Структура наукового пізнання і знання

 

Структура (лат. Structura – будова, розташування, порядок) наукового пізнання вказує на впорядковані і стійкі взаємозв’язки, що існують між елементами, фрагментами явища як цілісної системи. Тому однією з найактуальніших проблем філософії науки є усвідомлення сенсу і сутності структурного функціонування наукового дослідження. Структура науки являє собою діалектичну єдність емпірії (грец. Empeiria – досвід) і теорії (грец. Theorein – дивитися розумом) як різних ступенів наукового осягнення буття світу. У цій цілісній структурі емпіричного і теоретичного пізнання світу, тобто пошуку достовірного знання про нього, наука виступає у вигляді інтелектуального інституту системної єдності. Якщо перше формує чуттєве сприйняття речей, явищ і процесів, що відбуваються в світі і суспільстві, то друге – логічно доводить сутнісний сенс і буттєвий характер. Але головне в науковому пізнанні – це осмислення структурного співвідношення емпіричного і теоретичного рівня отриманих знань.

Дана глава присвячена дослідженню ключових гносеологічних проблем філософії науки, а саме: фактів, принципів, гіпотез, теорій різного типу і ступеня узагальненості знання. Всі ці види і форми наукового пізнання відносяться до двох структурним рівням організації знання: емпіричного і теоретичного. Емпіричне (емоційно-чуттєве) знання більш раннє явище, ніж теоретичне (раціональне). Воно існувало не одне тисячоліття як різновид міфічного і релігійного знання і розуміння природи і суспільства. Характерною рисою емпіричного знання було і залишається понині те, що воно в образній формі відображає чуттєво сприймаються речі. Теоретичне знання – це вже якась думка про предмет або явище природи. Воно виникає в результаті абстрактно-понятійного мислення дослідника. І емпіричний, і теоретичний рівні пізнання діалектично взаємопов’язані. У зв’язку з цим всі науки підрозділяються або на переважно емпіричні – дослідно-експериментальні, або на переважно теоретичні – раціонально-умоглядні.

Посилання на основну публікацію