Вчення Платона про душу – коротко

Платонівське вчення про душу викладене в діалогах «Тімей» і «Федр». На думку Платона, душа людини безсмертна. Всі душі створені Творцем у момент створення всесвіту. Їх число дорівнює числу небесних світил, так що на кожну душу припадає по одній зірці, яка охороняє душу в земному житті, після з’єднання з тілом. До початку земного існування душі відвідують світ чистих ідей, розташований вище зоряного неба. Залежно від спогадів, що зберігаються від цього душею, вона потім обирає собі тіло і образ земного життя. Після смерті душа піддається суду: праведники потрапляють на небо, а грішники – під землю. Через тисячу років душі знову належить обрати собі матеріальне тіло. Душі, які три рази поспіль вибирають спосіб життя філософів, припиняють подальші переродження і занурюються в божественне спокій. Всі інші переселяються за земними тілам (іноді навіть і не людським) десять тисяч років.

Платон вважає, що людська душа складається з трьох частин. Одна з них, розумна, поміщається в голові. Дві інші частини душі нерозумні. Одна з них благородна – це воля, яка живе в грудях і перебуває в союзі з розумом. Інша неблагородних – це розташовані в шлунку чуттєві пристрасті і нижчі інстинкти. У кожного з народів переважає одна з частин душі: розум – у греків, мужність – у північних варварів, потяг до низької користі – у фінікіян і єгиптян.

Перебуваючи в тілі під пануванням чуттєвості, душа не мала б шляху до повернення в світ ідей, якби світ явищ не мав в собі властивості, оживляючого в душі спогади про ідеальний світ. Це – краса, збудлива в душі любов. У філософії Платона любов цінується тим більше, чим повніше вона звільнена від грубо-чуттєвих потягів. Така любов і отримала з тих пір назву «платонічної».

Посилання на основну публікацію