Обмежене розміщення цінних паперів

Обмежене розміщення цінних паперів – процес підписки активів, який має на увазі обмеження в розміщенні та кількості покупців. Наприклад, в США, обмежене розміщення цінних паперів не потребує окремої реєстрації у відповідних органах (як правило, Комісії з цінних паперів). В Україні ж дана практика не завжди актуальна.

Обмежене розміщення цінних паперів: місце в класифікації і сутність

По закону первинний ринок має на увазі відносини, які складаються при випуску активів і в період проведення операцій між сторонами угоди. Взаємовідносини підтверджують прийняття на себе зобов’язань інвесторами, а також професійними учасниками. По суті, первинний ринок – місце первинних і подальших випусків (емісій) цінних паперів, де здійснюється їх підписка (розміщення) серед інвесторів.

Однією з головних рис первинного ринку є максимальне розкриття даних щодо цінних паперів, що дозволяє інвесторам зробити правильний вибір і здійснити усвідомлене вкладення активів. При цьому основна діяльність спрямована на розкриття даних, а саме:

– підготовку проспекту для конкретного випуску, а також його контроль і реєстрацію держорганами щодо достатності наявної інформації;

– друк (публікацію) проспекту, а також підсумків підписки.

Головна особливість в тому, що первинний ринок є переважаючим. Вона обумовлена ​​проходженням низки ключових процесів, наприклад, приватизації, формування нових АТ, старту фінансування держборгу і так далі.
Що стосується самої підписки (розміщення), то тут існує дві основні форми:

1. Приватне (обмежене) розміщення. У цьому випадку продаж або обмін активів здійснюється лише незначного числа інвесторів. Як правило, список таких людей вже заздалегідь відомий. У свою чергу публічного продажу не відбувається.

2. Публічна пропозиція має на увазі розміщення активів і їх доступ для всіх бажаючих, тобто для необмеженого числа інвесторів.

На практиці співвідношення між публічною і обмеженою підпискою регулярно змінюється і знаходиться в залежності від виду фінансування (останній може вибиратися компаніями з урахуванням діючої економіки), а також перетворень, на які йде уряд країни. Наприклад, в тій же Україні перші сім років 90-х років велику частку займало приватне (обмежене) розміщення цінних паперів (близько 90%). Що стосується публічної підписки, то основна її частка припадала на інвестиційні інститути і банківські установи. Після проходження потужного процесу приватизації в 1992 році частина обсягу публічних пропозицій зросла.

Після розподілу активів невелика частина залишається лежати в портфелях первинних інвесторів до моменту закінчення терміну (для боргових паперів) або до кінця життя підприємства (для акцій). В іншому випадку цінні папери купуються не для отримання прибутку від дивідендів, а для отримання прибутку від реалізації активу на ринку за вищою ціною.

У свою чергу, ринок, де виробляються угоди з активами, носить назву вторинного. При цьому рівень розвитку останнього, його активність і мобільність залежить від якості і обсягу цінних паперів в продажу. Первинний і вторинний ринок взаємопов’язані і можуть характеризуватися млявістю, нерозвиненістю або вважатися вузькими.

Тримач активу може в будь-який момент використовувати право (можливість) реалізувати папір на ринку. При цьому сам вторинний ринок ділиться на два види – позабіржовий і біржовий. Перший тип відрізняється великим різноманіттям. Тут працюють дилери, брокери, відділи банків, фірми, контори і так далі. По суті, вторинний ринок має спекулятивну форму, на якій переважає принцип купити дешевше і продати дорожче. Але так лише здається. Насправді ж відбувається перелив капіталу. При цьому “донори” і “одержувачі” постійно змінюються.

Посилання на основну публікацію