Боротьба за визволення Харківщини

Партизанський рух і підпільна боротьба на Харківщині.

Формування партизанських загонів розпочалося ще до окупації Харкова. Але при цьому виявилися деякі складнощі: в області не було значних лісових масивів, які змогли б забезпечити достатню мобільність партизанських загонів.

У Нововод о лазькому районі вже в липні 1941 р. почали формувати винищувальний батальйон, який у разі окупації повинен був стати партизанським загоном. Такі загони завдали значних втрат окупантам у Нововодолазькому, Чугуєвському, Старосал-тівському районах.

Партизанський загін ім. Г. Котовського у вересні 1941 р. було направлено в Сумську область. Він діяв разом з Путивльським загоном, де командиром був легендарний Сидір Артемійович Ковпак, потім у складі партизанського з’єднання Олександра Миколайовича Сабурова. З вересня 1941 р. по квітень 1943 р. партизани провели чотири рейди тилами ворога, знищили 9 тис. гітлерівців, 15 танків, 6 залізничних мостів, 15 ешелонів, електростанцію, три заводи з військовим майном. Чисельність загону зросла від 31 до 474 осіб, багато бійців були відзначені урядовими нагородами.

Це цікаво

Прикладом такого партизанського загону був загін під керівництвом О. П, Камишана, Він складався з 21 особи, був розділений на чотири групи, кожна з яких отримувала завдання й діяла самостійно. Для здійснення великих операцій загін з’єднувався з іншими.

Деякі загони були нечисленними, діяли в складних умовах і тому то приєднувались до діючих частин Червоної Армії, то знову лишалися на окупованій території, їх перекидали в інші області, з’єднували з іншими загонами.

Головними формами боротьби партизан були: рейди по тилах ворога, бойові вилазки, під час яких народні месники захоплювали трофеї, знищували окупантів, проводили диверсійну роботу за допомогою місцевих патріотів; саботаж заходів окупантів, особливо під час збирання врожаю. Боротьба за зрив аграрної політики гітлерівців була масовою. Окупанти були безсилі подавити саботажні дії населення.

Ще до початку окупації території Харківщини розгорнулася велика робота зі створення підпільних партійних і комсомольських організацій для боротьби з фашистами. Робота підпільних організацій на Харківщині йшла у виключно складних умовах і була можливою завдяки підтримці населення. Її завданням було — не дати змоги загарбникам здійснювати економічну експансію,’ використовувати транспортний вузол, потенціал промислових підприємств, що залишились.

У жовтні-грудні 1941 р. було пошкоджено залізницю, підірвано підготовлений окупантами до пуску один із цехів заводу «Серп і молот», паралізовано діяльність станції «Харків-Сортувальна», підірвано Холодногірській міст, який мав велике значення для просування німецьких військ.

У місті підпільники знищували будинки й казарми, де розташовувались німецькі військові частини та установи. У листопаді 1941 р. радіоміною було підірвано будинок № 17 по вулиці Дзер-жинській (нині Мироносицька), у якому перебував начальник Харківського гарнізону генерал фон Браун — командир 68-ї піхотної дивізії. На площі Руднєва було знищено будинок штабу воєнного командування, де загинули десятки офіцерів вермахту.

У період окупації на території Харківщини діяли підпільні обкоми партії та комсомолу, 9 райкомів КП(б)У і 4 райкоми ЛКСМУ, 13 партійних і 14 комсомольських організацій і груп. Підпільний обком КП(б)У очолював Іван Іванович Бакулін. Підпільні організації проводили агітаційно-масову роботу, розповсюджували листівки. Але в червні 1942 р. Бакуліна і багатьох активістів партійного підпілля було заарештовано. Діяльність підпільного обкому партії припинилася. 24 вересня 1942 р. І. І. Бакулін помер у гестапівських застінках.

Поряд з підпільним Харківським обкомом КП(б)У існував і підпільний обком ЛКСМУ на чолі З О. Зубарєвим та Г. Ні-кітіною. Вони встановили зв’язки з Богодухівським, Дергачів-ським, Ізюмським підпільними райкомами комсомолу. Головною роботою комсомольців-підпільників області був випуск і розповсюдження листівок, проведення диверсій. Унаслідок діяльності підпільних організацій у місті посилився терор з боку гестапо та поліції, які не могли миритися з підривною діяльністю підпільників. 23 січня 1943 р. О. Зубарєв і Г. Нікітіна були заарештовані. Після допитів та катувань у ніч на 15 лютого 1943 р. їх розстріляли.

Проявом великого патріотизму радянських людей була всебічна допомога пораненим бійцям і командирам Червоної Армії, що залишились на окупованій території після важких оборонних дій. Прикладом мужності була діяльність підпільної організації на чолі з професором О. І. Міщаниновим у 9-й лікарні Харкова. За допомогою лікарів П. С. Делевського, Є, О. Міщанинової, В. Ф. Нікітінської, В. І. Воротинцева та медсестер Олександр Іванович Міщанинов організував лікування поранених, замаскувавши лікарню під інфекційну. Тут було близько двох тисяч бійців і командирів Червоної Армії. Харків’яни пам’ятають його подвиг — ім’я О. І. Міщанинова носить міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної допомоги.

Це цікаво

Незважаючи на неодноразові перевірки, доктор Міщанинов не допустив, щоб забрали хоча б одного з хворих у табір військовополонених. Для поранених збирали продукти харчування, медикаменти, а тих, хто одужував, забезпечували цивільним одягом і документами. Згодом свою діяльність підпільна організація поширила на табір військовополонених на Холодній горі. Полонених професор забирав з табору для обслуговування шпиталю. Вони косили сіно, обробляли землю, отриману шпиталем біля Куряжа. Лікарі допомагали військовополоненим утікати з табору. Колектив лікарів зберіг багатьох дівчат від аивезення до Німеччини на примусові роботи.

Бої за Харківщину

Для звільнення Харківської області радянські війська провели чотири операції.

Барвінківсько-Лозівська операція передбачала прорив оборони противника на ділянці Балаклія — Артемівськ силами двох фронтів. Війська Південно-Західного фронту повинні були розбити ворога в районі Чугуєва, Балаклії, Ізюма та за-нолодіти Харковом. Південний фронт мав нанести головний удар у напрямку Барвінкове — Лозова. Ця операція почалася 18 січня 1942 р. в умовах суворої зими та глибокого снігового покриву.

Ворог відчайдушно оборонявся, особливо поблизу Балаклії та Слов’янська. Радянським військам удалося просунутися в глибину німецької оборони на 90-100 км, перерізати залізничну колію Харків — Запоріжжя, звільнити Барвінкове та Лозову.

Ворогові було завдано великих втрат, але мету не було досягнуто через прорахунки радянського командування в організації прориву: у ворога було набагато більше живої сили, танків, артилерії, у радянських військ не було резервів, особливо танкових.

Наслідком цього стало утворення на південний схід від Харкова великого виступу в лінії фронту в бік німецьких військ. Нін одержав назву Барвінківсько-Лозівського плацдарму, що дозволяв наносити удар по флангу і в тил Харківському та Донбаському угрупованням ворога.

27 лютого 1942 р. Військова рада Південно-Західного фронту підтвердила оперативну директиву про проведення наступальної операції з розгрому Чугуївсько-Балаклійського угруповання німців.

Мета операції — знищити ворога шляхом оточення силами 6-ї армії з Балаклійського виступу і 38-ї армії —- з Чугуївського і таким чином звільнити Харків. Наступ почався 7 березня.

Сильний опір ворога, складні метеорологічні умови перешкоджали активним бойовим діям. Ворога відтіснили на лівий берег Сіверського Дінця, але мета операції не була досягнута. Це можна пояснити недостатньо реальним підходом командування до оцінки співвідношення сил — своїх і ворога, недоліками в керуванні бойовими діями.

Подальші бойові дії, спрямовані на визволення Харкова, були сплановані на весну-літо. Уранці 12 травня 1942 р. радянські війська перейшли в наступ, одночасно завдаючи два удари: один — з району Вовчанська, другий — з Барвінківського виступу.

Незважаючи на героїчний опір радянських воїнів, 23 травня ворожі війська з’єдналися в 10 км на південь від Балаклії. Нашим військам, які діяли на Барвінківському напрямі, було відрізано шляхи до відступу за Сіверський Донець. 23-29 травня вони вели жорстокі бої в оточенні, У нерівних боях наші війська зазнали великих втрат, десятки тисяч потрапили в полон. З оточення вийшло лише 22 тис. наших солдатів і офіцерів.

Це треба знати

Головна причина трагічного закінчення операції — недооцінка командуванням небезпеки, що склалася на Південному фронті, де не зосередили необхідних резервів. Був відсутній і тісний взаємозв’язок між фронтами. Командний склад не мав достатнього досвіду керування військами в наступальних операціях. Транспорт не забезпечив в умовах весни підвозу бойових засобів та пального.

Метою Харківської наступальної операції, розпочатої 2 лютого 1943 р. військами Воронезького фронту під командуванням генерал-полковника Ф. І. Голикова, було завершення розгрому сил німецької групи армій на Харківському напрямі.

9 лютого почалось визволення території України. Гітлерівці добре розуміли значення Харківського промислового району і тому чіплялися за кожний пункт, чинили радянським військам шалений опір. Місто Чугуїв було перетворене в міцний вузол опору, забезпечений протитанковими засобами. Після жорстоких боїв було звільнено Куп’янськ, Ізюм, Балаклію, Воркн і продовжено обхід Харкова з півдня.

Це цікаво

За десять днів війська Воронезького фронту створили умови для оточення ворога поблизу Харкова. Проти воїнів 183-й дивізії, яка прорвалася в район Олексіївки, гітлерівське командування кинуло в бій частини моторизованої дивізії СС «Велика Німеччина». Удар прийняли на себе воїни 227-го стрілецького полку майора Енвера Бимбола-товича Ахсарова, який загинув 15 лютого 1943 p., визволяючи Харків, і був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. На його честь названо одну з вулиць Олексіївського житлового масиву.

Оточивши з трьох боків угруповання ворога, радянські війська почали його знищення. 15 лютого було розпочато штурм міських укріплень. Усі шляхи відступу ворога на Богодухів і Люботин відрізали радянські війська. Після вигнання ворога з півдейно-східних і південних районів Харкова есесівські дивізії, що обороняли місто, для відходу мали тільки невеликий коридор на півдні Харкова.

16 лютого фашисти почали відступати, і до 12 години Харків було повністю звільнено від ворога. Над будинком Держпрому лейтенант Шевченко підняв червоний прапор. Але закріпити успіх не вдалося. 19 лютого було звільнено Красноград, Валки й Краснокутськ.

Поступово наступ затухав. Радянські війська були виснажені, не мали резервів. 19 лютого 1943 р. фашистські війська нанесли сильний удар із району Краснограда, куди німецьке командування перекинуло значну кількість військ і бойової техніки.

Це цікаво

2 березня стрілецький взвод лід командуванням гвардії лейтенанта Петра Миколайовича Широніна з 78-го гвардійського стрілецького полку 25-ї гвардійської стрілецької дивізії біля залізничного переїзду поруч із селом Таранівка Зміївського району перекрив шлях 25 танкам і мотопіхоті ворога. Залізничний переїзд ворог не захопив. Гвардійці знищили 16 танків і штурмових гармат, близько 100 фашистів. Усі бійці взводу Широніна були удостоєні звання Героя Радянського Союзу, на їх честь названо одну з вулиць Харкова.

П’ять діб ворог штурмував Таранівку, але так і не зміг здобути село. Героїчна оборона Таранівки дала змогу добре підготуватись до бою 1-му Окремому чехословацькому батальйону під командуванням Людвика Свободи, який 3 березня ввійшов до складу 25-ї гвардійської стрілецької дивізії.

Поблизу села Соколова оборонялась рота чехословацького батальйону, яка під командуванням Отакара Яроша знищила 16 німецьких танків, 6 транслортів, близько 400 солдатів і ні на крок не відійшла від цього рубежу, повністю загинувши в бою, Надпоручику Ярошу, першому іноземному громадянину, було присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно), він став першим іноземцем, удостоєним цього високого звання. Імена Людвика Свободи й Отакара Яроша увічнено в назвах харківських проспекта та вулиці. У селі Соколове створено музей радянсько-чехословацької дружби.

Визволення міста Харкова. З серпня 1943 р. почалась Бєлгород сько-Харківська наступальна операція. Й розпочали війська Во ронезького та Степового фронтів разом із частинами та з’єднаннями Південно-Західного фронту. Кодова назва операції о Полково деці, Рум’янцеві. Мета операції — звільнення Бєлгорода та Харкова й створення умов для звільнення Лівобережної України.

5 серпня було звільнено Бєлгород і Орел, 7 серпня Богодухів, Ко зачу Лопань та Золочів. 10 серпня 1943 р. командуючий Степовим фронтом Іван Степанович Конєв дав наказ оволодіти Харковом.

Операція вимагала розгрому угруповання ворога на підступах до Харкова, щоб не допустити втрат серед жителів міста та руйнування житлових будинків і промислових підприємств. Треба було на підході до міста, у польових умовах, не дати змоги ворожим угрупованням з’єднатися з танковими частинами, що завдали удару по Вогодухову.

10 серпня радянські війська зайняли Ков’яги і перерізали залізничні та шосейні шляхи Харків — Полтава. У середині серпня всі армії, які вели наступ, підійшли до зовнішньої межі укріплень Харкова. З 11 по 17 серпня в районі Богодухова йшли жорстокі бої.

Це треба знати

На північно-західній окраїні Харкова вели бої з’єднання 53-ї армії генерала І. М. Манагарова, щоб вибити ворога з лісового масиву. Ма-нагаров запропонував нав’язати ворогові нічний бій. Це рішення було схвалене і. С. Коневим, і саме нічний бій приніс перемогу нашим військам, які 19 серпня оволоділи Пересічним та підійшли до річки Уди.

Кожний крок харківської землі довелося звільняти в жорстоких боях. Про напругу боїв свідчить той факт, що сім населених пунктів Харківської області звільняли від гітлерівців чотири рази, 30 населених пунктів — три, 115 — два рази, і тільки 56 — 3 першого разу.

22 серпня 1943 р. ворог почав відводити свої війська з околиць Харкова. Щоб не дати змоги відійти ворогові, І. С. Конєв піддав наказ про нічний штурм Харкова. Усю ніч на вулицях Харкова йшли жорстокі бої. Уранці воїни вийшли по Сумській вулиці на пл. Дзержинського (нині пл. Свободи). Над Держпро-мом було піднято червоний прапор.

Це треба знати

23 серпня 1943 р. війська Степового фронту разом з військами Воронезького та Південно-Західного фронтів визволили Харків. 20 вересня 1943 р. було повністю звільнено Харківську область.

Харків перебуввв під окупацією з 25 жовтня 1941 р. по 23 серпня 1943 р. з місячною перервою в лютому—березні 1943 р. Із двох років окупації 17 місяців по Харківщині проходила лінія фронту, протягом п’яти місяців велися активні бойові дії. Усього місто було окуповано 641 день.

Ці дні назавжди залишаться трагічними і водночас героїчними сторінками історії Харківщини. Перемога радянських військ у боях за визволення Харкова і Харківської області послужила поштовхом для подальшого визволення території України.

Увічнення пам’яті героїв Великої Вітчизняної війни. Населення Харківщини пам’ятає і довго буде пам’ятати ті дні, коли вирішувалась доля рідного краю, пам’ятати тих, хто віддав життя за майбутнє свого народу. Немає жодного міста й села, де б не було увічнено подвигів героїв війни. Багато пам’ятників є в Харкові.

У жовтні 1977 р. в Лісопарку було відкрито Меморіальний комплекс Слави, зведений на честь воїнів Радянської Армії, партизан, підпільників, усіх, хто віддав життя в боях із фашизмом за свободу й незалежність Батьківщини.

У 1970 р. на території Харківської юридичної академії ім. Ярослава Мудрого було відкрито пам’ятник студентам і викладачам Харківського юридичного інституту, полеглим у Велику Вітчизняну війну 1941-1945 pp.

У 1980 р. біля аеровокзалу був встановлений обеліск пілотам цивільного повітряного флоту, які загинули в період Великої Вітчизняної війни.

Вулицю імені 23 Серпня прикрашає величний пам’ятник Воїну-визволителю, встановлений в 1981 р.

У 1995 р. на початку проспекту ім. Маршала Жукова було встановлено пам’ятник Георгію Костянтиновичу Жукову — полководцю, Маршалу Радянського Союзу, чотири рази нагородженому

Золотою Зіркою Героя Радянського Союзу. На честь Г, К. Жукова названо одну зі станцій Харківського метрополітену.

У 1999 р. біля стін Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна відкрито надзвичайно проникливу скульптурну композицію, присвячену студентам-добровольцям, які на початку війни встали на захист Батьківщини та ціною свого життя зупинили загарбників. Серед студбатовців був і видатний український письменник О. Гончар.

Невелике українське село Соколове Зміївського району Харківської області увійшло в історію війни як місце перших спільних бойових дій радянських та чехословацьких воїнів проти фашистських загарбників. В пам’ять про подвиг радянських та чехословацьких воїнів ще в 1964 р. відкрито Меморіальний комплекс.

У 1985 р. в м. Ізюм на горі Кременець споруджений грандіозний Меморіальний комплекс на честь 40-річчя Великої Перемоги, територія якого займає 7,5 га. У серпні 2003 р. в Дергачівському районі Харківської області відкрито Меморіальний комплекс «Висота маршала І. С. Конева», який одразу став центром районних і обласних заходів, присвячених пам’ятним датам Великої Вітчизняної війни. До його складу входить музей «Харківщина у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 pp.».

У боях за визволення Харківщини героїчно билися посланці з усіх куточків Радянського Союзу. Імена героїв увічнені в назвах проспектів та вулиць Харкова: маршалів Г. К. Жукова, І. С. Конєва, П. С. Рибалка, генерала Людвіга Свободи, полковника І. О. Танкопія, майора Е. Б. Ахсарова, офіцерів та рядових О. А. Дерев’янка, А. В. Добродецького, П. С. Кандау-рова, П. М. Широніна, першого іноземця —- Героя Радянського Союзу — надпоручика Отакара Яроша та ін. Пам’ятають харків’яни подвиги цілих воїнських підрозділів, що захищали та визволяли Харківщину. їх назви присвячені вулицям Харківських дивізій, Гвардійців Широнінців. Імена героїв Великої Вітчизняної війни носять більше 60 вулиць міста.

На всіх фронтах Великої Вітчизняної війни воювали представники Харківщини. Сотні тисяч нагороджені орденами і медалями, 252 особи стали Героями Радянського Союзу.

Майже в кожному населеному пункті Харківщини є місця пам’яті полеглих у роки війни, є свої герої, які обороняли й визволяли наші рідні міста та села, є свої свята Перемоги й визволення від німецько-фашистських загарбників.

Посилання на основну публікацію