Історія діода

Принцип роботи напівпровідникового діода, хоч і не абсолютно тривіальний, все ж не представляє особливої ​​складності для розуміння навіть старшокласником. Два напівпровідника різних типів провідності, між ними перехід, який в одну сторону пропускає електричний струм, а в іншу – немає. Такий собі односпрямований вентиль, якщо порівнювати роботу електричного кола, в яку входить діод з водопроводом. Однак історія створення цього електронного компонента не так вже й проста, як сам діод.

Початком історії його створення можна вважати 1873 рік, коли британський професор і автор наукових праць в області магнетизму і електрики Фредерік Гатрі відкрив принцип роботи лампових вакуумних діодів з прямим напруженням. Ще через рік вже його німецький колега Карл Фердинанд Браун сформулював принцип дії кристалічного (твердотільного) діода.

Не дивлячись на безперечну важливість цих двох відкриттів, результати роботи вчених не отримали належної підтримки наукової спільноти і про них на деякий час забули. Лише в 1880 році Томас Едісон заново відкриває принцип роботи лампового діода. І хоча вчений прекрасно уявляв потенціал цього елемента і навіть отримав на своє відкриття патент в 1884 році – ідея знову не отримала належного відгуку і про діод забули.

У 1899 році Карл Фердинанд Браун все таки патентує твердотільний діод, документально оформляючи свій внесок у відкриття та створення цього елемента. З цього часу інженери і вчені починають потроху розуміти важливість відкриття діода для подальшого розвитку електроніки, яка тільки-тільки починає зароджуватися. Так учений Джедіш Чандра Боус, вивчивши відкриття Брауна, а також патент на нього, пропонує використовувати твердотільний діод в процесі детектування радіосигналу в тодішніх радіоприймачах.

У 1990 році американський інженер-електротехнік Грінліф Пікард створює перший в світі радіоприймач на твердотільному діод, а точніше детектор на кристалах кремнію для радіоприймального пристрою, на який отримує патент через шість років після відкриття – в 1906 році.

Патент на перший ламповий (Терміон) діод і, по суті, першу в світі електронну лампу отримує в 1905 році (на рік раніше твердотільного діода) англійський учений-електротехнік Джон Амброз Флемінг.

Історія створення діода

Якщо бути точним, то саме поняття «діод» з’явилося в науковому побуті лише в 1919 році, коли британський фізик Вільям Генрі Іксл об’єднав дві частини грецьких слів: Di (два) і odos (шлях). До цього діод, навіть його відкривачі, як тільки не називали. У кращому випадку він був «детектором» – через приналежність спочатку в основному до радіоприймачів. До речі, деякі радіоаматори діод називають детектором досі.

Масове поширення діодів почалося в 20-х – 30-х роках минулого століття і продовжується до цих пір. Не одна сучасна електрична схема, навіть дуже технологічна і складна, не обходиться без напівпровідникових діодів.

У Союзі ключову роль в розробці і створенні лампових і напівпровідникових діодів зіграв радянський фізик Бенцион Мойсейович Вул. До речі його працям ми зобов’язані також транзисторів, напівпровідникових лазерів і сонячним батареям.

До слова сказати, в перші десятиліття масове виробництво напівпровідникових діодів в Союзі було, м’яко кажучи: «не на найвищому рівні». Наприклад, розкид параметрів популярного тоді діода Д220 був настільки великий, що половину партії доводилося або бракувати, або використовувати не за призначенням. Так стабілітрон Д220С насправді був перемаркованим Д220 з бракованої партії. А радіоаматори ще й примудрялися використовувати його в якості варикапа – змінювалася ємність елемента в залежності від прикладеного до нього напруги.

Посилання на основну публікацію