Арктична політика Данії

Промислові й енергетичні багатства (потенційні вуглеводневі родовища на арктичному шельфі) циркумполярного регіону роблять контроль над ним одним із головних завдань для кожного з учасників нового витка невійськового конфлікту за ресурси і геостратегічне вплив.

Данія, яка успадкувала норвезькі окраїнні володіння (Ісландію та Гренландію) в результаті унії з Норвегією і подальшого адміністративного поглинання королівства, довгий час не здійснювала ефективного управління Гренландією. Тільки в середині XVII століття до острову була відправлена ​​датська експедиція, яка підтвердила, що територія становить значний інтерес з точки зору видобутку хутра і мережевого ікла. Активне освоєння цих ресурсів почалося після 1720 року, коли для Гренландії і Фарерських островів був призначений загальний губернатор.

У 1921 році Данія офіційно встановила контроль над Східною Гренландією, де датське присутність була традиційно слабким і відзначалася висока промислова активність норвежців.

Десять років по тому група норвежців проголосила норвезький суверенітет над сходом Гренландії, посилаючись як на те, що острів довгий час належав Норвегії, так і на більш відчутна присутність норвезьких промисловиків в цій частині острова. Незабаром ця ініціатива була підтримана владою Норвегії, що викликало тертя з Данією. Дії норвезької сторони не отримали схвалення міжнародного співтовариства, і за рішенням Постійної палати Міжнародного правосуддя окупація була припинена з встановленням суверенітету Данії над всією територією острова.

Значимість Гренландії для досліджень погоди в Північній Атлантиці, де курсували полярні конвої союзників, усвідомлювалася обома ворогуючими коаліціями в роки Другої світової війни. ВС нацистської Німеччини неодноразово робили спроби створення на території острова постійно діючих метеорологічних станцій, чому зі змінним успіхом перешкоджали американські і датські патрулі (довгий час німецьким підрозділам все ж вдавалося передавати командуванню необхідну інформацію).

У 1980-1988 роках існував спір між Данією і Норвегією з-за меж лову риби на ділянці між норвезьким островом Ян-Маєн і Гренландією, для вирішення якого довелося вдатися до допомоги Міжнародного суду.

Глобальне потепління і новітні наукові дослідження сприяли переходу конфлікту в північних широтах на якісно новий рівень. Після появи інформації про поступове танення гренландського крижаного покриву зацікавленим сторонам стало ясно, що район, де знаходяться Гренландія і північні території Канади, може в перспективі стати зоною активної і вже не ускладненою екстремальними природними умовами експлуатації природних ресурсів. Крім того, у канадської сторони виникла потреба практично з нуля вибудовувати систему безпеки на півночі, яка історично була незначною з огляду на можливості отримувати в роки «холодної війни» необхідну інформацію від США в рамках НАТО. Подібний сценарій неможливий в разі конфлікту з Гренландією і Данією, який буде носити невійськова характер, але потребують чіткого уявлення про місцезнаходження датських кораблів, які здійснюють освоєння ресурсів регіону і, можливо, порушують інтереси Канади.

У зв’язку з цим на перший план вийшов давню територіальну суперечку про безлюдному острові Ханс, що знаходиться між територією Гренландії і північним канадським островом Елсмір. Даний острів набуває стратегічного значення, оскільки дозволяє контролювати протоку Нарес, що розділяє Канаду і Гренландію на цій ділянці.

Прикордонне розмежування 1973 роки не визначило приналежність острова, що створило привід для виникнення напруженості в подальшому: в 1984 році датським міністром у справах Гренландії на острові було встановлено датський прапор (в 1988, 1995, 2002 і 2003 роках аналогічні дії зробили й інші представники данської сторони ), а в 2005 році представники канадських ВС поставили там прапор Канади.

Про серйозність намірів говорить той факт, що в 2007 році Канада прийняла рішення закупити від шести до восьми патрульних кораблів для спостереження за островом і прилеглими територіями. Чи не виключений варіант врегулювання спору, при якому сторони розділять острів Ханс навпіл.

Данія дотримується підходу, згідно з яким територія Арктики повинна бути розділена між державами регіону виходячи з довжини берегової лінії кожного з них, оскільки в такому випадку з’являється можливість використовувати всі переваги протяжної берегової лінії Гренландії.

В даний час Данія (представляє інтереси Фарерських островів), Ісландія, Великобританія і Ірландія беруть участь в затяжному суперечці щодо статусу безлюдній скелі Роколл в Атлантичному океані і континентального шельфу в її околицях. Зазначені країни, за винятком Великобританії, не претендують власне на скелю, оскільки відсутність там постійного населення виключає, згідно з Конвенцією ООН з морського права, можливість використовувати її для висунення претензій на розширення виняткової економічної зони за рахунок прилеглих до неї вод.

Разом з тим Ісландія, Данія і Ірландія зацікавлені в експлуатації ресурсів континентального шельфу в зоні скелі. Конфлікт не носить силового характеру і станом на кінець 2008 року врегульоване не було.

Посилання на основну публікацію