватикан, яким управляє папа римський. До числа теократичних монархій зазвичай відносять також королівство Саудівська Аравія і Султанат Бруней.

Порівнюючи республіканську і монархічну форми правління, С. Н. Раковський звернув увагу на відому умовність поширеного постулату про те, що республіканська влада завжди демократичнішим і в цілому «вище», ніж монархічна. Дійсно, досить порівняти європейські монархії з деякими республіками в Азії, Африці та Латинській Америці, щоб відмовитися від абсолютизації подібної тези.
Ще одну поширену форму правління утворюють держави, що входять до складу Співдружності (Commonwealth), очолюваної Великобританією. Юридично Британську Співдружність націй було оформлено ще в 1931 р. Тоді до нього увійшли Великобританія і її домініони – Канада, Австралія, Південноафриканський Союз, Ньюфаундленд і Ірландія. Після Другої світової війни і краху Британської колоніальної імперії в складі Співдружності залишилася більшість колишніх володінь Великобританії. Це 54 країни із загальною територією більше 30 млн км2 і населенням понад 1,2 млрд людей, розташовані в усіх частинах світу (рис. 3). Склад Співдружності не залишається незмінним. У різний час з нього вийшли Ірландія, Бірма (М’янма), в 1961-1994 рр.. виходила ПАР, зате воно поповнилося іншими членами.

Співдружність є добровільним об’єднанням суверенних держав, кожна з яких здійснює власну політику, співпрацюючи з іншими державами-членами з метою «сприяння благополуччю народів». У 2007 р. до складу Співдружності входили 32 республіки і 6 монархій. Інші 16 його членів офіційно іменуються «країнами у складі Співдружності». Кожна з них номінально визнає своїм главою монарха Великобританії та Північної Ірландії, тобто королеву Єлизавету II. До цієї групи відносяться колишні британські домініони Канада, Австралія, Нова Зеландія, але основну її частину складають острівні мікродержави, колишні англійські колонії: Ямайка, Багами, Барбадос, Гренада і ін
Цікаво, що в 1999 р. в Австралії був проведений референдум з питання про зміну нинішнього державного статусу і оголошенні країни республікою. «З якого дива, – запитували прихильники республіканської форми правління, – чужа королева, що не народжена і не живе в Австралії, має бути нашим сюзереном»? У результаті референдуму Австралія все ж не стала республікою: прихильників перетворення державного ладу виявилося менше половини (45% ).

Наприкінці 1991 р., після розпаду Радянського Союзу, у світі з’явилося ще одне Співдружність – Співдружність Незалежних Держав (СНД), до якого увійшли 12 колишніх союзних республік СРСР.
У світі є й інші форми державних утворень. Наприклад, при розпаді французької колоніальної імперії після Другої світової війни деякі колишні колонії Франції отримали статус її заморських департаментів (Мартініка, Гваделупа, Гвіана в Латинській Америці, Реюньйон в Африці). Як і в будь-якому департаменті власне Франції, в кожному з них є орган державної виконавчої влади – префектура, а також органи місцевого самоврядування. Є так звані заморські території (Нова Каледонія в Океанії). І ті й інші представлені у французькому парламенті невеликим числом депутатів і сенаторів.

Посилання на основну публікацію