Спіноза про атрибути субстанції

Субстанція у Спінози має незліченну безліч атрибутів, з яких кожен по-своєму виражає сутність Бога.Ум людський знає тільки два атрибути: протяжність і мислення. Космічна субстанція протяжна, і вона мислить; вона в одне в той же час є субстанція всіх тіл (матерія), і субстанція всіх душ. Матерія і дух не утворюють у Спінози, як в картезіанству, двох протилежних субстанцій. Це тільки два різні способи пізнавати одну і ту ж субстанцію, два різних імені однієї і тієї ж речі. Кожен з атрибутів субстанції щодо нескінченний. Субстанція ж абсолютно нескінченна в тому сенсі, що поза її немає нічого; атрибут ж тільки щодо нескінченний, т. е., нескінченний у своєму роді. Протяжність нескінченна, як протяжність, а мислення нескінченно, як мислення, але ні те, ні інше не нескінченно абсолютно, тому що поруч із протяжністю стоїть мислення, поруч з мисленням – протяжність, не рахуючи атрибутів субстанції, які нам невідомі. Субстанція Спінози, як така, є сукупність усього, що є. Протяжність, нескінченна, як така, не містить в собі всіх существований, оскільки окрім неї є нескінченне мислення і утворювані їм душі. Мислення також не їсти вся сукупність сущого, так як поряд з ним існує протяжність і тіла.

З першого погляду здається важким узгодити теорію субстанції з теорією атрибутів. Дійсно, згідно з першою теорією, субстанція є ens absolute indeterminatum («абсолютно невизначене»). Згідно другої теорії, вона має атрибути – і навіть нескінченне число атрибутів. Отже, Бог Спінози в один і той же час є істотою, що не мають певних якостей, і разом з тим має нескінченне число якостей.

 

Деякі припускали, що Спіноза, за прикладом неплатників і єврейських теологів, які заперечують атрибути у Бога, розуміє під атрибутами не якості, притаманні Богу, суті супрараціональному, незбагненного і невимовному, але ті точки зору, з яких розум, пізнає Бога, т. Е. , суто суб’єктивні, людські способи мислення і вираження. Атрибутом в точному сенсі, отже, буде те, що людське розуміння приписує Богу, надає йому, додає, так би мовити, до Бога, але зовсім не те, що об’єктивно і реально (або, як сказав би Спіноза – формально) в Бозі. Значить, розум розумів би субстанцію як мислячу і протяжну, якби навіть вона, не була такою. Визначення, дане Спінозою атрибуту (id quod intellectus de substantia percipit tanquam ejus essentiam constituens) почасти відповідає такому поясненню. У буквальному сенсі воно означає: те, що інтелект пізнає про субстанції, як що становить її сутність. Але воно могло б також означати: те, що інтелект пізнає про субстанції, як ніби становить її сутність.

Але якби це друге тлумачення було вірно, то Спіноза не міг би сказати, що субстанція є протяжна і мисляча і ще менш, що ми маємо про неї адекватне поняття. До того ж абсолютно марно розуміти зовні суперечливі тези Спінози в сенсі суб’єктивізму, або заперечення атрибутів для того, щоб узгодити їх, бо насправді протиріччя тут лише позірна і походить від непорозуміння. Знамените determinatio negatio est не означає: «визначення є заперечення», а значить: «обмеження є заперечення». Називаючи Бога ens absolute indeterminatum, Спіноза не хоче цим сказати, що Бог, субстанція є істота абсолютно невизначене, істота, яка є ніщо, небуття. Навпаки, Спіноза хоче сказати, що він – істота, абсолютно необмежену в своїх атрибутах, істота з абсолютно нескінченними досконалостями, істота по перевазі позитивне, конкретне, реальне, т. Е. Що сполучає в собі всі можливі атрибути і заключающее їх в собі всі безмежно.

Посилання на основну публікацію