Аполлон

Бог світла, золотокудрий Аполлон, народився на острові Делос. Мати його Латона, гнана гнівом богині Гери, ніде не могла знайти собі притулку. Переслідувана посланим Герой драконом Пифоном, вона поневірялася по всьому світу і нарешті сховалася на Делосі, носівшемся в ті часи по хвилях бурхливого моря. Лише тільки вступила Латона на Делос, як з морської безодні піднялися величезні стовпи і зупинили цей безлюдний острів. Він став непорушно на тому місці, де стоїть і досі. Кругом Делоса шуміло море. Понуро підіймалися скелі Делоса, оголені без найменшої рослинності. Лише чайки морські знаходили притулок на цих скелях і оголошували їх своїм сумним криком. Але ось народився бог світла Аполлон, і всюди розлилися потоки яскравого світла. Як золотом, залили вони скелі Делоса. Все кругом зацвіло, заблищало: і прибережні скелі, і гора Кинт, і долина, і море. Голосно славили народженого бога які зібралися на Делос богині, підносячи йому амброзію і нектар. Вся при роду навколо раділа разом з богинями.

Незабаром Аполлон зробив подвиг, перемігши грізне чудовисько Пифона.
Світлий, радісний бог Аполлон знає і печаль, і його спіткало горе. Коли Аполлон, гордий своєю перемогою, стояв над убитим його стрілами потворою, він побачив біля себе юного бога кохання Ерота, натягував свій золотий лук. Сміючись, сказав йому Аполлон:
– На що тобі, дитя, така грізна зброя? Надай-но краще мені посилати разючі золоті стріли, якими я зараз убив Піфона. Тобі ль рівнятися славою зі мною, стріловержця? Чи не хочеш ти досягти більшої слави, ніж я?

Ображений Ерот гордо відповів Аполлону:
– Стріли твої, Феб-Аполлон, не знають промаху, всіх разят вони, але моя стріла вразить тебе.
Ерот змахнув своїми золотими крилами і в мить ока злетів на високий Парнас. Там вийняв він із сагайдака дві стріли: одну – ранить серце і викликає любов, нею пронизав він серце Аполлона, іншу-вбиває любов, її пустив він у серце німфи Дафни, дочки річкового бога Пенея.
Зустрів якось прекрасну Дафну Аполлон і по любив її. Але лише тільки Дафна побачила Аполлона, як з швидкістю вітру пустилася бігти, адже стріла Ерота, що вбиває любов, пронизала її серце. Поспішив їй услід сребролукій бог.

– Стій, прекрасна німфа, – волав Аполлон, – навіщо біжиш ти від мене, немов овечка, переслідувана вовком. Немов голубка, що рятується від орла, мчиш ти! Адже я ж не ворог твій! Дивись, ти поранила ноги об гострі шипи терну. О, постривай, зупинись! Адже я Аполлон, син громовержця Зевса, а не простий смертний пастух.

Але все швидше бігла прекрасна Дафна. Як на крилах, мчить за нею Аполлон. Все ближче він. Бог зараз наздожене! Дафна почуває його дихання. Сили залишають її. Заблагала Дафна до батька свого пенею:
– Батько Пенею, допоможи мені! Розступися швидше, земля, і поглинь мене! О, відніміть у мене цей образ, він завдає мені одне страждання!
Лише тільки сказала вона це, як негайно оніміли її члени. Кора вкрила її ніжне тіло, волосся звернулися у листя, а руки, підняті до неба, перетворилися на гілки. Довго сумний стояв Аполлон перед лавром і, нарешті, промовив:
– Нехай же вінок лише з твоєї зелені прикрашає мою голову, нехай відтепер прикрашуєшся ти своїм листям і мою кіфару, і мій сагайдак. Нехай ніколи не в’яне, про лавр, твоя зелень! Стій же вічно зеленим!
А лавр тихо зашелестів у відповідь Аполлону своїми густими гілками і, як би на знак згоди, схилив свою зелену вершину.

Навесні і влітку на схилах лісистого Гелікону, там, де таємничо дзюрчать священні води джерела Гіппокрени, і на високому Парнасі, у чистих вод Кастальского джерела, Аполлон водить хоровод з дев’ятьма муза ми. Юні, прекрасні музи, дочки Зевса і Мнемозіни, – постійні супутниці Аполлона. Він проводом хором муз і супроводжує їх спів грою на своїй золотій кіфарі. Величаво йде Аполлон попереду хору муз, увінчаний лавровим вінком, за ним слідують всі дев’ять муз: Калліопа – муза епічної поезії, Евтерпа – муза лірики, Ерато – муза любовних пісень, Мельпомена – муза трагедії, Талія – муза комедії, Терпсихора – муза танців, Кліо – муза історії, Уранія – муза астрономії і Полігімнія – муза священних гімнів. Урочисто гримить їх хор, і вся природа, як зачарована, слухає їх божественному співу.

Коли ж Аполлон у супроводі муз з’являється в сонмі богів на світлому Олімпі і лунають звуки його кіфари і спів муз, тоді замовкає все на Олімпі. Забуває Арес про шум кривавих битв, що не виблискує блискавка в руках хмарогонцеві Зевса, боги забувають чвари, мир і тиша запановують на Олімпі. Навіть орел Зевса опускає свої могутні крила і закриває свої зіркі очі, не чути його грізного клекоту, він тихо дрімає на жезлі Зевса. Повною тиші урочисто звучать струни кіфари Аполлона. Коли ж Аполлон весело вдаряє по золотих струнах кіфари, тоді світлий, сяючий хоровод рухається в бенкетному залі богів. Музи, харіти, вічно юна Афродіта, Арес з Гермесом – всі беруть участь у веселому хороводі, а попереду всіх йде велична діва, сестра Аполлона, прекрасна Артеміда. Залиті потоками золотого світла, танцюють юні боги під звуки кіфари Аполлона.

Але не тільки месником є Аполлон, що не лише то загибель шле він своїми золотими стрілами; він лікує хвороби. Син же Аполлона Асклепій – бог лікарів і лікарського мистецтва. Мудрий кентавр Хірон виховав Асклепія на схилах Пельона. Під його керівництвом Асклепій став таким майстерним лікарем, що перевершив навіть свого вчителя Хірона. Асклепій не лише ко зціляв усі хвороби, але навіть померлих повертав до життя. Цим прогнівив він володаря царства померлих Аїда і громовержця Зевса, оскільки порушив за кон і порядок, встановлений Зевсом на землі. Розгніваний Зевс метнув свою блискавку і вразив Асклепія. Але люди обожествили сина Аполлона як бога-цілителя. Вони спорудили йому багато святилищ і серед них знамените святилище Асклепія в Епідаврі.

По всій Греції шанували Аполлона. Греки шанували його як бога світла, бога, що очищає людину від скверни пролитої крові, як бога, прорицающим волю батька його Зевса, караючого, насилає хвороби і зціляє їх. Його шанували юнака-греки як свого покровителя. Аполлон – покровитель мореплавства, він допомагає заснуванню нових колоній і міст. Художники, поети, співаки та музиканти складаються під особливим заступництвом ватажка хору муз, Аполлона-кифареда. Аполлон рівний самому Зевсу-громовержцеві по тому поклонінню, яке віддавали йому греки.

Посилання на основну публікацію