Специфіка технічних наук і сучасної техносфери

Хоча технічні науки тісно взаємопов’язані з природними, вони мають свою специфіку [94]. Нерідко технічні науки ототожнюють з прикладним природознавством. І якщо раніше таке подання було певною мірою справедливо, то нині – неправомірно. Технічні науки – це особливий клас дисциплін, які формувалися в якості практичного застосування до природничих наук, але при цьому значно трансформували природничо-наукові знання. Крім того, у становленні та розвитку технічних наук важливу роль відігравала і відіграє досі математика.
Особливістю технічних наук є те, що в них описуються і вивчаються закономірності «другої природи» – технічного світу. Технічні знання оцінюються не тільки з точки зору їх істинності, а й ефективності, практичної приложимости, так як вони спеціально створюються для використання в інженерній та технічної діяльності.
Технічні науки виникли пізніше природних. Тому цілком зрозуміло, що з самого початку становлення на них були поширені ідеали науковості та організації теоретичних знань. Технічні науки створювалися як наукова основа інженерного знання та інженерної діяльності. Їх не можна розглядати як простий придаток природничих наук. Вони володіють статусом самостійних наукових дисциплін, в яких можна виділити, як і в природничих науках, фундаментальні і прикладні дослідження. У розділі 11 уже говорилося про два типи фундаментальних досліджень. Фундаментальні технічні науки можна віднести до другого типу – фундаментально орієнтовані дослідження. Прикладні дослідження в технічних науках безпосередньо орієнтовані на вирішення якої-небудь конкретного завдання, причому ініційованої замовником, тому його вимоги та побажання мають велике значення. Фундаментальні ж дослідження спрямовані на вивчення загальних властивостей і закономірностей технічних систем, їх структури, функціонування та розвитку.
«В даний час науково-технічні дисципліни являють собою широкий спектр різних дисциплін від самих абстрактних до вельми спеціалізованих, які орієнтуються на використання не тільки знань природничих наук, причому не тільки фізики, а також хімії, біології і т. Д., Але і громадських наук, як, наприклад, інженерно-економічні дослідження або інженерна психологія. Тому для визначення специфіки технічного знання і технічних наук необхідно аналізувати їх будову »[95].
Слід звернути увагу на відмінність між фізичною і технічною теоріями. Специфіка останньої полягає в тому, що вона орієнтована не на пояснення і передбачення ходу природних процесів, а на конструювання технічних систем. Наукові знання, отримані природничо теорією в рамках технічної теорії, трансформуються з метою застосування їх до вирішення практичних інженерних задач. Теоретичні знання в технічних науках повинні бути доведені до рівня практичних інженерних рекомендацій.
Необхідно відзначити також відмінність в характері ідеалізованих об’єктів. У фізичній теорії, як правило, акцентується увага на простих випадках, коли, наприклад, елімінується тертя, опір і т. П. Технічна теорія не може виключити складної взаємодії різних фізичних факторів, що діють в технічному пристрої. Хоча технічна теорія менш абстрактна, ніж фізична, бо тісно пов’язана з реальним світом техніки, з штучними пристроями, а не безпосередньо з природою, але вона має справу (як і належить теорії) з ідеалізованими образами технічних об’єктів і систем та операціями з цими образами. А проблема інтерпретації та емпіричного обґрунтування технічної теорії формулюється як завдання реалізації технічного пристрою.
У технічній теорії найважливішу роль відіграють проектні характеристики і параметри. Артефакти, що вивчаються в природничих науках, ізольовані від технологічного контексту, тоді як артефакти, що вивчаються в технічних науках, аналізуються в контексті технологічних функцій, які повинні бути описані і пояснені з позицій проектування і конструювання. У технічних науках теорія являє собою не тільки орієнтир для подальших досліджень, а й основу для приписів та рекомендацій, що дозволяють оптимізувати технічні дії.
У теоретичних схемах технічних наук задається ідеалізований образ досліджуваних і проектованих технічних систем. Як уже зазначалося, теоретичні знання в технічних науках повинні бути доведені до рівня практичних інженерних рекомендацій. Виконанню цього завдання служать правила переходу від одних модельних рівнів до інших. При її вирішенні важлива роль належить розробці операцій перенесення теоретичних результатів в область інженерної практики, встановленню чіткої відповідності між сферою абстрактних об’єктів технічної теорії і конструктивними елементами реальних технічних систем, що відповідає теоретичному і емпіричному рівням знання [96]. Все це нагадує, хоча і з істотною специфікою, процедури, пов’язані з емпіричної інтерпретацією фізичної теорії. Зв’язок абстрактних об’єктів фізичної теорії з емпіричним матеріалом здійснюється не безпосередньо через опис експериментально-вимірювальних процедур, а через побудову ідеалізованої схеми експерименту (В. С. Стьопін). У технічних науках експеримент замінюється інженерною діяльністю, в якій і перевіряється адекватність теоретичних висновків теорії і черпається новий емпіричний матеріал [97].
Емпіричний рівень науково-технічного знання утворюють конструктивно-технічні та технологічні знання – евристичні методи і прийоми, розроблені в самій інженерній практиці і є результатом узагальнення практичного досвіду при проектуванні, виготовленні, налагодженні технічних систем. Конструктивно-технічні знання орієнтовані переважно на опис будови конкретних технічних систем як сукупності елементів, що мають певну форму, властивості і спосіб з’єднання, але включають також знання про технічні процеси, в них протікають, і параметри їх функціонування. Технологічні знання фіксують методи створення технічних систем та принципи їх використання.
Теоретичний рівень науково-технічного знання включає в себе три шари: функціональні, потокові і структурні теоретичні схеми. Функціональна схема, яка збігається для цілого класу технічних систем, фіксує загальні уявлення про технічну системі незалежно від способу її реалізації і є результатом її ідеалізації на основі принципів і цільових установок, заданих технічної теорією. Блоки цієї схеми фіксують лише ті властивості елементів технічної системи, які важливі для виконання спільної мети.
Поточна схема (схема функціонування) описує на основі природничонаукових (наприклад, фізичних) уявлень природні процеси, що протікають в технічній системі і пов’язують її елементи в єдине ціле. Режим функціонування технічної системи визначається насамперед тим, який природний процес в ній протікає. Потокові схеми в загальному випадку відображають не обов’язково фізичні (електричні, механічні, гідравлічні і т. П.), А й хімічні, біологічні – взагалі будь-які природні процеси і будь-які потоки речовини, енергії, інформації.
Структурна схема в технічній теорії описує конструкцію технічної системи та її технічні характеристики. Структурна схема фіксує конструктивне розташування елементів і зв’язків даної технічної системи і передбачає певний спосіб її реалізації, але є при цьому результатом деякої ідеалізації, теоретичним начерком структури майбутньої технічної системи, яка згодом може бути реалізована. Це саме теоретичний нарис, який може допомогти розробити проект даної технічної системи і який не є докладним описом процесу реального створення технічної системи. Тому структурну теоретичну схему треба відрізняти від зображення реальних схем в інженерній діяльності, наприклад, монтажних схем, що описують конкретну структуру технічної системи і службовців керівництвом для її збирання на виробництві. Структурна схема фіксує ті вузлові точки, на яких замикаються потоки – процеси функціонування. Такими вузловими точками можуть виступати одиниці обладнання, деталі або навіть цілі технічні комплекси, що представляють собою конструктивні елементи різного рівня, які входять в дану технічну систему і відрізняються за принципом дії, технічного виконання і ряду інших характеристик [98].
В сучасних технічних науках, крім процесів диференціації, все яскравіше проявляється тенденція інтеграції з природними і соціально-гуманітарними науками. Починають превалювати комплексні міждисциплінарні дослідження. Традиційні (класичні) об’єктно-орієнтовані дослідження, спрямовані на вивчення певного типу об’єктів (фізичних систем, технічних пристроїв), все більше поступаються місцем проблемно-орієнтованим дослідженням, спрямованим на вирішення комплексних науково-технічних і соціально-економічних завдань, що вимагають міждисциплінарної інтеграції.
Бурхливий розвиток природничих і технічних наук, особливо в другій половині ХХ ст., Призвело до створення масштабної і розгалуженої технічної реальності (техносфери), поза якою сучасна людина вже не може існувати. Ця техносфера має великий вплив на всі сторони життя суспільства і людини, її по праву можна назвати социотехносфера. Особливо кардинальні й швидкі зміни відбуваються у зв’язку з найширшим розповсюдженням інформаційно-комп’ютерних технологій, створенням глобальної мережі – Інтернету. Оперативність і доступність інформації розширюють можливості інформаційної комунікації між людьми. Інтернет став не просто глобальної інформаційно-технічної мережею, а соціотехніческой системою, таким собі киберпространством, областю віртуальної реальності. На відміну від всім звичної реальності віртуальна не володіє субстанціональним статусом, проте існує реально, причому актуально, а не потенційно.
За допомогою комп’ютерних засобів конструюється інтерактивне середовище, породжуються об’єкти, подібні реальним або уявним. На основі тривимірного графічного представлення цих об’єктів, що симулює їх фізичні властивості (об’єм, рух), створюється ефект їх самостійного присутності і впливу на свідомість людини. А за рахунок спеціального комп’ютерного обладнання (шолом, костюм та ін.) Створюється ефект присутності людини в цьому віртуальному просторі, окремо, поза звичайній реальності (почуття простору, відчуття).
Фахівці (медики, психологи) з тривогою говорять про зростаючу комп’ютерної ігроманії та інтернет-залежності, особливо серед дітей та підлітків. Створюється серйозна небезпека «витіснення» в ціннісному плані реальної дійсності віртуальної (ефект втечі у віртуальний світ), а це загрожує нервово-психічними розладами і захворюваннями, кількість яких і так постійно зростала протягом ХХ ст. Лавина інформаційних потоків, що обрушуються на людину, постійно зростаючі темпи і ритм життя породжують стресові ситуації, ведуть до психосоматичних захворювань.
Людина все більшою і більшою мірою стає залежним від технічного середовища, яка постійно розширюється.
Ускладнення сучасної техніки все більш загострює проблему її надійності, тому що чим складніше і глобальніше технічна система, тим вона більш вразлива щодо всякого роду дій. У такій ситуації все зростаюча залежність людей від створеної ними і вразливою техніки перетворює їх на заручників, ставить під загрозу саме існування людства. Більш докладно про антропологічному, духовно-моральному кризу сучасної цивілізації йдеться в розділі 4.

Посилання на основну публікацію