Спіноза про субстанцію

Основні поняття філософії Спінози – субстанція, атрибут і модус. Під субстанцією я кажу, – говорить Спіноза, – те, що існує саме по собі і пояснюється саме із себе, т. є. Те, що для існування не потребує ні в ньому іншому, а для розуміння не потребує ні в якому іншому понятті. Під атрибутом я розумію те, що розум пізнає як про одну з сутностей субстанції. Під модусом я розумію стану субстанції, т. є. Її стану в іншому, через які вона розуміється.

З даного Спінозою визначення субстанції слід: 1-е, що субстанція є причина самої себе. В іншому випадку вона існувала б з причини, яка не їсти вона сама, і, отже, не була б субстанцією. 2-е, що вона нескінченна, бо, якщо б вона була конечна, вона стояла б у відносинах до інших субстанцій, який би її обмежували і від яких, отже, вона б залежала. Третій, що вона єдина, бо якби були дві субстанції, то вони б один одного обмежували і перестали б бути незалежними; т. е. не були б субстанціями.

Отже, субстанція тільки одна; вона не залежить ні від чого іншого, але від неї все залежить. Монотеїзм стає тут монізмом. За монотеїзму Бог єдиний, як Бог, але він не єдиний, як істота. Монізм ж (або пантеїзм) Спінози визнає Бога єдиним і як субстанцію, і як істота; він – єдине існуюче істота.

Не можна називати субстанцією те, що існує не сама по собі. Ця назва слід вживати тільки для того одного, що існує і розуміється саме із себе, т. Е. Для Бога. Бог один є субстанція, і субстанція є Бог. Так як субстанція або Бог єдина і не залежить ні від чого, то вона абсолютно вільна в тому сенсі, що вона визначається сама собою. Її свобода є синонім необхідності, але ця необхідність зовсім не є примус.

 

Діяти необхідно – значить, згідно Спіноза, отримувати спонукання до дії з самого себе. Діяти з примусу – значить, спонукати до дії не по своїй волі, але під впливом зовнішньої причини. Для Бога так само необхідно діяти і діяти саме так чи інакше, як необхідно колу мати рівні радіуси. Так як коло є коло, то радіуси його рівні між собою; так як, субстанція є субстанція, то вона існує в модусах, але все-таки вона вільна, бо її модифікації, згідно Спіноза, винуждаются тільки її природою, а не будь-якої зовнішньої причиною. Абсолютна свобода однаково виключає і примус, і свавілля.

Субстанція вічна і необхідна, або, кажучи мовою схоластики, сутність її включає в собі і буття. Вона не може бути індивідуумом, не може бути особистістю, подібної Богу різних релігій. Якби субстанція була такою, вона була б обмежена, а всяке обмеження є відносне заперечення. Вона – спільна основа всіх особистих істот, але не обмежена ні одним з них. Субстанція не володіє ні розумом, ні волею: і те, і інше припускали б особистість.

Посилання на основну публікацію