Антропогенне забруднення Світового океану та його охорона

Забруднення Світового океану і його морів відбувається внаслідок прямого або непрямого надходження у морське середовище (в морську воду, на морське дно, в прибережні і гирлові райони морів) різного роду забруднюючих речовин. Загальний їх щорічний обсяг складає сотні мільйонів, якщо не мільярди тонн. Тому не дивно, що таке забруднення погіршує якість морської води, вкрай несприятливо впливає на живі організми і здоров’я людини. Воно перешкоджає розвитку всієї морської біоти (планктону, морських рослин, морських тварин, іхтіофауни), знижуючи тим самим біоресурсного потенціал Світового океану і порушуючи нормальне функціонування його екосистем.

Джерела забруднення Світового океану надзвичайно різноманітні. До найбільш поширених і небезпечних забруднювачів морських і океанських вод відносяться: 1) нафта і нафтопродукти, які надають згубний вплив на морські екосистеми і всі ланки екологічної ланцюга; 2) важкі метали (ртуть, свинець, кадмій тощо), які після потрапляння в морське середовище або розчиняються, або накопичуються в донних відкладеннях, потрапляючи звідси в тканини риб та інших морських організмів; 3) пестициди та інші хлорорганічні сполуки, які також представляють собою серйозну загрозу як для морської фауни, так і для людей; 4) радіоактивні речовини. До всіх цих забруднювачів, заражающим океанічну середу, потрібно додати величезну масу різного роду рідких і твердих комунально-побутових відходів. Деякі з них, наприклад пластмасові вироби (синтетичні плівки, пляшки, каністри), засмічують цю середу, а інші (фекалії, харчові покидьки) можуть викликати і сильне її мікробіологічне отруєння.

Всі ці забруднюючі компоненти надходять у морське середовище самими різними шляхами: з атмосфери разом з атмосферними опадами; з суші разом зі стоками річок і в результаті прямого скидання відходів у море як на свого роду «сміттєвий контейнер6; з морських суден та нафтопромислів. Але при цьому близько 70% забруднень морського середовища пов’язане все ж з наземними джерелами, включаючи великі та малі міста, промисловість, будівництво, сільське господарство.

Охарактеризувати географію забруднення Світового океану складно. Але проте деякі загальні риси цього процесу проявляються досить чітко. Перш за все звертає на себе увагу та обставина, що стоки і скиди з суші в найбільшій мірі забруднюють прибережні акваторії – особливо в тих місцях, де на узбережжі знаходяться великі промислово-міські агломерації, з якими пов’язано утворення великих мас промислових і комунально-побутових відходів. Однак найчастіше досить сильного забруднення схильні і ті морські та океанські акваторії, які розташовані далеко від узбереж. По-перше, тому, що морські течії можуть виносити забруднення далеко у відкритий океан (наприклад, холодне Курильські протягом захоплює забруднені промислові води від берегів Японії далеко на північний схід). По-друге, тому, що віддалені від берегів акваторії морів і океанів можуть отримувати значну дозу забруднень з атмосфери. По-третє, вони можуть отримувати її від багатьох тисяч суден морського флоту. Можна також відзначити, що внутрішні моря і напівзакриті морські затоки зазвичай бувають заражені і забруднені сильніше, ніж окраїнні і відкриті. Прикладами тому служать Середземне, Північне, Червоне і Жовте моря, Мексиканський і Перська затоки.

Розглянемо тепер більш детально нафтове забруднення Світового океану як найбільш поширене і небезпечне. Зустрічаються в літературі оцінки загальної кількості нафти і нафтопродуктів, щорічно потрапляють до акваторії Світового океану, розрізняються дуже сильно: від 3-5 млн т до 10-15 млн і навіть 25-30 млн т. Мабуть, найбільш достовірним треба вважати показник у межах від 3 до 8 млн т на рік.

Потрапляючи в морське середовище, нафтові вуглеводні роблять на неї вкрай несприятливу дію. Одна частина їх випаровується, потрапляючи в атмосферу. Інша, причому відрізняється найбільшою токсичністю, розчиняється в морській воді, створюючи велику загрозу для всіх морських організмів. Третя розтікається по водній поверхні, утворюючи нафтову плівку, вкрай негативно впливає на екологічну обстановку. Ця нафтова плівка скорочує кількість поглинається поверхнею океану сонячної енергії. Вона ускладнює випаровування вологи, а при досить великій товщині може і зовсім перешкодити йому. Нафтова плівка різко знижує газообмін між атмосферою і водами океану і до того ж зменшує вміст у них кисню. Нарешті, четверта частина нафтових вуглеводнів з перевагою найбільш важких фракцій поступово осідає на дно, поглинаючи при цьому велику кількість кисню.
Головні джерела нафтового забруднення морської й океанічної середовища (якщо виходити з річного скидання в розмірі 3-3,5 млн т) показані на малюнку 31. З нього випливає, що основний «внесок» у це забруднення належить морському транспорту, насамперед танкерного флоту, який перевозить приблизно половину всієї видобутої у світі нафти. Якась кількість нафти зазвичай потрапляє в море при завантаженні та розвантаженні танкерів у портах. Ще більша кількість – в результаті зливу баластних вод, мийки та очищення вантажних танків судна після рейсу, інше – при обслуговуванні танкера в доках і роботі двигуна.

Починаючи з 1980-х рр.. поховання радіоактивних відходів в морському середовищі було різко скорочено. Проте побоювання природоохоронних організацій від цього не зменшилися, оскільки вже захоронення «кам’яні труни», як вважають, можуть забезпечити повну надійність і безпеку тільки протягом декількох десятиліть.
Останнім часом відбувається деяке зниження забруднення Світового океану нафтою і нафтопродуктами, а також іншими видами забруднювачів. Це стало наслідком охоронних заходів, прийнятих як на національному, так і на міжнародному рівнях. Ще в 1973 р. була підписана Міжнародна конвенція, що забороняє скидання нафтових відходів поблизу узбережжя і що обмежує кількість відходів, які можуть бути скинуті у відкритому морі. У 1981 р. набула чинності Конвенція з охорони людського життя на морі, що зажадала спеціального дообладнання танкерів. Багато уваги було приділено проблемам попередження забруднення морського середовища на Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку, що відбулася в Ріо-де-Жанейро в 1992 р. А в 1995 р. прийнята Всесвітня програма дій по захисту морського середовища від забруднень з наземних джерел. Вона визначила практичні заходи щодо попередження та зменшення таких забруднень і контролю над ними.

Всі ці проблеми досить актуальні і для Росії, 13 внутрішніх і окраїнних морів якої відчувають інтенсивне антропогенне навантаження, що включає в себе скидання стічних вод, нафтове і радіоактивне забруднення. Найбільше стічних вод скидається в Балтійське, Азовське та Каспійське моря. Для нафтового забруднення особливу небезпеку представляють аварії танкерів. Наприклад, в 1981 р. в Куршській затоці Балтійського моря в результаті аварії танкера «Глобі Асімі» було завдано великої шкоди морській фауні і флорі. В1997 р. під час шторму в Японському морі розколовся на дві частини танкер «Знахідка» з вантажем мазуту. Що ж до радіоактивного забруднення, то можна відзначити таку особливість: відходи АЕС та інших підприємств атомної промисловості в СРСР захоранивались на суші, а не в морях. Зате відходи дуже великого атомного флоту (близько 250 підводних човнів, кілька крейсерів і криголамів) служили небезпечним джерелом радіоактивного «сміття» для морів Арктичного і Тихоокеанського басейнів. Північний флот скидав такі відходи в Баренцове і Карське моря, Тихоокеанський, – в Японське і Берингове. Мали також місце сливи рідких радіоактивних відходів у Біле і Балтійське моря. Останнім часом заходи з охорони морського середовища в Росії стають більш строгими.

Посилання на основну публікацію