Бангкок

Столиця Королівства Таїланд – десятимільйонна мегаполіс, в якому живе кожен дев’ятий житель країни. Місто контрастів, де є сусідами жалюгідні халупи з бамбука і ультрасучасні хмарочоси, вузькі тісні вулички і швидкісні сучасні естакади на висоті 15-30 метрів, нетрі і золото пагод, святість буддійських храмів і розгул нічного життя. Серце дивовижної країни прозорого океану, зелених гір, тропічних джунглів і водоспадів. Його називають ще Крунг Теп – «місто ангелів», а повна назва столиці настільки фантастично довго, що внесено до Книги рекордів Гіннесса. Строкате змішання архітектурних стилів в його забудові багатьом зобов’язана діяльності іноземних фірм. Місто диво красивий, колись його називали «Венецією Сходу». У ньому немає єдиного центру, він складається з декількох рівновеликих районів, кожен з яких оригінальний і має свій колорит.

Погодьтеся, що почувши стара назва Таїланду – Сіам («посмішка»), – кожен з нас пригадає… дивно красиву сріблясту кішку з чорною мордочкою і пронизливо-блакитними очима. Цей маленький сфінкс – томний, мудрий, незбагненно разноликий і фантастично доброзичливий – може служити своєрідним символом своєї прабатьківщини. І хоча Сіам давно канув у Лету, поступившись місцем Таїланду, його нинішня столиця цілком могла б носити ще одну назву – місто посмішок. З приголомшливою грацією сіамської кішки він розтягнувся на березі Чао-Прайи – «ріки королів» – і блакитними очима каналів, досить мружачись від сонця, пильно спостерігає за приїжджими: що, гарний, чи не так? І залишається лише посміхнутися у відповідь: гарна…

Місто Бангкок існує не так давно – з XVI століття, хоча стародавнє поселення на цьому місці було закладено вже тоді, коли перші тайці вийшли до берегів Сіамської затоки. Тут, у звичайній селі біля міста Тонбури, часто зупинялися приїжджі європейці. Але центром країни Бангкок став пізніше – в 1782 р., коли засновник нинішньої королівської династії Чакри король Рама I переніс сюди свою резиденцію з зруйнованої в 1767 р. бірманськими військами стародавньої столиці Сіаму Аюттайи, яка була буквально спопелили і відбудовувати її не мало ніякого сенсу. Але ж колись це був найкрасивіше місто Сходу, і дбайливо зберігаються нині руїни храмів і палаців нагадують про його колишню славу.
Столицю перенесли на 30 км південніше – в Тонбури. У питанні вибору місця для своєї нової резиденції правитель виявив завидну розсудливість: у Тонбури сходилися як сухопутні, так і річкові шляхи, та й до затоки було рукою подати. Так що в разі непередбачених обставин завжди можна було легко сховатися від бірманців, які виявляли нездорову зацікавленість даною територією. Король наказав прорити канал, який з’єднав два кінця річки і перетворив територію міста в легко обороняється острів. Після цього тут було зведено перше велике будівля – чудовий храм Ванг-Пра-Кео (храм Смарагдового Будди). Але трохи пізніше, коли Сіам міг більше не побоюватися, що напад сусідів знищить його, на перший план висунулася захист столиці: рятуватися втечею ніхто вже не збирався. Тепер річка, яка ділила місто на дві частини, стала, швидше, недоліком. Тому король прийняв рішення знехтувати правим берегом, а замість цього сконцентрувати всі важливі установи на східній стороні – там, де до води тулилася маленьке село, заросла плодовими деревами. На місці цього поселення виріс королівський палац. Більшість місцевого населення становили китайці, і їх співтовариство переселили на три кілометри нижче за течією, де тепер розташувався район Сампенг.

Назва, знайоме європейцям, буквально перекладається як «місто дикої сливи», оскільки в маленькій рибальському селі у величезній кількості росли ці дерева. Саме тут, на березі річки Чао-Прайя, був закладений новий місто. Під час урочистої церемонії з приводу проголошення Бангкока столицею держави йому було дано ще одне ім’я. Ось воно-то якраз і здатне привести в стан шоку звичайного європейця: такого пишного і довгого найменування не носить жоден місто світу. З цього приводу столиця Таїланду була внесена в знамениту Книгу рекордів Гіннесса. Хочете самі переконатися в неупередженості її укладачів? Будь ласка: Крунг Теп Маха Накорн Амон Раттанакосін Маханіндра Бурірам Удомратнівет Амонпіман Аватансатіп Сапкакатія Вісануккампасіт. А тепер – переклад: якщо коротко, алегорично, то «Палац богів, побудований в раю світу». А якщо дослівно, то «Місто богів, Великий місто, резиденція Смарагдового Будди, Неприступна фортеця, Велика столиця світу, обдарована дев’ятьма коштовностями і багата величезними королівськими палацами, які нагадують райські житла і з яких править уособлення бога, Місто, дарований богом Индрой і побудований Вісанукамом»… Чи не правда, длинновато? Мабуть, не доводиться дивуватися тому, що самі городяни воліють дещо скоротити все це пишність і називати столицю просто Крунг Теп – «місто ангелів».

Бангкок розташований на центральній рівнині Таїланду і є не тільки столицею, а й головними воротами країни. Велика ріка Чао-Прайя ділить його на дві частини, а в декількох кілометрах від міста знаходиться знаменитий Сіамський затоку. Столиця вражає приїжджих: величезні розміри мегаполісу, незліченні потоки машин, практично постійні багатогодинні пробки на вулицях, висотні яруси доріг, сучасні архітектурні гіганти зі скла і бетону – все це відразу ж дає зрозуміти, що з уявленнями про Бангкоку як про тихому тропічному раї доведеться попрощатися. Місто в останні роки змінюється стрімкими темпами, але при цьому йому якимось дивом вдається зберегти свою унікальність.
У Бангкоку ви можете побачити чудові храми, квітучі сади, велика кількість музеїв і близько 200 каналів, завдяки яким це місце свого часу назвали «Венецією Сходу». Колись король Таїланду, побувавши в знаменитому італійському місті, наказав прорити у власній столиці велика кількість таких каналів – клонгов. Вони стали своєрідними «блакитними вулицями» Бангкока, за якими пересувалися човни місцевих жителів, а пізніше – водні таксі. Але у зв’язку із забудовою і реконструкцією міста багато каналів довелося засипати, а що залишилися сьогодні вже ніяк не нагадують Венецію: уздовж берегів цих водних артерій міста скупчилися жалюгідні халупи бідноти, а у саморобних причалів відпочивають старезні човни і суденця, неодноразово залатані старим іржавим залізом. Але, тим не менш, бажаючих покататися по каналах серед приїжджих завжди вистачає. Крім того, на бангкокских клонгах багато плавучих кафе, закусочних, продуктових і господарських крамниць. Тому медики, багато разів переконували уряд засипати всі залишилися «водяні вулиці», аргументуючи свої побажання тим, що в цьому випадку в місті значно скоротиться число епідемій, не знайшли підтримки ні у представників влади, ні у місцевого населення. Тим більше, що рядові тайці використовують як «важку артилерію» наступний контраргумент: якщо канали будуть засипані, це тільки погіршить становище на сухопутних трасах, а столиця втратить частину свого шарму в очах приїжджих європейців, що може негативно позначитися на туристичному бізнесі держави.

Цей величезний мегаполіс прокидається рано: відкриваються магазини, крамниці, кафе, а вулиці заповнює нескінченний потік автомобілів і мотоциклів. Але навіть такий оглушливий шум без особливої праці перекривають голоси вуличних торговців газетами, які з спритністю професійних каскадерів лавірують між рухомими машинами, пропонуючи пасажирам свій товар. На їхнє щастя, транспорт в цей час пересувається досить повільно, а в години пік на основних магістралях міста жоден день не обходиться без виникнення гігантської пробки, яка може зупинити рух на кілька годин.
Річка Чао-Прайя поділила столицю на два міста: власне Бангкок і Тхонбурі, однак управління продовжує залишатися єдиним. Населення столиці становить близько 10 млн осіб, і вона є одним з найбільш динамічно розвиваються мегаполісів світу. І це не дивно, оскільки тайці, не забуваючи віддавати шану минулому, із задоволенням насолоджуються сучасної життям.

Кажуть, що найкраще людям вдається робити те, до чого вони відчувають пристрасть. Повною мірою це твердження виправдовує себе в Бангкоку: для тайців найкращим проведенням часу і найбільшим з насолод є смачна їжа. Мабуть, саме тому місцева кухня придбала світову популярність і особливої популярності. У Бангкоку безліч ресторанів, в яких представлені, окрім національної, мало не всі кухні планети. Вони, як правило, розташовані в будинках, побудованих в традиційному таїландському стилі: окремих кабінетів тут немає, і всі відвідувачі знаходяться в одному великому залі з естрадою. Цікаво, що наявність стільців плануванням не передбачено. Їх замінюють краї великих ніш в підлозі, в яких знаходяться столи. На естраді під акомпанемент оркестру одягнені в національні костюми дівчата виконують народні танці; іноді відвідувачі можуть побачити розігруються під музику театралізовані вистави древніх епосів. Кухня Таїланду сформувалася під сильним впливом китайської та, меншою мірою, індійської кулінарних традицій і при цьому, змогла зберегти свою національну специфіку. Основною характерною її рисою і донині залишається використання великої кількості спецій і гіркого стручкового перцю. Тому місцеві страви зазвичай настільки гострі, з різко вираженим смаком і ароматом, що змушують середнього європейця на деякий час відчути себе таким собі Змієм Гориничем. Існує тут і безліч китайських ресторанів, де відвідувачам пропонують викликає мимовільну повагу меню сторінок на п’ятдесят. А маса кафе на відкритому повітрі запропонує змішану кухню, що складається з найбільш популярних тайських і китайських страв. Тут також можна побачити виступи співаків і акторів, театралізовані змагання з тайського боксу. Спортсмени в них лише позначають удари, імітуючи бій, але, тим не менше, кожен такий поєдинок обов’язково закінчується нокаутом одного з супротивників…

Посилання на основну публікацію