Спіритуалізм у філософії

Спіритуалізм (від латинського – spiritus, дух) – філософське напрям, що визнає головною метафізичної основою буття розумне, істота початок. Ще грецькі філософи стали різко розмежовувати два порядки явищ – фізичних і духовних. Таке розмежування перейшло і в новітню філософію з тією тільки різницею, що древні філософи, за винятком скептиків, які заперечували можливість усякого достовірного знання, не задавалися питанням, чи доступне людині пізнання сутності як фізичного, так і духовного порядку явищ. Думка, не зазнавши ще розчарувань і невдач, сміливо приймалася за дозвіл корінних питань буття. Одні еллінські філософи вважали істинно сущим тільки атоми і заперечували самостійність чи субстанциальность душевного початку, інші (зокрема, Анаксагор і Емпедокл) визнавали в бутті двояку основу – матерію і дух, треті, нарешті, бачили тільки в дусі основу всякого буття.

Філософи останніх двох напрямків і іменуються спіритуалістом. Спіритуалізм як метафізичне вчення протилежний матеріалізму, який бачить в душевні явища лише одну з функцій матерії. Спіритуалізм частково збігається з дуалізмом і цілком з ідеалізмом.

З появою Канта в філософії прямо поставлено питання, чи можна вважати доступною пізнанню яку б то не було основу буття. Визнавши непізнаванність речі самої в собі, Кант надовго обрізав крила у метафізики і змусив звернутися до дослідженню не сутностей, а явищ та їх закономірного зв’язку і послідовності. Цей погляд знайшов собі могутню підтримку і з боку позитивізму. Таким чином, в новітній філософії сильно прагнення не задаватися питанням про останні основи буття, лежачим поза межами науки, або ж відносити питання про душу, її самостійному існуванні і безсмертя ні до гносеології, а до метафізики. Однак цю точку зору, як і позитивістський напрямок в цілому, слід визнати сучасної різновидом скепсису.

Як би там не було, що становить сутність спіритуалізму питання про роль духу в світобудові і про його ставлення до матерії незаперечно важливий не тільки для філософії, як науки, а й для задоволення вимогам людського почуття, що склалися протягом неозорого низки попередніх поколінь.

Посилання на основну публікацію