1. Моя освіта – реферати, конспекти, доповіді
  2. Географія
  3. Чисельність і відтворення населення Світу

Чисельність і відтворення населення Світу

Чисельність і відтворення населення. Відомості про чисельність населення отримують на основі загальних переписів, що проходять раз на 5 або 10 років або на основі поточного обліку руху населення, який ведеться відповідними органами. За весь історичний шлях людства на Землі народилося понад 85 млрд. Чоловік, але найбільше зростання чисельності населення спостерігався в другій половині XX століття. Так, в період з 1950 по 2000 р населення Землі збільшилося на 3,5 млрд. Чоловік, зросле з 2,5 до 6 млрд. Чоловік. На даний момент чисельність населення Землі складає 6,5 млрд. Чоловік і, за прогнозами експертів, буде збільшуватися і становитиме в 2025 р 8 млрд. Чоловік. У різних країнах і регіонах світу населення зростає неоднаково, що пояснюється різними характерами відтворення.

Народжуваність, смертність і природний приріст в сукупності являють собою відтворення. Рівень смертності, як і рівень народжуваності, залежить від умов життя людей. У високо розвинутих країнах у більшості випадків народжуваність знижується, а в що розвиваються – підвищується.

Середня тривалість життя також є важливим демографічним фактором, що показує якість населення. Наприклад, в сьогоднішньому світі цей показник становить 66 років (63 роки для чоловіків і 68 років для жінок). Для розвинених країн показник підвищується і складає 75 років (чоловіки – 71 рік, жінки – 78 років), для розвиваються, навпаки, знижується і становить 52 роки (чоловіки – 51 рік, жінки – 53 роки). Найвищий світовий показник середньої тривалості життя в Японії (82 роки), найнижчий – у Сьєрра-Леоне (38 років).

Рівень грамотності – ще один важливий показник якості населення. За даними ООН, у світі близько 1,2 млрд. Осіб не вміють ні читати, ні писати. У розвинених країнах світу майже все населення грамотно. А в країнах, що розвиваються, особливо в країнах Африки, рівень грамотності дуже низький. Так, в Нігері і Буркіна-Фасо він становить лише 20%, в Сомалі, Непалі – 30%, Сенегалі, Ліберії, Ефіопії, Пакистані – тільки 40%.

Типи відтворення. Для характеристики демографічної ситуації в регіонах світу або окремих країнах користуються абсолютними і відносними демографічними показниками. Поряд з цим застосовуються також демографічні показники – коефіцієнт народжуваності, коефіцієнт смертності, коефіцієнт дитячої смертності, середня тривалість життя і коефіцієнт природного приросту.

Існують два типи відтворення населення: демографічна криза (перший тип відтворення) і демографічний вибух (другий тип відтворення).

Демографічна криза – низька народжуваність, смертність і природний приріст (характерний для розвинених країн). Демографічний вибух – висока

народжуваність, смертність і природний приріст (характерний для країн, що розвиваються). Таким чином, держави світу намагаються проводити ефективну демографічну політику. За визначенням, демографічна політика – сукупність проводяться державою заходів, спрямованих на регулювання природного зростання населення для вирішення демографічних проблем. Наприклад, країни з низьким або негативним природним приростом (Росія, Східна Європа та ін.) Проводять демографічну політику, спрямовану на збільшення народжуваності, країни з високим природним приростом (Китай, Індія) – на зниження народжуваності.

Статево-вікова структура населення. Економічно активне населення. Відповідно демографії населення світу прийнято класифікувати на три групи: 1) діти до 14 років – 30%; 2) дорослі від 15 до 59 років – 60%; 3) літні старше 60 років – 10% населення. ООН також обчислює середній вік жителя планети. Так, в 1970 р цей показник був на рівні 21,6 років, у 2000 р – 26,5 років, а в 2050 складе за прогнозом, 36,5 років. Ясна річ, що вікові структури населення країн сильно розрізняються. Виходячи з цього, вікову структуру населення ділять на три типи:

1) Прогресивний (висока питома вага дітей (до 14 років) в загальній чисельності населення;

2) Стаціонарний (частка дітей і літніх приблизно однакова);

3) Регресивний (висока питома частка літніх людей і людей похилого віку).

Взагалі, в середньому, у світі в розвинутих країнах частка дітей і літніх становить 23% і 15% відповідно, що розвиваються – дітей 46%, а літніх – 6% від загальної чисельності населення. У нашій країні в 2007 р розподіл населення за віковими групами було таким: діти до 14 років – 14,7%; дорослі – 68,3%; літні й старі – 17% від загальної чисельності населення, тобто стаціонарний тип вікової структури населення.

По підлозі населення світу характеризується тим, що на Землі чоловіків на 51 млн. Осіб більше, ніж жінок. Однак це пов’язано з переважанням їх у Китаї, Індії, Бангладеш та Пакистані. У країнах, що розвиваються більше чоловіків, в розвинених – жінок. В Африці, Латинській Америці, Австралії та Океанії чисельність чоловіків і жінок приблизно однакова. В середньому на 100 дівчаток народжується 104-107 хлопчиків, але до 15 років співвідношення статей вирівнюється.

Тісно взаємодіючи, вікова та статева структура населення створює передумови для вивчення економічно активного населення. За визначенням, економічно активне населення (ЕАН) – населення, здатне працювати в народному господарстві країни. У різних країнах кордону для ЕАН різні, в Росії це чоловіки від 16 до 60 років і жінки від 16 до 55 років. У розвинених країнах верхній «поріг», тобто вік виходу на пенсію вище. Наприклад, у США це 65 років. У середньому в світі до ЕАН відноситься 45% населення, у Росії – 52,8% в 2007 р Безробіття є серйозним фактором, що стоїть на шляху розвитку суспільства. Наприклад, в Росії рівень безробіття становить 3%. У розвинених країнах він вище і збільшується через різних фінансових криз, коли великі компанії змушені звільняти працівників. У США рівень безробіття дорівнює 7%, у Німеччині – 11,3%, у Франції – 9,5%.

Економічно активне населення характеризують також і по галузях економіки, в яких населення працює. Галузь зайнятості утворюють три великих сектори: первинний (лісове, сільське господарство і рибальство), вторинний (промисловість, будівництво і транспорт) і сфера послуг. У світовій економіці чисельність населення, задіяного в первинному секторі становить 48%, у вторинному – 17% і у сфері послуг – 35%.

Етнічний, релігійний і соціальний склад. У світі існує 3 тис. Народів (етносів), що класифікуються за чисельністю і за мовою. Взагалі, етносом називають історично сформовану і стійку спільність людей, згуртованих мовою, територією, господарством, культурою, історією, національним менталітетом. За чисельністю етноси сильно розрізняються, так якщо китайці становлять 1,2 млрд. Чоловік, то існують етноси, в які входять не більше сотні людей.

За мовою народи сильно розрізняються; класифікуються на принципі їх спорідненості. При цьому всі мови об’єднуються в мовні сім’ї, що діляться на групи. Найпоширеніша – індоєвропейська сім’я, що включає в себе 150 народів загальною чисельністю 2,8 млрд. Чоловік. Друга за чисельністю мовна сім’я – сино-тибетська, на її мовами говорить 1,4 млрд. Чоловік. На мовах афразийской сім’ї говорять близько 400 млн. Чоловік. Зараз на 12 найпоширеніших мовах світу розмовляє 60% населення. Якщо в країні є два великих етносу, то спостерігається білінгвізм, або двомовність. Це характерно, в основному, для країн Африки, колишніх раніше колоніями європейських держав. Наприклад, в 21 країнах Африки державною є французька мова, в 19 – англійська, в 5 – португальський. Останнім часом спостерігається витіснення європейських мов мовами суахілі, хауса, йоруба.

Існують мононаціональні (Японія) і багатонаціональні (Індія, Росія) держави. У мононаціональних державах люди однієї національності складають більше 90% населення. У багатонаціональних державах в одній країні проживає більше ста національностей. 43% жителів Землі складають десять великих етносів.

Найпоширеніші з світових релігій – християнство (католики, протестанти, православ’я), іслам, буддизм. Християнство – найчисленніша світова релігія. Число християн у світі становить 2 млрд. Осіб, серед яких 950 млн. – Католики, 450 млн. – Протестанти і 600 млн. – Православні. Іслам – друга за чисельністю релігія миру, мусульманські громади представлені більш ніж в 120 країнах світу, число послідовників – 1,2

млрд. чоловік. У 35 країнах мусульмани становлять більшість населення, в 28 країнах іслам є державною або офіційною релігією. буддизм

– Найдавніша зі світових релігій, його вік становить близько 2,5 тис. Років, за кількістю послідовників знаходиться на третьому місці (700 млн. Осіб).

До національних релігій належать іудаїзм в Палестині та Ізраїлі, індуїзм в Індії, Непалі та Шрі-Ланці, даосизм, синтоїзм і конфуціанство в Китаї.

Крім трьох основних релігій виділяють також традиційні вірування. Їх поділяють на чотири групи: анімізм (віра в духів), тотемізм (шанування рослин і тварин), фетишизм (схиляння перед неживими предметами), шаманізм (віра в здатності шаманів). Традиційні вірування збереглися в Тропічній і Східній Африці, Австралії та Океанії, Латинській Америці та Південно-Східної Азії.

Все населення світу ділять на три раси: европеоидную, монголоидную і негроидную. У населенні земної кулі вони складають 69,3%, з яких європеоїдна – 42,9%, монголоїдна – 19,1% і негроїдної – 7,3%. Крім трьох великих рас існують також перехідні і змішані расові групи. Перехідні расові групи сформувалися на кордоні проживання двох великих рас (на стику між південною гілкою європейської та африканської рас з’явилися ефіопи). Змішані расові групи формувалися в результаті змішування різних рас. Наприклад, від шлюбів європеоїдів і монголоїдів з’являються метиси, від шлюбів європеоїдів і негроїдів

– Мулати, а від змішування монголоїдів і негроїдів

– Самбо. Наприклад, у Бразилії 54% населення складають європейці, 22% – мулати, 12% – метиси, 11% – Негроїди. Зараз науково доведено необґрунтованість доводів про перевагу однієї раси над іншою.

Розміщення і щільність населення. Щоб зрозуміти, скільки населення проживає в даний момент на Земній кулі, наводиться такий факт: всі люди світу могли б поміститися на самому маленькому острові Тихого океану, якщо встали б щільними рядами. У східній півкулі живуть 85%, а в західному – 15% населення світу, на частку північної півкулі припадає 90%, на частку південної півкулі – 10% жителів Землі. Населення Землі розміщено дуже нерівномірно: на 7% території суші зосереджено 70% населення. Щільність населення в цих районах досягає відмітки 100-1000 чол. / Км2. У той же час на більшій частині населеної суші щільність населення перевищує 5 чол. / Км2, а 15% суші не заселене. Таке нерівномірне розміщення населення спричинена низкою взаємопов’язаних факторів: природними, історичними, демографічними, соціально-економічними.

Середня щільність населення Землі – 45 чол. / Км2. Ще в давнину люди селилися в районах зі сприятливими умовами для життя, проте у міру розвитку господарства його розміщення стало суттєво впливати на розміщення населення. Люди селяться в районах з розвинутою промисловістю, сільським господарством, уздовж транспортних магістралей. Високий чи низький природний приріст також помітно впливає на щільність розселення людей. В даний час половина людства живе у 200-кілометровій приморській смузі. Найбільш великими густонаселеними районами світу в даний час є Південна і Південно-Східна Азія, Європа і північний схід США, а також Западноафриканский регіон (Нігерія, Бенін, Гана). У той же час є величезні території (у Північній Америці, на півночі Азії, в Австралії, на півночі Африки), де середня щільність населення менше 1 чол. / Км2.

Міграції – переміщення людей, пов’язані з постійної, тимчасової або сезонної зміною місця проживання. Міграції мають вплив на чисельність, склад і розміщення населення на певній території. На історичному шляху розвитку Землі людство охоплювало кілька серйозних хвиль міграцій. Якщо говорити про зовнішні міграціях, тобто таких міграціях, під час яких люди назавжди покидали країни, в яких жили, то найбільших розквіт їх спостерігався в часи Великих географічних відкриттів і після Другої світової війни. Внутрішні міграції зачіпають тільки переміщення людей усередині країни і не впливають на загальну чисельність населення. Наприклад, у Китаї, Індонезії, Бразилії переважає внутрішня міграція з густонаселених районів в малозаселені. У Росії ж очевидна внутрішня міграція з регіонів Східної економічної зони – в Західну.

Міграції можуть бути викликані різними причинами, але найчастіше – економічними. При цьому мається на увазі, що люди здійснюють трудові міграції, тобто їх переміщення пов’язано, з пошуком більшої економічної вигоди і, як наслідок, кращої роботи. Основними причинами трудової міграції є: відмінності в рівні економічного розвитку окремих країн, наявність національних відмінностей у розмірах заробітної плати та наявність органічного безробіття в ряді країн.

Сьогодні у світі існує три головних центру «тяжіння» трудових ресурсів: 1) Західна Європа (ФРН, Франція, Великобританія, Швейцарія); 2) США; 3) країни Перської затоки. Останнім часом із країн в розвинені почали переселятися не тільки працівники фізичної праці (фактично робітники), а й вчені, інженери, лікарі та інші висококваліфіковані фахівці. У зв’язку з розпадом СРСР на початку 90-х і в наступні роки спостерігалася масова «витік умів» з Росії в США і Західну Європу, що звичайно невигідно для нашої країни.

Крім трудових міграцій, існують і вимушені міграції, які полягають в потоках біженців. Вимушені міграції пов’язані з політичною та військовою обстановкою тих місць, з яких тікають люди. За даними ООН, до кінця XX століття чисельність біженців у світі досягла 15 млн. Чоловік.

Таким чином, міграції можна розділити:

• за масштабами: внутрішня (всередині району, країни) і зовнішня (міжконтинентальна, всередині-континентальна);

• за термінами: зворотна (вахтовая, сезонна, маятникова) та безповоротна;

• з причин: природні умови, релігійна, економічна, політична, сімейно-побутова.
Міське і сільське населення. Урбанізація. Основною формою розселення людей все більшою мірою стають міста. Вони надають зростання впливу на всю навколишню їх місцевість. До числа найважливіших соціально-економічних процесів належить урбанізація – процес зростання міст і міського населення, посилення їх ролі, широке поширення міського способу життя. Урбанізовані території займають трохи більше 1% території суші, але на них зосереджено 45% всього населення світу. Сучасний процес урбанізації, розпочатий у другій половині XX ст., Характеризується трьома рисами:

1) швидкими темпами зростання міського населення, особливо в країнах, що розвиваються;

2) «розповзання» міст, формуванням міських агломерацій і мегалополісів, що представляють собою скупчення агломерацій та міст, котрі злилися один з одним;

3) концентрацією населення і господарства у великих містах та їх найбільш швидким ростом.

В даний час близько 50% населення Землі живе в містах. Особливо виділяються міста-мільйонери, кількість яких перевищила 300. Близько розташовані міста найчастіше зливаються, утворюючи агломерації. Ядрами найбільших міських агломерацій стають столиці, найбільш важливі промислові і портові центри. Прикладом міських агломерацій можуть служити Мехіко, Сан-Паулу, Токіо, Нью-Йорк, Москва.

Спільним для світового процесу урбанізації є його стихійне перебіг. Спільні риси не виключають серйозних відмінностей у країнах різного типу. Це «вік» урбанізації, її рівень і темпи. У більшості економічно розвинених країн, досягли високого рівня урбанізації, частка міського населення зростає повільніше. Число жителів у столицях та інших великих містах навіть зменшується. Багато городян тепер воліють жити не в центрах великих міст, а в передмістях і сільській місцевості. Це пояснюється транспортними проблемами, погіршенням екологічних умов у зв’язку з концентрацією промисловості.

У країнах урбанізація прийняла стрімкий, некерований характер. Вище всього частка міського населення в Латинській Америці – 67%, в Африці – 30%, в закордонній Азії – 27%. Безземелля і відсутність шансів отримати роботу «виштовхує» мільйони людей в місто. В результаті виникають райони трущоб з антисанітарними умовами проживання, так звана помилкова урбанізація. Незважаючи на швидке зростання міст, половина населення світу проживає в сільській місцевості. Існує дві форми розселення сільського населення – групове і розсіяне. Групова форма розселення характерна для Росії, Європи, Китаю, Японії, країн, що розвиваються. Розсіяна форма розселення (ферми) – для США, Канади, Австралії.

ПОДІЛИТИСЯ: