Дамаск

Навіть пензель художника не може відтворити все різноманіття і всі поєднання фарб, вражаючих в Дамаску людське око. Тут фантастична суміш потьмянілих фарб храмів, палаців і мечетей 1000-річної давності і виблискуючих нових вулиць, площ, вітрин, вивісок і афіш…

Про красу Дамаска оповідають багато арабські книги і легенди. Древня легенда розповідає, що, коли пророк Мухаммед вперше побачив Дамаск, місто здався йому чудесним смарагдом, облямованим жовтим піском. Вражений його красою, пророк боявся, що після Дамаска навіть рай не покажеться йому досить красивим.

Знаменитий середньовічний мандрівник Ібн Баттута, що подолав за своє життя по суші і по воді 120000 кілометрів, побував і на сирійській землі. Дамаск йому так сподобався, що він назвав його «раєм Сходу» і залишився в ньому на досить тривалий час, щоб закінчити тут свою освіту.
Столиця Сирії Дамаск – одне з найдавніших міст світу, йому близько 6000 років. За переказами, недалеко від Дамаску, в сільці Бейт-Лахья, жила прародителька людей Єва. На одній з навколишніх гір туристам і зараз показують місце, де нібито похований її син Авель, що став жертвою першого вбивства на землі. Благочестивим прочанам і цікавим туристам показують навіть сліди крові Авеля, що залишилися на каменях…

З Дамаском пов’язано багато й інших переказів і легенд, а й реальна історія міста читається як пригодницький роман. Археологи довели, що на місці нинішнього Дамаска ще в IV тисячолітті до нашої ери стояло міське поселення. У XVI столітті до нашої ери хетти, що жили в Анатолії та на півночі Сирії, дійшли до цього поселення і на своїй мові назвали його Дамашіас. Півтора століття через єгипетський фараон Тутмос III, який вів нескінченні війни з містами-державами Сирії, захопив і Дамаску: так по-єгипетські звучала назва цього міста.

А на початку Х століття до нашої ери Дамаск сам став столицею одного з найсильніших арамейских царств. Ця держава була дуже войовничим, багато воювало і завойовувало, але в 732 році до нашої ери ассирійці захопили Дамаск, а його жителів виселили в Урарту. До середини VI століття до нашої ери місто відійшло до перської династії Ахеменідів, а після вторгнення в Азію військ Олександра Македонського почався новий період в історії Дамаска, що розтягнувся на ціле тисячоліття. Східний місто мимоволі «повернувся на захід» і на 10 століть пов’язав свою долю з європейською цивілізацією.
Навіть коротке перерахування завойовників, які нападали на Дамаск, говорить про те, що доля цього міста не було безхмарним і благополучною: вони приходили і йшли, залишаючи в зовнішності Дамаска та його історії свої сліди. Після того як війська імператора Помпея в 66 році зайняли місто, він надовго увійшов до складу Римської імперії. Це був час розквіту Дамаска: у ньому розширювалася торгівля, будувалися храми і палаци, театри і лазні, прокладалися нові, по-римському прямі вулиці. Одна з таких вулиць, що розділяє Дамаск в межах його старих стін на південну і північну частини, збереглася до нашого часу: вона так і називається – Пряма.

Перехід від римського правління до візантійського виявився для Дамаска майже непомітним. У місті був заснований єпископський престол, а в його околицях виросли десятки церков і монастирів. Один з найбільших монастирських комплексів, розташований в Сейднае, своїм виникненням зобов’язаний імператору Юстиніан. Як свідчить переказ, першу його настоятелькою була сестра Юстиніана. У маленькій кімнатці-каплиці зберігається ікона Богородиці, нібито написана з натури самим євангелістом Лукою. У колишні часи з ікони сочився ялин, який ще хрестоносці, як саму велику коштовність, відправляли по крапельок в Європу – дамам свого серця. Зараз побачити цю ікону неможливо, навіть якщо відкрити сейф, в якому вона зберігається. Перед нею в безлічі висять підношення віруючих: іконки, брошки, намиста, золоті зображення ніг і рук, подаровані хворими і страждаючими в надії на чудесне зцілення.

Тисячолітня зв’язок Дамаска з греко-римсько-візантійської культурою закінчилася так само раптово, як і почалася. Всього одним штурмом місто захопили перси-Сасаніди, а вже в 635 році його підкорили араби, і з цього часу починається історія Дамаска як мусульманського міста. Коли арабські війська обложили місто, їх полководець Халід ібн аль-Валід звернувся до жителів Дамаска з такими словами:

Іменем Аллаха милостивого, милосердного. Ось що дарує Халід ібн аль-Валід жителям Дамаска, якщо вступить в місто: він обіцяє подарувати їм безпеку для їхніх життів, майна і церков. Міські стіни не будуть зруйновані, і в їх будинках не будуть розміщені мусульмани. З того моменту отримають вони підданство Аллаха і заступництво пророка його, халіфів і правовірних. І поки платять вони податки, не учинится їм ніякого зла.

Спочатку араби-мусульмани показували себе захисниками місцевих християн від візантійського імператора, трималися обережно і виконували дані ними обіцянки. При халіфі аль-Валіде з династії Омейядів у Дамаску була відбудована і прикрашена знаменита Велика мечеть. До нашого часу в ній збереглися чудові декоративні композиції з унікальними архітектурно-ландшафтними зображеннями. В одній з таких композицій у своєрідній манері реально зображені архітектурні споруди і дерева, розташовані на березі річки, через яку перекинуто містки. Вся композиція виглядає настільки натурально, що багато дослідників припускають, що на ній переданий архітектурний ансамбль самого Дамаска з протікає річкою Барада.

Арабська халіф Муавія в 661 році проголосив незалежність Дамаска від тодішньої арабської столиці Медіни, але столицею Дамаск був менш ста років. Однак і згодом місто продовжувало відігравати досить значну роль, але вже тільки як центр культури. Однак змінили Омейядів халіфи з династії Аббасидів намагалися відняти у Дамаску і цей привілей.

Якщо халіфи з династії Омейядів у якійсь мірі були вельми терпимі до своїх християнським підданим, то Аббасіди визнали це недозволеною розкішшю. І тому халіф Харун-ар-Рашид, добре відомий за книгою казок «Тисяча і одна ніч», направив до Дамаску війська на чолі з воєначальником Бармакидів.
Християни Дамаска, незадоволені політикою Аббасидів, були належним чином покарані: всі побудовані при Омейядах церкви халіф Харун-ар-Рашид наказав знищити, а членам дозволених християнських громад відтепер належало носити відмітні одягу. Тиск на християн в Сирії все росло, і багато з них змушені були емігрувати. Скоро їх і зовсім би не залишилося, але тут самі правителі схаменулися, що без християн основний тягар податків ляже на плечі самих же мусульман.
Про бурхливої історії перших століть ісламу нагадують у Дамаску в основному гробниці. Наприклад, у невеликій кімнатці в південно-східній частині Великої мечеті стоїть гробниця, в якій, за переказами, покоїться голова імама Хусейна – онука пророка Мухаммеда, якого мусульмани-шиїти почитали чи не вище інших своїх святих. У цьому куточку мечеті постійно чується перська мова, так як потік паломників з Ірану ніколи не припиняється.

Посилання на основну публікацію