Рентабельність: визначення

Рентабельність – це показник, що відображає ефективність використання матеріальних, трудових, фінансових та інших ресурсів. Система показників рентабельності дає уявлення про економічну ефективність роботи організації і допомагає приймати управлінські рішення власникам бізнесу та Менеджменту. Разом з тим, показники рентабельності є відносними, і тому скласти уявлення про ліквідність підприємства на їх основі не можна.

Показники рентабельності

Рентабельність продажів ROS (Return on Sales) характеризує ефективність поточної діяльності підприємства і обгрунтованість його цінової політики.

ROS = Валовий прибуток / Виручка = (Чистий обсяг продажів-Собівартість) / Чистий обсяг продажів

Рентабельність активів ROA (Return on Assets) дає уявлення про те, скільки прибутку припадає на кожен рубль, вкладений в майно організації.

ROA = Прибуток / Середня величина активів

Рентабельність власного капіталу ROE (Return on Equity) показує віддачу на капітал акціонерів.

ROE = Чистий прибуток / Середня величина власного капіталу

Рентабельність інвестованого капіталу ROI (Return on Investment), ROIC (Return on Investment Capital), ROCE (Return on Capital Employed), ROACE (Return on Average Capital Employed) показує віддачу на інвестованого, задіяного або вкладеного капіталу

ROI (ROIC, ROCE, ROACE) = Прибуток / Середня величина інвестованого, задіяного, вкладеного капіталу.

Методи управління рентабельністю

Оскільки в розрахунку будь-якого показника рентабельності бере участь прибуток, то для підвищення рентабельності підприємства потрібно:

  • збільшити обсяг товарообігу;
  • змінити структуру товарообігу (наприклад, розширити асортимент);
  • прискорити просування Товарів в торговельну мережу;
  • поліпшити торгово-технологічний процес продажу товарів;
  • впливати на чисельність і склад працівників, а також задіяти систему економічного стимулювання їх праці і підняти продуктивність праці (можливо, доведеться вплинути на технічну оснащеність робочих місць);
  • поліпшити стан матеріально-технічної бази підприємства;
  • розвинути торговельну мережу, попрацювавши над територіальним розташуванням точок;
  • збільшити суму оборотних коштів;
  • перевірити порядок ціноутворення;
  • організувати роботу щодо своєчасного стягнення дебіторської заборгованості;
  • попрацювати з діловою репутацією підприємства;
  • знизити поточні витрати, або перейти в режим економії.

Для кількісної оцінки взаємодії показників рентабельності та впливу на них інших факторів можуть бути використані факторний і індексний методи аналізу.

Роль керуючих в досягненні рентабельності

Менеджер, відповідальний за проект або інвестиції, повинен відігравати провідну роль в прогнозуванні обсягу продажів, цін і операційних витрат, на основі чого будуть розраховуватися грошові потоки. Бухгалтер цілком може бути підготовлений краще керівника для проведення аналізу грошових потоків, однак не можна перекладати на нього прогнозування обсягу продажів, цін, кількості зайнятих і операційних витрат. Це область, в якій керівник повинен спиратися на власне знання ринку і досвід роботи.

Менеджеру необхідно краще бухгалтера знати і про основні небезпеки, з якими може зіткнутися проект. Тому саме керівник повинен ініціювати конкретні питання «що якщо», на базі яких будуть проводитися розрахунки. Бухгалтер може проводити додаткові обчислення «що якщо», щоб прояснити ситуацію, які особливо впливають на рентабельність.

Менеджер зобов’язаний не тільки розуміти, що означають розраховані бухгалтером відповіді, але і знати, чому компанії потрібна така висока рентабельність. Досягнення рентабельності всього лише на рівні поточних ставок відсотка за овердрафтом, зовсім недостатньо, оскільки:

  • менеджери схильні оптимістично оцінювати майбутні грошові надходження від інвестицій, тому потрібно робити відповідну поправку щодо необхідного рівня рентабельності;
  • іноді проекти стикаються з серйозними перешкодами або від них відмовляються вже після того, як витрачені значні кошти;
  • в деяких галузях приблизно 1/5 частина всіх інвестицій не створює грошових надходжень, оскільки спрямовується на ремонт або заміну технологічного обладнання, або обумовлена ​​новими вимогами законодавства;
  • слід передбачати певну частку в доходах, яка буде перерозподілена на користь акціонерів, щоб винагородити їх за комерційний ризик проекту.

Тому не дивно, що багато компаній хочуть мати рентабельність не менше 25% річних до сплати корпоративного податку.

Інвестиційні ризики та винагороди

Багато компаній встановлюють єдиний мінімум рентабельності для всіх інвестиційних проектів, незалежно від ступеня ризику і невизначеності. Перевагою такого підходу є простота. Однак в результаті можуть бути прийняті рішення:

  • про відхилення проектів з мінімальним ризиком і невизначеністю (наприклад, інвестицій з метою скорочення існуючих витрат), оскільки їх рентабельність трохи нижче встановленого мінімуму;
  • про схвалення ризикованих проектів, наприклад інвестицій у просування нової продукції на іноземний ринок.

Інвестиційні банки та фінансові інститути визнають необхідність прийнятного балансу між потенційним ризиком і винагородою. Наприклад, вони очікують різної прибутковості від позики на викуп компанії її керуючими і венчурних інвестицій в капітал нових компаній.

Деякі великі фірми використовують аналогічний підхід, встановлюючи різні норми рентабельності в залежності від ступеня ризику, пов’язаного з різними категоріями проектів. Такими категоріями можуть бути:

  • підвищення ефективності бізнесу, що діє, наприклад інвестиції в автоматизацію, механізацію вантажно-розвантажувальних робіт, модернізацію контрольно-вимірювального обладнання;
  • розширення збуту вироблених товарів або послуг на освоєних ринках усередині країни і за кордоном;
  • вихід з новими товарами або послугами на освоєння внутрішні або зовнішні ринки або, навпаки, з освоєними товарами на нові ринки;
  • новий товар або послуга на новому внутрішньому або зовнішньому ринку.

Ясно, що для кожної наступної категорії норма рентабельності повинна підвищуватися. Встановлення диференційованих норм рентабельності вимагає значного досвіду. Однак можна використовувати досить гнучкий, хоча і дещо суб’єктивний підхід до прийняття інвестиційних рішень. Проекти з низьким рівнем ризику, мабуть, слід схвалювати, навіть якщо потрібна рентабельність не цілком забезпечена. Навпаки, інвестиції в нові напрямки бізнесу, що демонструють лише звичайну прибутковість, вимагають самого прискіпливого ставлення.

Застосування

Методи аналізу грошових потоків, описані в цьому розділі, мають широке застосування. Їх можна використовувати для порівняльної оцінки варіантів.

Оренда або покупка. Витрати на покупку і регулярні орендні платежі можна порівняти, розрахувавши внутрішню норму прибутковості, яка представляє собою фактичну річну вартість оренди, виражену у відсотках від витрат на покупку.

Зробити або купити. Для розрахунку внутрішньої норми прибутковості використовують різницю між грошовими потоками, що утворюються при власному виробництві товару або послуги і при їхній покупці.

Проекти розширення діяльності. При розрахунку внутрішньої норми прибутковості грошові витрати, необхідні для фінансування капітальних вкладень і оборотних коштів, порівнюються з приростом грошових надходжень протягом передбачуваного строку дії проекту.

Поглинання компаній. При розрахунку внутрішньої норми прибутковості вартість придбання порівнюється з сумарними вигодами покупця у вигляді додаткових грошових надходжень.

Комерційні фактори

Ніколи не можна забувати, що прийнятний рівень розрахункової рентабельності не є вичерпним аргументом при прийнятті інвестиційних рішень. Крім цього, пропонований проект повинен:

  • відповідати обраній стратегії і комерційної природі компанії;
  • бути найкращим способом досягнення мети після розгляду різних доступних альтернатив;
  • забезпечувати прийнятний баланс між потенційним винагородою і ризиком;
  • бути прийнятним для клієнтів, постачальників і персоналу, якщо це необхідно.
Посилання на основну публікацію