Архітектура та містобудування Харківщини

У другій половині XVI) ст. здійснювалося переселення людей на неосвоєні території. Перші поселенці Харкова, за свідченням історика Д. І. Багалія, отримали план майбутнього міста з вказівкою на ньому майбутніх вулиць, церков і громадських будівель. Ядром поселення могла бути безпечна в стратегічному відношенні височина між річками Харків і Лопань. Її оточили укріпленнями і назвали «городом».

Можна виділити такі періоди розвитку міста:

  • I період (1654-1765) — від виникнення Харкова як полкового міста до перетворення його на губернське місто;
  • II період (1765-1796) — розвиток Харкова як адміністративного, торговельно-ремісничого та культурного центру Слобідсько-Української губернії;
  • III період (1796-1917) — розвиток ринкових (капіталістичних) відносин у місті, зростання торгіалі, промисловості, торгово-фінансової діяльності;
  • IV період (1917-1991) — Харків як столиця Української PCP (1917-1934), випробування в роки Великої Вітчизняної війни, роки післявоєнної відбудови, розвиток Харківщини в складі УРСР;
  • V період (1991 — до теперішнього часу) — розвиток Харківщини у складі незалежної України.

Гідрографія місцевості була не дуже сприятлива для будівництва міста. На території Харкова ще в першій половині XVIII ст. було дев’ять озер, деякі з них великі за своєю площею. Харківські ріки часто змінювали річище. Так, річка Харків раніше протікала по річищу ріки Нетеч. Ріка Лопань мала поблизу теперішнього Благовіщенського базару два річища, між ними знаходився острів. Озера були, зокрема, на місці теперішнього скверу по вулиці Полтавський шлях. Пізніше, завдяки систематичному засипанню озер та інженерним спорудам, гідрографія місцевості докорінно змінилася. Проведені в наш час земельні роботи підтверджують достовірність старих планів та історичних документів про топографію й гідрографію Харкова.

Архітектура та будівництво в другій половині XVII ст. на Слобожанщині продовжували розвиватися на місцевій, самобутній народній основі. Перші дерев’яні храми на Слобожанщині споруджували переселенці з Придніпров’я та Правобережжя, зберігаючи «черкасские обыкности». У церковну споруду народні умільці вкладали досвід і мистецькі здібності. Тому не випадково, що частина храмів стали для майбутніх поколінь пам’ятками народної архітектури. Але храми зазнали і впливу московської церковної культури, оскільки були підпорядковані Московській, а згодом Бєлгородській єпархії.

Прикрасою церкви слугували іконостаси, ікони та інше церковне обладнання. Настінний живопис в ті часи не використовували. У 1657 р. в Харкові побудували першу невелику дерев’яну Успенську церкву. Перші дерев’яні храми Харкова не дожили до наших днів. Уявлення про них можна скласти на підставі дерев’яних храмів Слобожанщини. У міру зростання міста, коли церква не могла вміщувати всіх прихожан, вирішили побудувати перший кам’яний собор. Як і більшість соборних храмів, він був хрестово-купольним, мав п’ять куполів. Окремо стояла дзвіниця, у нижньому ярусі якої розташовувався льох, що приносив дохід від здачі його в найом. Унаслідок пожежі 1733 р. від Успенського собору збереглася лише кам’яна стіна. У-1770-х pp. було прийнято рішення розібрати собор, щоб побудувати”на його місці новий.

На селі та значною мірою в містах як будівельний матеріал використовували переважно дерево. Саме з дерева будувалися хати селян, міщан, козаків, часто й будинки козацької старшини, сільські церкви. У містах споруджували будови із цегли й каменю: гетьманські палаци, будинки старшини та магістратів, монастирі, церкви. Міста Слобожанської України — Харків, Суми, Стародуб та інші інтенсивно розбудовувалися.

Будівництво храмів у нашому краї здійснювалося в стилі архітектури українського православ’я. Як свідчать історичні джерела, храми будували у вигляді образу-корабля. Особливістю побудови була також багатоярусність храму, що символізувало єднання Церкви земної (два нижніх чини ієрархії) під покровом Церкви небесної (три верхніх чини).

До найдавніших храмів, побудованих за межами фортеці, належить церква Благовіщення Божої Матері, яку спорудили на Залопані найвірогідніше в 1655 р. Перший дерев’яний Благовіщенський храм був триглавий, з окремою дзвіницею, побудований у стилі малоросійської архітектури. Трохи згодом за межами фортеці з’явилися Миколаївська, Різдвяна, Михайлівська та інші церкви.

Це реба знати

Бароко (від італ. Ьагоссо — химерний, вигадливий) — один з головних стильових напрямів у мистецтві Європи й Америки кінця XVI — середини XVIII ст. Для архітектури бароко характерні просторовий розмах, суцільність, плинність складних, зазвичай криволінійних форм. Стиль бароко відобразив уявлення про складність, різноманіття, мінливість світу.

Класицизм (від classicus— зразковий) — напрямок в літературі та мистецтві XVII — початку XIX ст., діячі яких звернулися до античної спадщини як норми та ідеального зразка. Класицизм ґрунтувався на уявленнях про розумну закономірність світу, облагороджену природу, прагнув відобразити великий суспільний зміст, героїчні та моральні ідеали за допомогою строго організованих логічних, ясних і гармонійних образів.

Архітектурі класицизму притаманні чіткість і геометризм форм, логічність планування, поєднання гладенької стіни з ордером та стриманим декором.

Також широко відома така пам’ятка архітектури, як Архієрейський будинок. Його побудували в другій половині XVIII ст. її стилі класицизму. Це одна з небагатьох ранніх уцілілих буді-нель Харкова. Архієрейський будинок поєднував функції житлового та громадського призначення, належав Покровському монастиреві.

Іншою, не менш важливою, архітектурною пам’яткою історичного центру міста є Успенський собор, побудований 1777 р, на місці дерев’яного, згорілого під час пожежі, та освячений у 1780 р, Собор виконано в стилі бароко з елементами укрн їнського зодчества. Розкішно прикрашені інтер’єри, на жаль, не дійшли до нашого часу. Золочений різьблений іконостас, зл деякими даними, було виготовлено за ескізом великого зодчого В. Растреллі. Сьогодні цю будівлю використовують як музично літературний філармонічний центр з органним залом, однак прийнято рішення передати її церкві та водночас встановити но вий орган в іншому приміщенні.

Поруч з Успенським собором гордовито піднімається п’ятиярусна багатоколонна соборна дзвіниця, зведена в 1821 1844 pp. на честь перемоги над Наполеоном у Вітчизняній війні 1812 р.

лід відзначити також старий університетський корпус, спору джений у 1766-1777 pp. за проектом архітектора М. Тіхменєєви як будинок генерал-губернатора. З 1805 по 1958 р. тут був Хар ківський університет (нині — Українська інженерно-педагогічнії академія). Це найдавніша будівля Харкова в стилі класицизму.

Важливу роль у побудові архітектурного образу Харківщини відіграв відомий їірхітєктор XIX. СТ. Петро Антонович Ярославський — автор проектів планування Харкова та інших міст губернії. За його проектами побудовано: палац у Старому Мер-чику, провіантські склади, поштамт та ряд житлових будинків у Харкові, кілька церков на Харківщині та Сумщині,

Цікавою е історія площ Харкова. У другій половині XVII ст, з’явились площі: Народна, або Торгова, на якій був головний міський ринок (тепер розташовано Палац праці, а площа носить ім’я революційного діяча Рози Люксембург); Миколаївська тощо.

До початку XIX ст. стан харківських вулиць був незадовільним. Сміття та нечистоти викидали на вулиці та в річки. Пересуватися було важко, бо не було тротуарів, вулицями ходила худоба. У 1830-ті pp. урядом було затверджено «Положення про устрій міста Харкова». Під наглядом так званого будівельного комітету на вулицях стали будувати тротуари. До кінця XIX ст. майже всі вулиці мали тротуари: у центрі кам’яні, на околицях дерев’яні. На вулицях насаджували дерева. Було зведено мости: на річці Лопань — Лопанський та Благовіщенський, на річці Харків — Харківський та Нетеченський. Наприкінці XIX ст. було введене щоденне очищення та поливання вулиць.

Це цікаво

Мостіння вулиць у Харкові здійснювалося з початку XIX ст. Вулиці засипали піском або хмизом. Через те що таке мостіння було неміцним, вулиці стали брукувати, переважно в центрі міста: забрукували частини Московської, Благовіщенської, Катеринославської. Різдвяної та інших вулиць.

Освітлення також зазнало модернізації. Якщо з початку XIX ст, вулиці освітлювали лойовими свічками, то з 1823 р. — ліхтарями на конопляній олії. У 1860-х pp. з’явилось гасове освітлення, а у 1890-х pp., з уведенням до ладу міської електростанції, його стали замінювати на електричне.

З 1881 р. в Харкові почав діяти громадський водопровід.

У 1882 р. була побудована кінна залізниця (конка). Швидкість руху конки не перевищувала п’ять кілометрів, а вартість поїздки становила п’ять копійок. Основним засобом пересування в Харкові став візничий кінний транспорт.

У XIX ст. інфраструктура міста стала складнішою. З’явились перші медичні заклади. Після відкриття університету до Харкова приїхали лікарі, які розпочали лікарську практику. При університеті було організовано терапевтична та хірургічна клініки на шість і чотири місця відповідно. Поступово кількість місць збільшувалась. У 1860-х pp. у Харкові з’явилися лікарня медичного товариства й Олександрівська лікарня. фон. З 1890-х pp. поштово-телеграфні контори почали постійно здійснювати поштові операції з прийому поштових переказів, прийому та видачі посилок тощо.

Посилання на основну публікацію