Спільна часткова власність співвласників

Об’єкт, який знаходиться у володінні кількох осіб (від двох і більше) з певними правами – спільна часткова власність. При цьому у всіх власників є право на конкретну частку майна.

Спочатку частки мають ідеальну форму, адже їх визначення проводиться шляхом уявного поділу приміщення. Надалі частина власника приймає арифметичну форму, і знаходить відображення в документах. Частки власників вважаються рівними до тих пір, поки законом не визначено інше правило. При цьому частини власності можуть бути визначені з урахуванням інвестицій кожного власника в покупку майна.

Наприклад, один з власників після узгодження з іншими власниками здійснює діяльність по оптимізації (поліпшення) загального майна без порушення його цілісності. У цій ситуації господар однієї з часткою має право на збільшення своєї частини в загальному володінні. При цьому відокремлюваних поліпшень того чи іншого об’єкта залишається у власності тієї особи, який і зробив поліпшення (якщо інші умови не були обумовлені між співвласниками). Згідно із законом величина частки у спільній власності не змінюється при виконанні поліпшень у вигляді прибудови, здійснення добудови та виконання інших робіт, а то й було вироблено узгодження з іншими власниками (співвласниками) об’єкта. Але тут точкою відліку є порушення прав господарів інших часток.

На практиці спірні моменти щодо прав володіння, розпорядження та використання спільною власністю за умови кількох співвласників виникають рідко. Причиною є складність реалізації даного права. Фахівці пропонують враховувати три типи правочинів для кожного з власників – щодо загального об’єкта, що належить кожному з власників частки, а також часток інших власників.

Щоб уникнути конфліктних ситуацій власники часткою зобов’язані проводити узгодження власних дій щодо володіння, розпорядження та використання об’єкта. З урахуванням цього факту може встановлюватися порядок застосування об’єкта з урахуванням часток кожного з господарів. Одним з варіантів є встановлення черговості користування (якщо мова йде про будівлю або приміщеннях). При цьому сторони можуть вирішувати питання зі своєю власністю і міняти встановлені правила різними шляхами.

Прописування або усне обговорення порядку користування спільним пайовою майном виступає у вигляді певної угоди між сторонами. При цьому будь-якої обов’язкової форми домовленості тут не передбачено. Отже, угода про користування власністю, що знаходиться в пайовому володінні, може мати письмову, нотаріальну або усну форму. Якщо ж порядок затверджений нотаріусом, то він є обов’язковим для сторони, яка буде купувати ту чи іншу частку майна.

Угода про порядок загального пайової володіння, а також користування спільною власністю (її частками) може бути оформлено як самостійний документ у вигляді невід’ємної частини правоустановчої паперу. При укладанні угоди можуть брати участь як всі сторони (власники часток), так і кілька осіб (за погодженням сторін). В останньому випадку обов’язкова умова – письмову згоду сторін, які дали дозвіл на вчинення такої угоди.

Учасники пайового майна мають право на укладання угод щодо визначення часток, а також зміни їх величини, якщо в основному документі є помилки щодо розміру часток кожного з власників або даний параметр не вказано зовсім.

Угода про визначення часток (коригування їх розміру) співвласників є однією з головних частин правовстановлюючого документа. У свою чергу, нотаріус зобов’язується підшити один з варіантів угоди до основного документа або ж зробити відповідну позначку.

Посилання на основну публікацію