Теоцентризм середньовічної філософії

В основі середньовічного людинознавства лежали релігійні (теоцентристські), про своїй суті, установки про те, що Бог – початок усього сущого.

Бог створив світ, людину, визначив норми людської поведінки.

Перші люди (Адам і Єва), однак, згрішили перед Богом, порушили його заборону, захотіли стати нарівні з ним, щоб самим визначати, що є добро і зло. У цьому полягає первородний гріх людства, який частково спокутував Христос, але який повинен спокутувати і кожна людина через каяття і богоугодну поведінку. Середньовічна філософія поставила принципові питання про сутність і існування, про Бога, людину та істину, сенс вічності, співвідношення градів «земного» і «Божого»:

  • Августин;
  • Боецій;
  • Еріугена;
  • Альберт Великий та інші.

На вершині середньовічного інтелектуального мислення стоїть Фома Аквінський.

Відповідно до Фоми Аквінського, «є деякі істини, які перевершують як завгодно потужний розум: наприклад, Бог єдиний в трьох особах. Інші істини цілком доступні розуму: наприклад, що Бог існує, що Бог єдиний і подібні до цього». Фома Аквінський вперше ввів розходження істин факту і віри, яке широко поширилося в релігійній філософії.

Бог – діюча і кінцева причина світу, світ створений Богом «з нічого»; душа людини безсмертна, його кінцева мета – блаженство, знаходить в спогляданні Бога в потойбічному світі; сама людина теж творіння Боже, а за своїм становищем – проміжна істота між тварюками (тваринами) і ангелами.

Загалом вплив Фоми Аквінського на європейську культуру важко переоцінити, оскільки саме він синтезував християнство та ідеї Аристотеля, гармонізувавши співвідношення віри і знання.

У його концепції вони не протистоять один одному, а зливаються в ціле, що досягається допущенням можливості раціонального осягнення сутності універсуму, створеного Творцем.

Найбільш ємко філософсько-антропологічні погляди Середньовіччя представлені в працях Августина Блаженного.

Він стверджував, що людина – це душа, яку вдихнув у нього Бог. Тіло, плоть – зневажені і гріховні. Душа є тільки у людей, тварини її не мають. Людина повністю і цілком залежима від Бога, він не вільний і не вільний ні в чому. Людина створювався Богом як вільна істота, але, зробивши гріхопадіння, сама вибрала зло і пішла проти волі Бога. Так виникає зло, так людина стає невільною. З моменту гріхопадіння люди зумовлені до зла, творять його навіть тоді, коли прагнуть робити добро.

Головна мета людини, вважав Августин, – порятунок перед Страшним Судом, спокутування гріховності роду людського, беззаперечна покора церкви як «граду Божого».

Таким чином, в середньовічній філософії панує теоцентристське розуміння людини, суть якої полягає в тому, що походження, природа, цільове призначення і все життя людини визначені Богом.

Тіло (природне) і душа (духовне) протиставлені один одному.

Згодом питання про їх співвідношення стало стрижневим у філософській антропології.

Посилання на основну публікацію