20 фактів про час, способах і одиницях його вимірювання

Час – поняття дуже просте і надзвичайно складне. В цьому слові і відповідь на питання: «Котра година?», І філософська глибина. Про час міркували кращі уми людства, які написали десятки праць. Час годує філософів ще з часів Сократа і Платона.

Простий народ усвідомив значення часу без всяких філософій. Це доводять десятки прислів’їв і приказок про час. Деякі з них б’ють, що називається, не в брову, а в око. Вражає їх розмаїтість – від «Всякому овочу свій час» до майже повторює слова Соломона «Все до пори до часу». У Соломона, нагадаємо, на кільці були вигравірувані фрази «Все пройде» і «І це пройде», які вважаються джерелом мудрості.

Одночасно «час» – поняття дуже практичне. Визначати точно місце розташування кораблів люди навчилися, тільки навчившись точно визначати час. Календарі виникли тому, що необхідно було вираховувати дати польових робіт. Синхронізувати час стали з розвитком техніки, перш за все, транспорту. Поступово виникли одиниці виміру часу, з’явилися точні годинники, не менше точні календарі, і навіть люди, які робили на часі бізнес.

1. Рік (один оберт Землі навколо Сонця) і добу (один оберт Землі навколо своєї осі) є (з великими застереженнями) об’єктивними одиницями часу. Місяці, тижні, години, хвилини і секунди – одиниці суб’єктивні (так домовилися). В добі цілком могло бути будь-яку кількість годин, як і в годині хвилин, і в хвилинах секунд. Сучасна вельми незручна система числення часу – спадок Стародавнього Вавилона, в якому застосовувалася 60-річної системі числення, і Стародавнього Єгипту з його 12-річної системою.

2. Доба – величина непостійна. У січні, лютому, липні і серпні вони коротше середнього значення, в травні, жовтні і листопаді – довше. Різниця ця становить тисячні частки секунди і цікава хіба що астрономам. В цілому ж добу стають довшими. За 200 років їх тривалість збільшилася на 0,0028 секунди. Для того, щоб в добі стало 25 годин, знадобиться 250 мільйонів років.

3. Перший місячний календар, мабуть, з’явився в Вавилоні. Було це в II тисячолітті до нашої ери. З точки зору точності він був дуже груба – рік ділився на 12 місяців по 29 – 30 днів. Таким чином, щороку «Нерозподілений» залишалися 12 днів. Жерці на свій розсуд додавали по місяцю в три роки з восьми. Громіздко, неточно – але це працювало. Календар адже потрібен був для того, щоб дізнаватися про молодика, розливах річок, настанні нового сезону і т. д., А з цими завданнями Вавилонський календар цілком справлявся. При такій системі «губилася» тільки третина доби в рік.

4. У давнину добу ділилися, як і зараз у нас, на 24 години. При цьому 12 годин виділялися на день, і 12 на ніч. Відповідно, зі зміною пір року тривалість «нічних» і «денних годин змінювалася. Взимку «нічні» годинник тривали довше, влітку наступала чергу «денних» годин.

5. «Створення світу», від якого вели звіт стародавні календарі, було справою, на думку укладачів, недавнім – світ був створений в проміжку між 3483 і 6984 роками. За планетарним мірками це, звичайно ж, мить. В цьому відношенні всіх переплюнули індійці. В їх літочислення є таке поняття, як «еон» – період в 4 млрд. 320 млн. Років, протягом якого життя на Землі зароджується і вмирає. При цьому еонів може бути незліченна кількість.

6. Нинішній календар, яким ми користуємося, називається «григоріанським» в честі папи Григорія XIII, який затвердив в 1582 році проект календаря, розроблений Луїджі Ліліо. Григоріанський календар дуже точний. Його розбіжність з рівноденнями складе всього добу за 3 280 років.

7. Початок звіту років у всіх існуючих календарях завжди було якимось важливою подією. Стародавні араби (ще до прийняття ісламу) вважали такою подією «рік слона» – в цей рік на Мекку напали єменці, в складі військ яких були і бойові слони. Прив’язка календаря до народження Христа була зроблена в 524 році нашої ери ченцем Діонісієм Малим в Римі. У мусульман роки відраховують від моменту, коли Мухаммед втік до Медіни. Халіф Омар в 634 році вирішив, що це сталося в 622 році.

8. Мандрівник, що здійснює навколосвітню подорож, рухаючись на схід, «випередить» календар в точці свого відправлення та прибуття на одну добу. Це широко відомо з фактичної історії експедиції Фернана Магеллана і вигаданої, але від того не менш цікавою повісті Жуля Верна «Навколо світу за 80 днів». Менш очевидним є той факт, що економія (або втрата, якщо рухатися на схід) доби не залежить від швидкості подорожі. Команда Магеллана ходила по морях три роки, а Филеас Фогг провів в дорозі менше трьох місяців, але заощадили вони одну добу.

9. У Тихому океані приблизно по лінії 180 меридіана проходить Лінія зміни дат. При її перетині в напрямку на захід капітани суден і кораблів записують в судновий журнал дві однакові дати поспіль. При перетині лінії в напрямку схід один день в судновому журналі пропускається.

10. Сонячний годинник – далеко не такий простий вигляд годинника, як здається. Уже в давнину були розроблені складні конструкції, досить точно показували час. Більш того, майстри робили такий годинник, які відбивали годинник, і навіть ініціювали гарматний постріл в певний час. Для цього створювалися цілі системи збільшувальних стекол і дзеркал. Знаменитий Улугбек, прагнучи до точності годин, побудував їх висотою 50 метрів. Сонячний годинник саме як годинник, а не прикраси парків, будували ще в XVII столітті.

11. Водяними годинами в Китаї користувалися ще в III тисячолітті до н. е. Там же знайшли і оптимальну на той час форму судини для водяних годин – усічений конус із співвідношенням висоти до діаметра підстави 3: 1. Сучасні розрахунки показують, що співвідношення має становити 9: 2.

12. Індійська цивілізація і у випадку з водяними годинниками пішла своїм шляхом. Якщо в інших країнах час відміряли або спаданням води в посудині, або по її додаванню в посудину, то в Індії були популярні водяний годинник у вигляді кораблика з отвором в днище, які поступово тонув. Щоб «завести» такий годинник, досить було підняти кораблик і вилити з нього воду.

13. Незважаючи на те, що пісочний годинник з’явилися пізніше сонячних (скло – матеріал складний), по точності вимірювання часу вони не змогли наздогнати більш древніх побратимів – занадто багато чого залежало від однорідності піску і чистоти поверхні скла усередині колби. Проте, свої досягнення мали і майстри, які робили пісочний годинник. Наприклад, існували системи з декількох пісочного годинника, що вміли відраховувати великі проміжки часу.

14. Механічні годинники, за деякими відомостями, були винайдені в VIII столітті н. е. в Китаї, але, судячи з опису, в них не було ключового компонента механічних годинників – маятника. Механізм приводився в дію водою. Як не дивно, але час, місце і ім’я творця перших механічних годинників в Європі невідомі. З XIII століття годинник стали масово встановлювати у великих містах. Спочатку високі вартові вежі були потрібні зовсім не для того, щоб здалеку дізнаватися час. Механізми були настільки громіздкими, що вміщалися лише в багатоповерхових вежах. Наприклад, в Спаській башті Кремля годинниковий механізм займає стільки ж місця, скільки і 35 дзвонів, що відбивають куранти – цілий поверх. Ще один поверх відведений під вали, що обертають циферблати.

15. Хвилинна стрілка з’явилася на годиннику в середині XVI століття, секундна приблизно на 200 років пізніше. Такий лаг пов’язаний зовсім не з невмінням годинникарів. Відраховувати менші проміжки часу, ніж годину, а вже, тим більше, хвилина, просто не було необхідності. Але вже на початку XVIII століття виготовляли годинник, похибка яких становила менше однієї сотої секунди в добу.

16. Зараз в це дуже важко повірити, але практично до початку ХХ століття в кожному великому місті світу було своє, окреме час. Воно визначалося за Сонцем, за нього виставлялися міський годинник, по бою яких городяни звіряли власні годинник. Це практично не створювало ніяких незручностей, адже подорожі тривали дуже довго, і корекція годин по приїзду була не найголовнішою проблемою.

17. Уніфікацію часу ініціювали британські залізничники. Потяги рухалися досить швидко для того, щоб різниця в часі стала значущою навіть для відносно невеликої Великобританії. 1 грудня 1847 року час на британських залізницях було встановлено за часом Грінвічській обсерваторії. При цьому країна продовжувала жити за місцевим часом. Загальна уніфікація відбулася лише в 1880 році.

18. У 1884 році у Вашингтоні відбулася історична Міжнародна меридіанна конференція. Саме на ній були прийняті резолюції і нульовому меридіані в Грінвічі і про всесвітні добі, що дозволили згодом розділити світ на часові пояси. Схема зі зміною часу в залежності від географічної довготи вводилася з великим скрипом. У Росії, зокрема, її узаконили в 1919 році, а фактично вона заробила в 1924.

19. Як відомо, Китай – країна етнічно дуже неоднорідна. Ця неоднорідність неодноразово сприяла тому, що при найменших неприємностях величезна країна постійно норовила розпастися на шматки. Після того, як комуністи захопили владу на всій материковій території Китаю, Мао Цзедун прийняв вольове рішення – в Китаї буде один часовий пояс (а було їх цілих 5). Протестувати в Китаї завжди обходиться собі дорожче, тому реформа була сприйнята покірно. Поступово мешканці деяких районів звикли, що сонце може зійти в полудень, а зайти в опівночі.

20. Прихильність англійців традиціям загальновідома. Ще однією ілюстрацією цієї тези може вважатися історія сімейного бізнесу з продажу часу. Джон Бельвіль, який працював в Грінвічській обсерваторії, виставляв свій годинник точно за Гринвічем, а потім повідомляв своїм клієнтам точний час, будучи до них особисто. Започаткований в 1838 році бізнес продовжили спадкоємці. Справа закрилося в 1940 році зовсім не через розвиток техніки – йшла війна. А до 1940 року, хоча вже півтора десятиліття сигнали точного часу транслювали по радіо, клієнти із задоволенням користувалися послугами Бельвіль.

Посилання на основну публікацію