Процес пізнання

Пізнання універсуму, пізнавальний процес в цілому передбачає проходження людиною, як суб’єктом пізнання, трьох етапів.
Перший етап – чуттєве пізнання, тобто живе споглядання дійсності. Чуттєвий досвід – відчуття, сприйняття, уявлення – джерела знання, що зв’язують людину із зовнішнім світом. Тут головну роль відіграють органи чуття людини – зір, дотик, слух, нюх, смак. Основними формами чуттєвого пізнання людини є її відчуття, сприйняття і уявлення. Форма наповнюється змістом, тобто дає людині чуттєвий результат пізнання.
Відчуття – чуттєве відображення окремих властивостей предметів (відчуття кольору, звуку, температури, ваги).
Сприйняття – чуттєве відображення предмета чи явища в цілому в даний момент спостереження, тобто сукупність, єдність відчуттів про цей предмет або явище (вид озера, вид Місяця, кіногерой у фільмі).
Уявлення – це чуттєвий образ раніше сприйнятого предмета або явища, процесу, що зберігається нашою пам’яттю (подання гри в футбол, подання їзди на автомобілі, подання падіння з висоти).
Образне мислення оперує уявленнями, створюючи все більш складні їх форми – комбіновані, асоціативні уявлення. За допомогою різних форм мислення пізнання виходить за межі чуттєвого уявлення. Навіть таке просте судження як «гвоздика червона», являє собою форму зв’язку відчуттів і сприймань людини на основі понять про квіти і їх забарвленні. Без понять людина не може виразити в мові свого чуттєвого досвіду. Ось чому немає «чистого» чуттєвого споглядання. У людини воно завжди пронизане мисленням. Але немає й «чистого» мислення, так як воно завжди пов’язане з матеріалом чуттєвості, хоча б у формі наочних образів і знаків.
Живе чуттєве споглядання дійсності можна вважати безпосереднім тільки в тому сенсі, що воно пов’язує свідомість з світом речей, їх властивостей і відносин, але воно обумовлене попередньою практикою, виробленим мовою. Якщо немає результатів осмислення відчуттів, то немає і знання. Самі відчуття – це перетворення енергії зовнішнього подразнення у факт свідомості.
Другий етап – логічне пізнання, тобто відображення об’єктивного світу нашою свідомістю. Тут головну роль грає абстрактне мислення людини за допомогою аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, абстрагування, дедукції, індукції. Основними формами і результатами логічного пізнання є поняття, судження і умовиводи.
Поняття – це відображення істотних властивостей, загальних властивостей предметів і явищ у словесній формі (поняття: «особистість», «тварина», «атом», «простір», «автомобіль»).
Судження – це зв’язок понять, що дає нове знання (наприклад: техніка – це штучні матеріальні засоби людської діяльності; свідомість – це властивість високоорганізованої матерії).
Умовивід – це зв’язок суджень, що дає нове знання (наприклад: тільки люди володіють свідомістю. Я – людина. Отже, я володію свідомістю).
Третій етап – практичний, тобто застосування знань з метою здійснення будь-якої діяльності, творчості. Тут отримані знання застосовуються на практиці і перевіряються, уточнюються, коригуються в ході практичної діяльності людини. Підсумком цього етапу пізнання виступають результати діяльності, її продукти. Вони можуть носити як духовний характер (вчення, теорії, концепції, доктрини), так і цілком матеріальний (будівлі, споруди, предмети побуту і т. П.), Хоча правильніше було б говорити про єдність духовних і матеріальних результатів людської діяльності (будь-який об’єкт споруджений людиною, перш ніж стати таким, був ідеально створений людиною у свідомості його).
Практика, як єдність духовно-матеріальної діяльності людини має важливе значення для пізнання, тому що:
• є основою і джерелом нашого знання про світ;
• є метою пізнання, що відкриває новий етап пізнання;
• визначає потребу пізнання;
• є критерієм оцінки результатів пізнання, перевірки їх на істинність або хибність.
Про це докладніше йтиметься у другій частині лекції.

Посилання на основну публікацію