Проблема свободи в екзистенціалізмі

Екзистенція – спосіб буття людини. Вперше в цьому значенні термін екзистенція вживається Кьеркегором.

Екзистенціалізм (від позднелат. Exsistentia – існування) – «філософія існування», одне з наймодніших філософських течій в середині XX ст., Явівшее собою «найбезпосередніший вираз сучасності, її загубленості, її безвиході… Екзистенційна» філософія висловлює загальне почуття часу: почуття занепаду, безглуздя і безвиході всього, що відбувається… Екзистенційна філософія – це філософія радикальної кінцівки»

Екзистенціалізм – це філософія людини. Основна тема всіх робіт – це людина, її взаємини зі світом, людина в його самосвідомості. Суть екзистенціалістські підходу полягає в наступному: особистість не залежить від навколишнього середовища, при цьому розум, логічне мислення становить лише деяку частину людини (не головну його частину).

Згідно екзистенціалізму, завдання філософії – займатися не стільки в їх класичному раціоналістичному вираженні, скільки питаннями суто індивідуально – людського буття. Людина крім своєї волі закинутий в цей світ, у свою долю і живе в чужому для себе світі. Його буття оточене з усіх боків якимись таємничими знаками, символами. Для чого живе людина?
У чому сенс його життя ? Яке місце людини у світі? Який вибір ним свого життєвого шляху? Це дійсно дуже важливі питання, які не можуть не хвилювати людей. Екзистенціалісти виходять з одиничного людського існування, яка характеризується комплексом негативних емоцій – занепокоєння, страх, свідомість наближається кінця свого буття. При розгляді всіх цих та інших проблем представники екзистенціалізму висловили чимало глибоких і тонких спостережень і міркувань.

Основа кожної особистості – це деякий потік переживань його світовідчуття, переживання свого власного буття. Саме цей потік переживань називається екзистенцією. Екзистенція не тільки не залежить від середовища, вона завжди унікальна і неповторна. Звідси два висновки:
людина непереборно самотній, бо всі його зв’язки з іншими людьми не дають повну можливість висловитися його екзистенції. Вона може виражатися в його творчості, але будь-який продукт творчості є щось речовий і відчужене від його творця;

людина внутрішньо вільний, але ця воля не благо, а тяжкий тягар («Ми прокляті нашою свободою» Ж. П. Сартр), тому що вона пов’язана з тягарем відповідальності. Людина створює себе сам.
Існує два різновиди екзистенціалізму: релігійний і атеіисгпіческій. Релігійний – єднання людини з богом. Реальний же людина змушена жити в суспільстві, підкорятися його вимогам і законам. Але це не справжнє існування.

Посилання на основну публікацію