Закон всесвітнього тяготіння – коротко

Відповідно до закону всесвітнього тяжіння, вага тіла у Всесвіті притягуються одне до одного із силою, прямо пропорційною добутку їх мас і обернено пропорційною квадрату відстані між ними.

Цей закон вперше обгрунтував, сформулював і записав математично Ньютон. Відкриття закону всесвітнього тяжіння дозволило пояснити безліч емпіричних фактів, накопичених в ході астрономічних спостережень. Однак саме Ньютон зумів зрозуміти і довести, що багато механічні явища, що відбуваються в космічному просторі і на Землі, пояснюються дією р одних і тих же сил – сил тяжіння, званих гравітаційними силами. Саме гравітаційні сили змушують Місяць обертатися навколо Землі, а Землю – навколо Сонця. І ці ж сили призводять до падіння на поверхню Землі снаряда, випущеного з гармати, або м’яча, підкинутого вгору.

Значення коефіцієнта G, званого гравітаційної постійної, вперше було експериментально визначено в 1798 р англійським фізиком Генрі Кавендішелг (1 731 -1810). Надалі значення G було визначено більш точно, і сьогодні гравітаційну постійну вважають рівною

G = 6,67259

Однак при вирішенні завдань, в яких висота h набагато менше радіуса Землі, значення g вважають постійним.
Оскільки Земля не куляста, то значення її радіуса, а отже, і прискорення вільного падіння розрізняється на різних широтах. Однак ці відмінності невеликі, і при вирішенні більшості завдань їх не враховують.

Формула (3) дозволяє обчислити значення прискорень вільного падіння не тільки поблизу Землі, а й поблизу інших планет. Для цього у формулу слід підставляти відповідні значення мас цих планет і їх радіусів.

Посилання на основну публікацію