Держави Закавказзя

1. Чим обумовлені висота і висока сейсмічність Кавказу і Вірменського нагір’я?

Висота і сейсмічність Кавказу і Вірменського нагір’я обумовлені їх розташуванням в молодому складчастому поясі.

2. Які за походженням форми рельєфу характерні для регіону?

Тектонічні, льодовикові, акумулятивні, ерозійні.

3. Яка рослинність поширена на Кавказі?

На схилах гір – вологі субтропічні широколистяні ліси з буків, грабів, дубів.

У Колхіді – вічнозелені самшит, тис, ліани.

На схилах Ленкоранський низовини – реліктові «Гирканський» лісу їх каштанолістного дуба і залізного дерева.

4. * Як пов’язана спеціалізація господарства країн Закавказзя з їх природними ресурсами?

Спеціалізація країн Закавказзя і наявність певних природних ресурсів безпосередньо пов’язані. З наявністю запасів нафти пов’язано розвиток в Азербайджані нафтовидобутку і нафтопереробки. На власних запасах залізної руди в Грузії розвивається чорна металургія. На власних запасах бокситів в Азербайджані і мідних, молібденових руд у Вірменії розвивається кольорова металургія. На місцевій сировині у всіх країнах розвинена харчова і легка промисловість.

5. * Які особливості етнічного та релігійного складу населення Закавказзя? Які етнополітичні проблеми існують в регіоні і як вони відбиваються на міждержавних відносинах?

Етнічний склад населення Закавказзя складний. Тут живуть азербайджанці, вірмени, грузини, абхазці, осетини, лезгини, греки, курди, аварці, цахури, росіяни, українці і представники інших національностей.

Всі народи Кавказу належать до південної гілки європеоїдної раси, до кавказької, індоєвропейської (вірмени) і до алтайської сім’ї (азербайджанці), Тривала і складна історія взаємин народів і накопичені соціальні проблеми загострили міжнаціональні відносини в регіоні. Маючи високий природний приріст – у Грузії – 7%, в Азербайджані – 21%, Вірмени і грузини є християнами. Більшість населення Азербайджану дотримуються ісламу.

Коли став розпадатися Радянський Союз, стало ясно, що старі політичні структури повинні поступитися місцем чомусь новому, але не було майже ніякої згоди або ясності в питанні про те, що повинно було замінити стару систему. У цих умовах почалося зростання напруженості між етнічними групами, яким раніше вдавалося жити пліч-о-пліч у відносній гармонії.

Нагірний Карабах був яблуком розбрату протягом усього радянського періоду. Вірмени і в Карабасі, і в самій Вірменії так повністю і не прийняли його включення до складу Азербайджанської Радянської Соціалістичної Республіки в якості Нагірно-Карабахської автономної області (НКАО) в 1924 році, так як більше 90% його населення були вірменами. Коли почалася перебудова Михайла Горбачова, Нагірний Карабах одним з перших скористався зрослої свободою слова, і в 1988 році місцевий виборний орган зажадав дозволити НКАО вийти зі складу Азербайджанської РСР і приєднатися до Вірменської Радянській Соціалістичній Республіці. Азербайджан відкинув цю вимогу, і напруженість стала швидко зростати. Незграбні спроби Москви зберегти мир тільки погіршили ситуацію, оскільки обидві сторони вважали, що Москва була проти них. До моменту, коли Радянський Союз офіційно припинив своє існування в кінці 1991 року, конфлікт між Азербайджаном і Нагірним Карабахом (який мовчазно підтримувала Вірменія) вилився в повномасштабний конфлікт.

В Абхазії причиною конфлікту були насамперед суперечності щодо статусу Абхазії в рамках Грузії. Абхазія була автономною республікою в складі Грузинської Радянської Соціалістичної Республіки, але, коли Грузія добилася незалежності і до влади прийшов радикальний націоналістичний режим Звіада Гамсахурдіа, Абхазія почала скаржитися на те, що Тбілісі зазіхає на її автономію. Абхази посилалися на Конституцію 1925 року, яка, як вони стверджували, давала їм з Грузією рівні права, і таким чином вимагали рівного з Грузією статусу в рамках вільної конфедерації. Грузинська сторона відкинула ці вимоги, побоюючись, що вони будуть лише першою сходинкою до незалежності Абхазії, і в серпні 1992 року грузинські війська і воєнізовані формування увійшли до Абхазії. Абхазькі бійці за сприяння національних рухів Північного Кавказу і мовчазній підтримці Росії надали їм запеклий опір. До кінця 1993 року, коли в регіоні були розміщені російські війська для контролю над дотриманням припинення вогню, більша частина грузинського населення Абхазії була змушена тікати. Точна кількість біженців невідомо, але, як вважається, їх було понад 200 000 чоловік.

У Південній Осетії конфлікт почався набагато раніше, ніж в Абхазії. Південна Осетія довгий час виношувала думку про вихід з Грузинської Радянської Соціалістичної Республіки і про об’єднання з Північною Осетією у рамках РРФСР і почала відкрито вимагати цього. У відповідь грузинський президент Звіад Гамсахурдіа скасував автономію Південної Осетії в грудні 1990 року. Коли Південна Осетія не погодилася з цим рішенням і почала ініціювати кроки по об’єднанню з Північною Осетією, послідувало вторгнення грузинських військ, що призвело до бойових дій, в результаті яких було вбито понад 2000 чоловік і тисячі людей постраждали. За посередництва російського президента Бориса Єльцина в липні 1992 року було оголошено про припинення вогню, за дотриманням якого стежать Змішані сили з підтримки миру (ЗСПМ), що складаються з російських, грузинських та південноосетинських військових підрозділів. Відносини між двома сторонами в останні роки покращилися, але про остаточне вирішення конфлікту говорити по- колишньому рано. Частина жителів повернулися в свої будинки, але, за оцінками, близько 50 000 осіб все ще залишаються біженцями внаслідок цього конфлікту. У Південній Осетії уважно стежать за ситуацією в Абхазії і навряд чи будуть згодні на врегулювання на менш вигідних умовах, що означає, що на практиці дозвіл цих двох конфліктів буде тісно взаємопов’язано.

Джавахетіярасположена на південному заході Грузії і межує з Вірменією. Більшість населення цього району складають вірмени. Хоча до теперішнього моменту тут майже не говорилося про сепаратистські настрої, Джавахетия залишається найбіднішим регіоном з обмеженим потенціалом і слабкою підтримкою з боку уряду в Тбілісі. Існують побоювання, що заклики вийти зі складу Грузії і приєднатися до Вірменії посиляться, якщо ситуація продовжить погіршуватися. Проблемою, яка викликає особливу полеміку, є тиск Грузії, з тим щоб Росія закрила свою військову базу в Ахалкалакі. Вона є основним джерелом роботи в цьому регіоні, а також розглядається вірменським населенням як гарантія від потенційної агресії з боку Тбілісі та Туреччини. Тому будь-які кроки до її закриття дуже непопулярні і можуть сильно дестабілізувати ситуацію.

Посилання на основну публікацію