Твори Аристотеля

Твори Аристотеля не так повно і не так добре збереглися, як твори Платона: до нас дійшла тільки частина його більш пізніх творів, а все, що було написано філософом в ранній період його діяльності, втрачено. Цицерон хвалить твори Аристотеля ранньої епохи за «золотий потік красномовства», тим часом як дійшли до нас твори носять скоріше характер чорнових робіт: настільки недбало вони оброблені.

Згідно з переказами (про це свідчить Страбон), твори Аристотеля перейшли у спадок до його улюбленому учневі Феофрасту, який передав їх Нелею. Останній перевіз пергаменти в Троаду, в місто Скепсис. Там нащадки Нелея зарили пергаменти в льох; всі вони сильно постраждали від вогкості і від мишей. Потім вони були продані в Афіни, а звідси були викрадені Суллой і перевезені до Риму. Там їх видав граматик Тіраніон за допомогою Андроніка Родоського.

Під ім’ям Аристотеля до нас дійшло зібрання творів, яке в существеннейшей своїй частині зводиться до видання праць Аристотеля, складеним перипатетиків Андроніком Родоський близько 50 – 60 року до Р. Х. разом з граматиком Тіраніон. Велика частина цих творів і найважливіші з них безсумнівно справжні, хоча деякі з них, ймовірно, і не уникли пізніших вставок і поправок.

Поряд з уцілілими творами ми знаємо безліч втрачених, справжнього і несправжнього, відомих за цитатами пізніших письменників і за що дійшли до нас списками творів Аристотеля.

Збереглися списки: Герміпп [1], який показує 147 аристотелевских творів, що містять 400 книг; але в цьому каталозі ще не згадано багато найважливіших творів, що входять до наше зібрання: цей список, мабуть, містив тільки твори, що існували під час його складання в олександрійської бібліотеці. Інший, пізніший список, відомий почасти через арабських письменників, був складений якимсь Птоломєєм, який називає майже всі твори, що увійшли до наше зібрання, і разом з Андроніком дає загальне число всіх книг близько 1000. Так що ми володіємо тепер менш ніж шостою частиною.

Твори Аристотеля розпадаються на декілька класів, причому з його діалогів, написаних почасти ще за життя Платона (як, наприклад, Евдем), до нас не збереглося нічого. Так як дійшли до нас твори всі ставляться до пізнішим періоду діяльності філософа, коли його система склалася остаточно, то для нас не представляє особливого інтересу визначення порядку їх написання, що було так важливо при вивченні творінь Платона. Тому твори Аристотеля розподіляють на групи за їхнім змістом.

По-перше, ряд творів за логікою, які у візантійську епоху були з’єднані під ім’ям ὄργανον (Органон); сюди відносяться:

  • κατηγορίαι (Категорії) – спотворені пізнішими вставками;
  • περὶ ἑρμηνείας – Про тлумачення (власне про судженнях) – несправжнє твір;
  • ἀναλυτικά πρότερα καὶ ὕστέρα. Перша Аналітика трактує про висновки, Друга Аналітика – про докази;
  • Топіка-діалектика, тобто вчення про докази ймовірних; остання, 9-я, книга її вважається за окремий трактат – περὶ σοφιστιχῶν ἐλέγχων.

По-друге, твори з фізики: 1) Φυσικὴ ἀκρόασις (Фізика) у 8-ми книгах, 2) Про небі – 4 книги, 3) Про походження і знищення – 2 книги, 4) Метеорологія – 4 книги і 5) цілий ряд дрібних творів з фізичним питань. Далі йдуть твори Аристотеля про органічну природу: 1) 9 книг із зоології, 2) Про рослини – (περί φυτῶν), 3) Про частинах тварин, 4) Про пересуванні тварин, 5) Про походження тварин, 6) Про диханні (περὶ πνεύματος ), 7) Про відчуття, 8) 3 книги Про душу – психологія Аристотеля.

По-третє, йдуть метафізичні твори, Метафізика [2] (14 книг) складається з багатьох різних досліджень, з’єднаних між собою чисто зовнішнім чином.

По-четверте, етичні твори. «Етика» Аристотеля дійшла в трьох списках: 1) Никомахова (по імені сина Аристотеля) в 10 книгах, безсумнівно справжня, хоча і з деякими вставками, 2) Евдемова етика, близька до першої та належить учневі Аристотеля Евдему, 3) так звана велика «Етика»; вона власне сама коротка з усіх трьох і являє собою вилучення з двох вищезазначених.

По-п’яте, політика в 8 книгах. Далі йдуть твори Аристотеля по економіці, риториці, трактат про поетичне мистецтво і цілий ряд досліджень з різних питань. Всі 1000 книг, звичайно, я перераховувати не буду.

Цікаве питання, для кого і для якої мети призначалися ці книги? Вони не були видані самим Аристотелем. Інші думали, що це – щось на зразок студентських записок, які навіть не редагувалися учителем; інші, навпаки, вважають, що Аристотель сам писав свої твори або, у всякому разі, редагував їх. Перший погляд чи вірний. У деяких випадках, як в XII книзі «Метафізики», ми маємо справу, безперечно, з чорновим начерком самого Аристотеля, який користувався ним при своїх читаннях.

(Ми, наприклад, зустрічаємося тут з виразами такого роду: «після цього треба сказати, що» – μετὰ ταῦτα і т.д.) Взагалі, якщо твори Платона є нам як би зборами закінчених художніх статуй, твори Аристотеля швидше вводять нас як би в майстерню, в лабораторію вченого і мислителя; в них вся справа в думки, а не у формі. Окремі твори Аристотеля представляють собою з’єднання окремих досліджень, іноді надзвичайно ретельно і глибоко розроблених, іноді незакінчених, іноді наведених лише в зовнішню зв’язок.

Візьмемо для прикладу Метафізику. У ній ми знаходимо ряд різних досліджень. Перша книга цього твору Аристотеля містить в собі загальне визначення метафізичної науки і розбір передували філософій. Третя, четверта, шоста, сьома, восьма і дев’ята книги складають одне цільне дослідження за основними метафізичним питань. Десята книга (про єдиний) не пов’язана з попередніми. П’ята книга стоїть окремо, але на неї посилаються твори. Без вступу і висновку вона представляє із себе як би довідковий словник філософських термінів, який мав істотне значення тільки в руках учнів. Дванадцята книга – чорновий конспект, яким міг користуватися сам Аристотель.

Тринадцята і чотирнадцята цього твору розбирають вчення про ідеї і числах Платона. Місцями уривки з цієї книги вписані в 9-ту главу першої книги. Очевидно, вони були підготовчою роботою до першої книги. Одинадцята книга розпадається на дві частини, з яких перший представляє з себе короткий конспект або ескіз III, IV та VI книги, а друга – підроблену компіляцію «Фізики» Аристотеля. Таким чином, вся Метафізика є ніби зшите із уривків, часто не мають між собою зв’язку, і, очевидно, вона не призначалася для видання.

У ті 12 років, які Аристотель провів у Лікее, їм було написано таке безліч творів, що важко уявити собі, щоб всі ці твори, що коштували настільки великих підготовчих робіт і настільки ґрунтовні, були результатом діяльності однієї людини. Цього і не було насправді. Розглядаючи збереглися до нас твори Аристотеля, ми можемо прийти до того висновку, що йому належала лише редакція їх. Слог їх украй недбалий, гідності викладів неоднакові: в одній главі – це зразок ясності і науковості, в іншій – думка заплутана різними непотрібними вставками. Багато великі систематичні твори (Метафізика) Аристотеля як би складені з приватних досліджень.

Мабуть, досліджуючи яку-небудь певну дисципліну, Арістотель і його «товариші» і учні спочатку збирали і приводили в систему, аналізували весь доступний їм науковий матеріал, усі попередні спостереження, гіпотези і теорії. Кожному систематичному викладу будь-якої науки передував цілий ряд підготовчих досліджень, як, наприклад, по зоології чи політиці [3]. Складалися окремі збірки рефератів, які потім піддавалися загальної обробці, редагувалися Аристотелем, а згодом послужили підставою для систематичних творів.

При розгляді творів Аристотеля варте уваги ту обставину, що багато творів взаємно посилаються один на одного (наприклад, Аналітика й Топіка, Фізика і Метафізика), як якби вони складали глави або відділи одного великого твору. Очевидно, що у виданому творі не може бути посилань на невидані, і оскільки твори Аристотеля нерідко посилаються один на одного, то ясно, що вони складають частини одного циклу, яка не призначався для публіки і був оброблений пізнішими видавцями.

Але звідси ще не випливає, щоб це були виключно чернетки, бо окремі частини чудово ретельно оброблені. Нарешті, в окремих книгах Аристотель іноді звертається до «слухачам», що доводить, що його твори спочатку призначалися для них і лише згодом стали доступні ширшому колу читачів. Розглядаючи ці твори як спеціальне надбання школи, перипатетики ревно зберігали їх, дорожили ними незрівнянно більш, ніж виданими, оприлюдненими Аристотелем творами, які тепер все втрачені.

Таке ставлення учнів вже саме по собі свідчить, що твори Аристотеля носять на собі печатку його особистої роботи. Особливості стилю, викладу, багато посилання і звороти мови доводять нам також, що це аж ніяк не могли бути прості записки учнів. При всій недбалості, нерівності форми, зміст книг Аристотеля занадто складно і розроблено, думка занадто стисла для простих вчених бесід.

Такий чудовий стиліст, як Феофраст, безсумнівно згладив би шорсткості складу при складанні лекцій. До нас дійшла допомогою Сімпліція листування Евдем з Феофрастом щодо точного тексту одного місця з «Фізики». Нарешті, всім творах Аристотеля притаманний особливий стиль, безліч оборотів, постійно повторюваних, термінологія, надзвичайно тонко розроблена. На всіх лежить печать однієї думки, одного розуму.

Посилання на основну публікацію