Що таке рібат?

Як і в християнстві, в ісламських країнах існують установи, де постійно проживають ті, хто вирішує присвятити своє життя служінню вірі. Перші Рібат з’явилися наприкінці VIII століття нашої ери на Аравійському півострові і в країнах Північної Африки.
Спочатку Рібат (або Рабат) були укріплені притулку, в яких мусульмани ховалися тільки під час молитов.
До X століття Рібат розширилися і стали нагадувати фортеці. За масивними глинобитними стінами розташовувалася мечеть і будинок, де постійно перебувала група озброєних охоронців – мурабітов. У Північній Африці мурабіти стали родоначальниками першої мусульманської династії Альморавідов.
У міру того як іслам ставав основною релігією в Середній Азії, Рібат поступалися місцем Ханако – обителей благочестивих людей. По функціях і організаційним устроєм ханака представляла собою подобу християнського монастиря. У ній також проживала група подвижників, але вони не були озброєні. Ханако очолював духовний наставник (бенкет або шейх).
Поступово Ханако з’явилися не тільки в країнах арабського світу, а й в Індії. У них організовувалися навчальні заклади (медресе) і центри по листуванню рукописів.
На початку XI століття у великих містах (Каїрі, Дамаску, Багдаді) відкриваються жіночі Ханако. Їх мешканці не тільки моляться, але й працюють: виготовляють одяг, килими, вишивають дорогоцінні покривала для мусульманських святинь.
У Туреччині поряд з Ханако в багатьох містах відкриваються текке – поселення, всі мешканці яких мали одну професію. Робота в текке організовувалася за тим же принципом, який використовувався і в європейській середньовічній мануфактурі: всі обов’язки ділилися між мешканцями, а спільні доходи прямували на утримання громади.
У текке не було своєї мечеті, для виконання релігійного обов’язку її мешканці двічі на день ходили на молитву в найближчу міську мечеть. Нерідко при текке будувався прочан будинок, в якому брали жебраків і безпритульних. Вони отримували безкоштовно одяг, дах над головою і їжу.
Поступово на периферії ісламського світу – у Середній Азії, Індії та Західній Африці – з’являються Завій – обителі духовних наставників, визнаних авторитетів релігії, які зазвичай носили титул шейха або мюрида.
Центром Завій ставало житло засновника, навколо нього розташовувалися кімнати для учнів, кухня і невелика мечеть.
Зазвичай Завій будувалися далеко від великих доріг і міст, щоб присутність сторонніх не заважало їх мешканцям. Завій існували аж до кінця XVI століття, потім їх змінили навчальні заклади (медресе).
Оскільки в ісламі не було настільки ретельно розробленою філософії чернецтва, як у християнстві, в кінці XVII століття обителі поступово зникли.

Посилання на основну публікацію