Метод включення витрат в собівартість

В даний момент проходять процеси становлення єдиної системи регулювання і стандартизації бухобліку. Серед найважливіших і часто зустрічаються питань – облік собівартості і витрат на виробництво. У нині діючій нормативній базі відсутній єдиний підхід до правил такого обліку, є безліч нормативних обмежень, а також прямих суперечностей, що негативно відбивається на ефективності вже прийнятої методики.

Методика, прийнята на Заході

При системі обліку, яка прийнята на Заході, фінансова робота ділиться на зовнішню і внутрішню. Перша призначена для зовнішніх користувачів, таких як інвестори або державні органи, банки або біржі, інші фінансові інститути. Така звітність відкрита і не є комерційною таємницею. Внутрішній облік обов’язковим не є, вводити його чи ні, вирішує керівництво підприємства.

Адміністрація сама приймає рішення про те, як саме будуть класифікуватися витрати і наскільки повинні бути деталізовані місця їх виникнення. Витрати групують для зручності якраз за місцем виникнення, носіям і різновидам. Місцями їх виникнення вважаються ті підрозділи, які здійснюють початкове споживання ресурсів виробництва (це цеху, робочі місця або бригади і т. д.). Видами носіїв цих витрат стають ті послуги, роботи або продукція, яка реалізується на ринку.

Особливості

Собівартість Власне, собівартість продукції вираховується з основної ланцюжка факторів, яка формує прибуток: від витрат – через обсяг виробництва – до прибутку. Якщо витрати враховуються відповідно до системи директ – костинг, то планується і піддається обліку тільки неповна собівартість. Аналіз собівартості продукції починається з того, що витрати поділяються на змінні і постійні. Змінні виходять від обсягу випуску продукції підприємством, і вони варіюються в залежності від коливання цього обсягу. Постійний же вид витрат залежить виключно від тривалості періоду обліку.

Друга особливість конкретного методу – це з’єднання фінансового та виробничого обліку. В основній моделі звіту при аналізі прибутку використовують ряд категорій для:

  • обсягу реалізації;
  • змінних витрат;
  • маржинального доходу;
  • постійних витрат;
  • чистого доходу.

В цьому випадку маржинальний тип доходу представляється як різниця між коштами, отриманими після реалізації продукції і витратами змінного типу. Відповідно, собівартість одиниці продукції тут прямо не виявляється, хоча вона може враховуватися при управлінському обліку.

Третя особливість звіту полягає в тому, що він може бути багатостадійним. Четверта – в тому, що у системи є зручні методи представлення як аналітичного, так і графічного для якісного прогнозу чистого доходу.

Посилання на основну публікацію