Суть принципу софістів: «Людина є міра всіх речей»

Софістика – це відкритий раціоналістичний (раніше натуралістичний) період грецької філософії.

Софістом (від грец. Sohyists – умілець, мудрець) спочатку іменувалися люди, які присвячував себе розумовій діяльності, або вправному володінні в якій-небудь премудрості, в тому числі вченості.

Такими вважали Солона і Піфагора, а також знаменитих «сім мудреців». Згодом зміст цього поняття звузився, хоча ще і не укладав негативного сенсу.

Софістів було чимало, але найбільш характерні для суті цього напряму:

  • Протагор (бл. 480 – бл. 410 до н.е.);
  • Горгій (бл. 483-375 до н.е.);
  • Продик (нар. між 470 і 460 до н.е.).

Кожний з них володів неповторною індивідуальністю, але в цілому вони поділяли схожі погляди.

Софісти – ці «вчителі мудрості» – вчили вони не тільки техніці політичної та юридичної діяльності, а й навчали питанням філософії.

Важливо підкреслити, що софісти зосередили свою увагу на соціальних питаннях, на людині й на проблемах комунікації, навчаючи ораторському мистецтву і політичній діяльності, а також конкретно науковим і філософським знанням.

Деякі софісти навчали прийомам і формам переконання і доказам незалежно від питання про істинність. У своєму прагненні до переконливості софісти доходили до ідеї, що можна, а нерідко потрібно, довести все, що завгодно, і також що завгодно спростувати, залежно від інтересу і обставин, які призводило до байдужого відношення до істинності в доказах і спростуванні.

Так складалися прийоми мислення, які стали іменуватися софістикою. Софісти як освічені люди прекрасно розуміли, що чисто формально можна довести все.

Найбільш повно суть поглядів софістів висловив Протагор.

Йому належить знамените положення:

«Людина є міра всіх речей: існуючих, якщо вони існують, і неіснуючих, якщо вони не існують».

Він говорив про відносність усякого знання, доводячи, що кожному твердженню може бути з рівною підставою протиставлено твердження, яке йому сеперечить. Зауважимо, що Протагор написав закони, які визначали демократичний образ правління і обгрунтував рівність вільних людей.

Інший представник софістів – Горгій стверджував, що буття не існує. Якби воно існувало, то його неможливо було б пізнати, так як між буттям і мисленням існує непереборна несумісність. Несумісність зумовлена здатністю мислення створювати неіснуючі образи.

Мислиме буття принципово відрізняється від засобу його вираження – слова.

Продик виявляв винятковий інтерес до мови, до називної (номінативної) функції слів, проблем семантики і синонімії, тобто ідентифікації співпадаючих за змістом слів, правильного вживання слів.

Він становив етимологічні грона споріднених за значенням слів, а також аналізував проблему омонімії, тобто розрізнення сенсу графічно співпадаючих словесних конструкцій за допомогою відповідних контекстів, і дуже велику увагу приділяв правилам суперечки, наближаючись до аналізу проблеми прийомів спростування, що мало величезне значення в дискусіях.

Софісти були першими викладачами та дослідниками мистецтва слова.

Саме з них починається філософська лінгвістика. Їм належить заслуга у вивченні грецької словесності. Раз об’єктивної істини немає і суб’єкт є мірою всіх речей, тоді є лише видимість істини, яку може породжувати людське слово і в сваволі міняти його сенс, роблячи сильне слабким і, навпаки, чорне білим, а біле чорним.

У зв’язку з цим, софісти вважали словесність надзвичайно важливим об’єктом осмислення, і слово стало самостійним предметом вивчення. Хоча інші софісти були великими мислителями, релятивізм їх найчастіше вів до суб’єктивізму і скептицизму.

Разом з тим не можна заперечувати їх безсумнівною ролі в розвитку діалектики.

Посилання на основну публікацію