Постулати спеціальної теорії відносності

Теорія відносності – це теорія, яка описує універсальні просторово-часові властивості фізичних процесів.

Альберт Ейнштейн сформулював нову теорію – теорію відносності (релятивістську механіку) (лат. Relativus – відносний).

Через виникнення сумнівів у справедливості принципу відносності Галілея стосовно електромагнітних явищ виникла необхідність створення теорії відносності.

Таким чином, в досліді А. Майкельсона і Е. Морлі (1881 рік), в якому порівнювалася швидкість поширення світла у напрямку орбітальної швидкості Землі навколо Сонця і перпендикулярно цього напрямку, встановили, що рух Землі навколо Сонця не робить ніякого впливу на швидкість поширення світла .

Це є протиріччям закону складання швидкостей Галілея.

Можливість узгодити принцип відносності Галілея з електродинамікою Максвелла з’явилася лише після того, як вчені відсунули в бік класичні уявлення про простір і час, які стверджували, що відстані і час не залежать від системи відліку.

Головним внеском Ейнштейна в пізнання законів природи стала радикальна зміна основоположних уявлень про:

  • простір;
  • час;
  • речовину;
  • рух.

Спеціальна теорія відносності (СТВ) вивчає взаємозв’язок фізичних процесів, які відбуваються лише в інерційних системах відліку, тобто в системах відліку, які рухаються один щодо одного прямолінійно і рівномірно.

Спеціальна теорія відносності працює при врахуванні відсутності гравітаційних полів.

Загальна теорія відносності пояснює взаємозв’язок фізичних процесів, які відбуваються в неінерційних системах відліку, які прискорено рухаються один щодо одного.

Загальна теорія відносності виявляється релятивістською теорією тяжіння (гравітації). Відповідно до цієї теорії, фізичний простір не є простим вмістилищем об’єктів.

Гравітаційне поле фізичних тіл призводить до неевклідового простору – часу.

Спеціальна теорія відносності Ейнштейна ґрунтується на двох постулатах.

  • Принцип відносності – головний постулат спеціальної теорії відносності. Він звучить так: кожен природний процес протікає однаково в кожній інерціальній системі відліку;
  • Другий постулат звучить так: швидкість світла у вакуумі є однаковою для кожної системи відліку. Вона не є залежною ні від швидкості джерела, ні від швидкості приймача світлового сигналу.
Посилання на основну публікацію