Вчення Василіда

Найвидатніший представник гностицизму Василид (або Базилидів), уродженець Олександрії, що вчив у першій половині II ст. н. е., в дусі більшості гностиків ставив основною ідеєю своєї системи уявлення про царстві світла і царстві темряви. Верховна істота в царстві світла, по Василид, – бог, абсолютно незбагненний і не має імені. Він існує у вічності поза спадкоємства часу; в ньому приховані все насіння життя. З цього первісного істоти розвивається світ блаженних духів (еонів). Ці парфуми – уособлення ідей. У гностичному вченні Василіда їх налічується сім: Розум (Nus), Розум (Logos), Мислення (Phronesis), Мудрість (Sophia), Сила (Dynamis), Справедливість (Dikaiosyne), Світ (Eirene). Первісне істота привертає їх до себе, вони підносяться до нього і разом з ним утворюють перший священну восмеріцу (Огдоада) або перше небо. Цей перший світ духів оточений другим світом духів, утворюючим його відображення. Другий світ духів складають у філософії Василіда уособлені сили; їм править Святий Дух. Другий світ оточений третім, третім четвертим і т. Д., Так що число всіх духовних світів, або небес 365.

Всі ці світи – проістеклі від бога, вони – його відображення, і бог пізнає в них свою істоту. Всі разом вони називаються у Василіда таємничим, часто зустрічається в гностицизмі словом Абраксас (Abraxas – літери цього слова за своїм значенням в грецькій нумерації, утворюють число 365). Слово Abraxas має, по Василид, магічну силу. Нижчий світ і людство знаходяться під управлінням духу, що називається АРХОНТ (правителем). Він – знаряддя вищого божества, провідне видиму всесвіт до її мети – очищенню. Він – той іудейський бог, чиє одкровення дано через Мойсея і який давав натхнення пророкам.

Але Василид вчить, що Архонт не мав такого могутності і такої мудрості, які були потрібні для виконання лежав на ньому справи. Тому, коли прийшов потрібний час, перший стався з верховного істоти дух, Розум (Nus), з’єднався з людиною Ісусом, щоб дати людям повне божественне одкровення. Це з’єднання здійснилося під час хрещення Ісуса, і тоді Ісус, син Йосипа та Марії, зробився сином божим. Страждав і помер тільки людина Ісус, а не з’єдналися з ним Розум. Постраждати і померти Ісусу було необхідно для очищення від матерії, від гріха, бо матерія – джерело гріха. Таким чином, за вченням Василіда, гріх був і в Ісусі, але кількість цієї гріховності в ньому було надзвичайно мало.

Як Ісус очистився стражданням, так і для всякого людини страждання має очищувальну силу. За прикладом більшості гностиків Василид стверджує, що страждання повинні вважатися благами, милістю божою; особливо така мученицька смерть. Чим більше звільняється людина від матеріального світу, від темряви і пристрастей, властивих матерії, тим ближче він до порятунку, до вступу в блаженний мир духів.

Посилання на основну публікацію