Андорра в 20-му столітті

Незважаючи на традиційну ізольованість, в XX столітті Андорра розширила зв’язку із зовнішнім світом. У 1933 році країну охопили соціальні і політичні хвилювання, кампанія за запровадження загального виборчого права (так звана «Андоррська революція»). Судова влада розпустили Генеральна рада. У країні була проведена реформа виборчої системи: виборче право отримали всі чоловіки старше 25 років, а чоловіки у віці від 30 років і старше могли обиратися в органи державної влади.

У 1934 році російський емігрант Борис Скосирев спробував здійснити переворот, запропонувавши Генеральній раді свою кандидатуру в якості князя Андорри. Коли єпископ Урхельскій відкинув дану пропозицію, Скосирев проголосив себе суверенною князем (а потім і королем) і призначив дату загальних виборів. Незабаром Скосирев був заарештований і висланий з країни.

Під час громадянської війни в Іспанії і в роки Другої світової війни Андорра зберігала нейтралітет. У цей період в держава постійно прибували політичні біженці та іммігранти. У 1944 році на територію князівства вторглися німецькі війська. Виборче право для чоловіків було скасовано (у жінок виборчих прав на той момент ще не було); після Другої світової війни виборчі права населення були відновлені.

У післявоєнний період рівень життя в Андоррі значно підвищився: до 1964 року чисельність населення збільшилася в два рази в порівнянні з військовим часом. Цьому в значній мірі сприяло розвиток торгівлі та туризму. У 1966 році було введено соціальне законодавство. В цей же період розширилися зв’язки Андорри з Францією. У 1967 році держава відвідав його французький співправитель – президент Шарль де Голль, а в 1973 році відбулася перша за більш ніж 700 років зустріч двох співправителів – єпископа Жоана Марті Аланеса і президента Франції Жоржа Помпіду.

У 1970 році була проведена виборча реформа, в результаті якої жінки отримали право голосу. З цього моменту і чоловіки і жінки старше 21 років отримали виборче право і право бути обраними. У 1977 році такі ж права були надані і іноземцям в першому поколінні старше 28 років. У 1985 році віковий ценз був знижений до 18 років. У 1975-1976 роках в Андоррі були утворені перші політичні партії. У сiчнi 1982 року виконавча влада була відділена від законодавчої і створено перший уряд Андорри на чолі з Оскаром Рібасом Рейг.

У 1984-1990 роках при владі перебував консервативний уряд Жозепа Пінтата Соланса. У 1990 році, після повеней, що призвели до загибелі людей, уряд пішов у відставку і на виборах перемогу здобули націонал-демократи. Главою уряду знову став Оскар Рибас Рейг і зберігав цю посаду до 1994 року.

У червні 1990 року відбулося підписання угоди про митний союз між Андоррою і ЄС.

14 березня 1993 в Андоррі пройшов референдум, результатом якого стало введення нової демократичної конституції і скасування феодальної системи влади. Згідно з нововведеннями, суверенітет держави передавався громадянам та органам представницької влади, співправителі зберігали за собою статус глав держави і право вето в питаннях законодавства і міжнародних відносин. Крім того, громадянам гарантувалися основні права і свободи, дозволялося створення партій і профспілок.

На рубежі XX і XXI століть Андорра стала великим туристичним і торговим центром. Відсутність прямих податків зробило економіку князівства привабливою для інвесторів.

Посилання на основну публікацію