Суперечка між номіналістами і реалістами в середньовічній філософії

В XI столітті розгорнулася боротьба між номіналізмом і реалізмом. Конфлікт був пов’язаний з догматом християнської релігії про триєдину сутність Бога.

Бог єдиний, але триєдиний в особах:

  • Бог-Отець;
  • Бог-Син;
  • Бог-Святий Дух.

Розгорнулася полеміка, яка вийшла за межі цього питання і вилилася в розгляд діалектики єдиного і загального.

Реалізм розглядав загальне як щось ідеальне, попередні речі, тобто фактично розробляв ідеалістичну концепцію зв’язку загального і одиничного. Номіналізм висловлював матеріалістичне рішення цієї проблеми.

Доказовістю буття Бога займався Аксельм Кентерберійський (1033-1109). «Якщо є думка про Бога, то Бог є насправді». Думка і буття тотожні. Загальні поняття «універсалії» існують реально. Звідси і термін «реалізм».

Загальне існує так само реально як буття, а Бог – це реально існуюче «загальне».

Цій теорії заперечував філософ Росцелін, він вважав, що в світі існують тільки одиничні речі, а загальне «реально, як річ, не існує». – «Універсалії» – це загальні поняття, це звуки голосу – номінал. Звідси «номіналізм». Своє вчення Росцелін застосував до догмату про Трійцю, за його теорією вийшло, що існує не один, а три Бога. В 1022 це вчення було оголошено єретичним.

П’єр Абеляр (1079-1142) у своєму вченні, яке називається «концептуалізм», намагався об’єднати реалізм з номіналізм. Спираючись на ідеї мислителів античності, він розвинув теорію, в якій стверджував, що загальне не існує реально поза речей. Воно існує в самих речах і виділяється нашим розумом, коли ми починаємо вивчення цих речей.

Загальне реально існує тільки в розумі (розум – це є концепт), концептуально, але не у вигляді самостійних ідей.

Оскільки наш розум цілком реальний, то загальне в думці реально. Абеляр взяв участь у суперечці про Трійцю, спробувавши звести воєдино всі три атрибути Бога, створивши якусь досконалу Істоту Фактично він зводив існування трійці до якості однієї особистості.

Систематизував схоластику Фома Аквінський (1225-1274) – видатний філософ, автор одного з панівних напрямів філософії католицької Церкви – томізму. Його вчення в 1878 р. було оголошено офіційною ідеологією католицизму, а з другої половини XIX ст воно стає основою неотомізму, який є одним з потужних течій у сучасній філософській думці.
У працях: «Сума теології», «Сума філософії», «Сума проти язичників» він, спираючись на праці Аристотеля, розглядає буття як можливе і як дійсне.

Буття – це існування одиничних речей, що і є субстанція.

Аквінський, поряд з категоріями «можливість» і «дійсність», вводить і такі, як «матерія» і «форма».

Матерія – це можливість, а форма – дійсність.

Використовуючи ідеї Аристотеля про форму і матерії, він підпорядковує їм вчення про релігію. Він стверджує, що матеріальне без форми не існує, а форма залежить від вищої форми – Бога. Бог же – істота духовна. Тільки для тілесного світу необхідно з’єднання форми з матерією. Але матерія пасивна, активність їй дає форма.

Фома Аквінський стверджував, що «буття Боже» має бути доведено через доступні нашому пізнанню слідства. Він запропонував п’ять своїх доказів існування Бога, якими користується сучасна католицька церква:

  • все, що рухається, рухомо кимось і є першодвигун, яким є Бог;
  • все, що існує, має причину – отже, є першопричина всього – Бог;
  • випадкове залежить від необхідного – отже, первісною необхідністю є Бог;
  • все, що існує, має різні ступені якості, отже, має бути вища якість – Бог;
  • все в світі має мету, або сенс – значить існує розумний початок, який спрямовує все до мети – Бог.
Посилання на основну публікацію