Чорногорія в складі Югославії

Міжвоєнний період характеризувався політичною нестабільністю і протистоянням прихильників сербського централізму ( «білими») з прихильниками автономії ( «зеленими»).

В ході Другої світової війни Чорногорія спочатку була окупована італійськими, а після капітуляції Італії – німецькими військами. Популярність комуністів, що проголошували перебудову Югославії в федерацію рівноправних народів, дозволила їм створити сильний партизанський рух. У листопаді 1943 року було утворено Крайове антифашистський віче народного визволення. У липні 1944 року воно було перетворено в Антифашистську скупщини, а в квітні 1945 року – в Народну скупщину Чорногорії. У грудні 1944 року Чорногорія була звільнена Народно-визвольної Армії Югославії (НВАЮ). У листопаді 1945 року увійшла як республіка до складу Федеративної Народної Республіки Югославії. 31 грудня 1946 була прийнята конституція Народної Республіки Чорногорії.

Коли в 1948 році стався розрив відносин між ФНРЮ і Радянським Союзом, чорногорці не приховували своїх симпатій до СРСР, що викликало хвилю репресій, що торкнулися і комуністичну партію республіки. В кінці 1980-х років намітився розкол між прихильниками більшої самостійності республіки і прихильниками просербську курсу. Недостатньо лояльне С. Мілошевича чорногорський керівництво після інспірованих їм масових мітингів протесту в кінці 1988 – початку 1989 року (так звана «антибюрократична революція») було змушене подати у відставку. До влади в Чорногорії прийшли молоді прихильники «бєлградською лінії»: Момир Булатович очолив СК Чорногорії, а потім був обраний президентом, Міло Джуканович став главою уряду.

Після розпаду СФРЮ Чорногорія і Сербія утворили 27 квітня 1992 року Союзну Республіку Югославію (СРЮ). На референдумі в Чорногорії 1 березня 1992 року під об’єднання висловилося 95,9% учасників. Після введення багатопартійності і альтернативних виборів в 1990 році при владі в республіці залишалася Демократична партія соціалістів Чорногорії (ДПСЧ), перетворена (подібно Соціалістичної партії Сербії) з колишньої компартії. У 1997 році в ДПСЧ стався розкол. Відокремилась частина, яка стала називатися Соціалістичною народною партією Чорногорії (СНПЧ), очолив М. Булатович. Лідером іншої частини партії, що зберегла колишню назву, став прем’єр-міністр Чорногорії М. Джуканович, який перейшов в опозицію режиму С. Мілошевича. У республіці почав проводитися курс на досягнення більшої незалежності (як в політичній, так і в економічній сфері), були зроблені кроки до розширення зв’язків із Заходом. Подібна політика, явно йшла врозріз із загальними інтересами СРЮ, почасти пояснюється амбіціями політичної еліти Чорногорії, частково бажанням уникнути економічних санкцій, накладених на Югославію. На чергових президентських виборах, що пройшли в країні восени 1997 року, у другому турі М. Джуканович з перевагою в 1,5% переміг М. Булатовича.

5 серпня 1999 року керівництво Чорногорії виступило з Платформою нових відносин з Сербією, яка передбачала більшу самостійність республіки і підвищення її ролі в федерації. Надалі Джуканович неодноразово пропонував провести референдум про незалежність Чорногорії.

У 2001 році коаліція ДПСЧ і СДПЧ, активно виступала за незалежність, завоювала 36 місць в парламенті проти 33 у проюгославского блоку (СНПЧ, НПЧ, СНП). Лише на позачергових виборах 2002 року їй вдалося отримати абсолютну більшість місць в парламенті (39 з 75) проти 30 у проюгославского блоку. В результаті перегляду міжреспубліканських відносин за посередництва і під натиском Євросоюзу Чорногорія увійшла до складу нового державного співтовариства Сербія і Чорногорія (проголошеного 4 лютого 2003 року) став правонаступником СРЮ.

21 травня 2006 року в Чорногорії відбувся референдум про її державну самостійність – 55,4% його учасників (при необхідній більшості в 55% від числа тих, хто проголосував) висловилися за відділення. 3 червня 2006 року Скупщина прийняла Декларацію про незалежність Чорногорії.

У січні 2009 року уряд заявив, що потребує мандату виборців на реалізацію програми економічних реформ, а парламент проголосував за саморозпуск, сподіваючись, що дострокові вибори нового складу Скупщини прискорять процес приєднання країни до ЄС.

Посилання на основну публікацію