Моделі економічного росту

Без моделей економічного зростання неможливо здійснити прогнозування приросту економіки і його наслідків.

Кейнсіанський (однофакторний) тип економічного розвитку

Данний тип зростання економіки базується на двох передумовах:

Приріст національного прибутку є виключно тільки функцією накопичення капіталу. Такі фактори, як поліпшення організації виробничого процесу, ступінь застосування результатів науково-технічного прогресу, збільшення зайнятості, які впливають на зростання капіталовіддачі, виключаються.

Капіталомісткість характеризується тільки технічними умовами виробництва, абсолютно не залежить від співвідношення вартості виробничих факторів.

Відповідно до думки прихильників однофакторної моделі зростання економіки, збільшення інвестицій є визначальним фактором економічного розвитку. З одного боку, капіталовкладення відмінно сприяють зростанню національного прибутку, з іншого – чудово збільшують рівень виробничої потужності. Отже, приріст доходу впливає на збільшення зайнятості.

Неокласичний, багатофакторний тип розвитку економіки (модель Кобба-Дугласа, модель Солоу)

Дана модель зростання економіки була остаточно сформована в наукову теорію в 1956 році. Її прихильники вважають, що:

формування ціни продукції здійснюється з урахуванням всіх виробничих факторів;
існує пряма кількісна залежність між випуском товару і ресурсами, які використовуються для його виробництва.

Відповідно до думки Р. Солоу, капіталовкладення характеризують не темпи розвитку економіки, а співвідношення між факторами працю-капітал і обсягом виробництва на душу населення. Як тільки економічне зростання стане збалансованим, то його подальший розвиток безпосередньо залежить від активізації технологічного процесу і збільшення населення.

Що таке “Золоте правило нагромадження капіталу”?

З багатофакторного типу розвитку економіки Р. Солоу випливало, що капіталоозброєність робочого в стані збалансованого зростання буде тим вище, чим більше буде норма заощаджень.

Послідовники Солоу (економісти Дж. Мід, Т. Стоун, М. Алле) на початку 1960-х років визначили умови самого прийнятного для суспільства зростання економіки, а Фелпс сформулював “золоте правило нагромадження капіталу”: кожне покоління зобов’язане зберігати для своїх нащадків таку частку прибутку, яку воно отримало в спадок від попередніх поколінь.

Посилання на основну публікацію