Проблема основного питання філософії

Ставлення «людина-світ» історично відтворювалося філософським свідомістю по-різному. В епоху античності воно осмислювалось як уявлення про місце людини в цілісності світового космосу. У Середні століття особливий філософський інтерес набула проблема ставлення людини до Бога як абсолютної реальності і першопричини всього сущого. Мислителі Нового часу в системі «людина-світ» акцентували аспект адекватності наукового знання дійсності. Для німецьких філософів XVIII-XIX ст. І. Канта, І. Фіхте, Ф. Шеллінга, Г. Гегеля мало значення, насамперед, розуміння відносини «суб’кт-об’єкт», де суб’єкт – людина, що вивчає світ, а об’єкт – сам світ у його різноманітті. Але при всіх відтінках трактування системи «людина-світ», в кінцевому рахунку, філософи опинялися перед необхідністю прояснення співвідношення свідомості і матерії.
«Як мислення відноситься до буття, – запитував Л. Фейєрбах, – як логіка ставиться до природи? Обгрунтований перехід від однієї до іншої? У чому корениться неминучість, принцип цього переходу? »І сам же відповідав:« Не було б природи, ніколи логіка, ця непорочна діва, не справила б її з себе ».
Питання про ставлення мислення до буття часто називають основним питанням філософії. Як особлива тема і предмет філософського свідомості – це питання постає в різних формах. Створений світ Богом або він існує від століття? Як ставляться наші думки про навколишній світ до самого цього світу? Чи існує справжнє буття або істина – тільки якість людської свідомості? Люди самостійно творять суспільні відносини або повністю підпорядковані непорушним законам соціального буття?
Такого роду питання стосуються різних сторін відношення людини до світу. Зазвичай виділяються два з них: 1) Що первинне: мислення або буття? 2) чи пізнати світ? Саме роздуми над проблемою первинності мислення або буття (свідомості або матерії) надають цьому питанню значення основного питання філософії, оскільки саме тут виявляється особиста світоглядна позиція. А філософія, на відміну від науки, особистісно орієнтована. При всьому різноманітті і суперечливості ідей в конкретних філософських вченнях в них встановлюються два можливих протилежних рішення названого питання.
Матеріалісти виходять з первинності матерії, об’єктивного буття (тобто зі світу, не залежного від свідомості людини). Вони обґрунтовують вічність і несотворімость природи. Людина в концепції (світогляді) матеріалістів постає як частина і продукт природи, особлива форма буття матерії. Мислення людини виступає в такому випадку як щось вторинне по генезису (становленню) і сутності, обумовлене матерією і взаємодіє з нею.
Ідеалісти ж наполягають на первинності духовного начала. Ті з них, хто вважає, що свідомість існує до і поза природи, незалежно від неї, називаються об’єктивними ідеалістами (Платон, Гегель та ін.) У їхньому уявленні природа і сама людина кояться якимсь безособовим духом (світовим розумом, ідеєю, волею, Богом ).
Іншу версію ідеологічного вирішення основного питання філософії пропонують ті мислителі, які взагалі не допускають якої б то не було реальності поза і незалежно від нашої свідомості. Це суб’єктивні ідеалісти (Дж. Берклі, Д. Юм та ін.).
Що ж до іншої сторони основного питання філософії – чи в змозі людина пізнавати дійсний світ, – то більшість філософів тут дотримуються позитивної відповіді. Різниця між ними виявляється тільки в різному трактуванні того, яким способом досягається знання: за допомогою відчуттів (сенсуалізм), в чуттєвому досвіді (емпіризм), розумом (раціоналізм), за допомогою інтуїції (інтуїтивізм) та ін.
У той же час відомі мислителі (Піррон, Д. Юм, І. Кант), які сумніваються в можливості пізнання сутності світу, вважають, що питання про істинність пізнання навколишнього людини дійсності не може бути вирішене. Вчені таких філософів називають агностиками, а їх філософію агностицизмом (а – що заперечує, гнозис – знання).
У наші дні часто можна почути, що поділ філософів на матеріалістів і ідеалістів застаріло, а питання про відношення мислення до буття є нині нібито другорядним і несуттєвим. Ця ідея яскраво виражена у філософії позитивізму. Звичайно, зараз чимало глобальних смисложізненних для людини проблем: питання нашого виживання, місця в цьому повному протиріч і нестабільності світі, свобод і прав особистості, збереження і піднесення духовності в умовах стрімко зростаючої технізації та комп’ютеризації людського існування та ін.
Безумовно, можливий різноманітний досвід філософського осмислення подібних проблем, і з ним треба бути знайомим. У той же час майбутньому фахівцю-інтелектуалу навряд чи байдужі орієнтації, адекватно яким пояснюється сучасний світ.
Як у масовій свідомості, так і в публікаціях деяких представників науки з докторськими ступенями, зараз стали популярними міркування про «тонкі матерії», «універсальному семантичному континуумі», про те, «скільки важить душа» і як її сфотографувати, про «вселенському свідомості» , «карму» і т. п. Значить антитеза «матеріалізм-ідеалізм» – не просто надбання історії філософії, а й реалія нашого повсякдення. Питання про ставлення свідомості і матерії зберігає і тепер свою світоглядну значимість.

Посилання на основну публікацію