Проблема добра і зла у Беме

У зв’язку з цією особливістю знаходиться те, що в думках Беме є центральна проблема, яка панує над ними і дає їм напрямок. Це – та сама, з якою ми вже неодноразово зустрічалися у містиків як об’єкт роздуми, завдання, над поділом якої бився християнський світ, проблема гріха. Пантеїстична основна риса, що визначила собою весь напрямок містики, особливо різко підкреслила цю проблему. Якщо Бог сприймається як сутність і метафізична причина всіх речей і всіх подій, то Він же служить і першопричиною зла; між тим релігійна свідомість противилося того, щоб покласти на Нього моральну відповідальність за це. У цьому центр ваги всієї системи ідей Беме. Мова йде про те, щоб визнати в Бозі метафізичну причину зла, не завдаючи шкоди Його святості. Якоб Беме настільки ж невдало вирішує цю задачу, як і всі інші, але він невпинно працював над нею і з дивовижною проникливістю вказав ту точку зору, з якою тільки й можливий її рішення. Він зробив спробу перенести протилежність добра і зла, як первісну і вічну, на саме Божество. І на це також є вже натяки у Мейстера Екхарта. Але виконання у Беме настільки оригінально, що він повинен розглядатися як самостійний представник цієї думки.

У цій спробі Якоба Беме не можна не помітити деякої схожості з вченням про coincidentia oppositorum (збіг протилежностей), яке в натурфілософії і особливо у Джордано Бруно грало таку видатну роль. Але тієї основної протилежністю, примирення якої повинно в даному випадку нести в собі Божество, є тут морально-релігійна протилежність добра і зла. Вона проходить, як розвиває свою думку Беме, через весь світ: «Нічого немає в природі, чого не було б властиве добро і зло». Як на приклад цього, всього охочіше посилається Беме на вогонь, добрий і привітний вигляд якого так мало гармонує з його лютим, згубним жаром і який, з одного боку, є елементом життя, а з іншого – руйнування. Якщо ж, таким чином, всі речі носять в собі цю протилежність первокачеств добра і зла, то ця ж протилежність повинна вже міститися і в Божестві, створюючому найпотаємнішу сутність усіх речей і є життєво соком у всьому дереві всесвіту. Але як може це бути, повинен запитати себе Беме, що Єдиний, нескінченний Бог так роздвоюється в самому собі і знаходиться в такому протиріччі із самим собою? Відповідь на це містить таємниця вчення Якоба Беме: тільки через протилежність і можливо одкровення, і Божество повинно містити в собі самому протилежність, якщо воно хоче відкритися самому собі. І тут також явище вогню і світла дає поживу його фантазії. Адже він сам хоче приписати то раптове просвітлення, в силу якого йому все стало ясно, погляду на олов’яний посудину, освітлений сонячним промінням. Там, де був би тільки світло або тільки тьма, там не було б ні світла, ні темряви: тільки один в одному можуть виявитися протилежності. Тому і в Бозі треба прийняти початкову протилежність. Його любов не могла б виявитися, якби вона не виявлялася в його гніві, і Його вічний світло не міг би бути виявлений, якби в Ньому Самому була дана тьма.

Посилання на основну публікацію