Природне і суспільне в людині

Біологічна природа людини включає в себе феномен психічного. Вона опосередковується і перетвориться соціальними чинниками. Соціальність людини розкривається через феномен історичного, через різноманіття людського досвіду. В цілому ж людська природа трактується як якась даність, яка занурена в процес пересотворенія «абсолютного руху становлення» (К. Маркс). Людина – відкрита істота, він переживає численні метаморфози, які впливають на природу навколо нього і в ньому самому.
Філософ епохи Відродження Пікоделла Мірандолла у своїй «Промови про гідність людини» назвав людину свого роду «хамелеоном», здатним імітувати всі живі форми як вгорі світобудови, так і внизу, як ангельські, так і демонічні. Наведемо цитату з даного твору: «тоді погодився Бог з тим, що людина – творіння невизначеного образу, і, поставивши його в центр світу, сказав:« Не даємо ми тобі, про Адам, ні свого місця, ні певного образу, ні особливої ​​обов’язки , щоб і місце, і обличчя, і обов’язки ти мав би за власним бажанням, згідно своїй волі та своєму рішенню. Образ інших творінь визначений у межах встановлених нами законів. Ти ж, не стиснутий ніякими межами, визначиш свій образ за своїм рішенням, у владу якого я тебе надаю. Я ставлю тебе в центрі світу, щоб звідти тобі було зручніше оглядати все, що є у світі ».
Ідея людської природи як незавершеною можливості, що виявляється в нескінченних варіаціях незвичайного, специфічного буття, життя як пригоди саморозвитку, в ході якого недосконалість виявляється благодатним властивістю, вада перетворюється на гідність, а безсумнівне благо обертається злом, – такий можливий підхід до осмислення проблеми унікальності людини.
Саме в цьому теологічному сенсі людину можна назвати вінцем природи як богоподібного істоти. Людина стоїть в середині між двома протилежними нескінченності, нескінченністю у великому і нескінченністю в малому. Він є осередок обох світів – великого і малого; він первісток і вінець природи, але завершеність, «огранювання» отримує в соціумі.
Одна з глибинних потреб людини – прагнення до впорядкування, пошук об’єкта поклоніння, соціального ідеалу. Індивід, закинутий у світ таємничих речей і явищ, часто виявляється не в змозі самостійно усвідомити призначення і сенс навколишнього буття. Він потребує орієнтації, ідеалі, який би дав йому можливість ототожнювати себе якимсь визнаним зразком. К. Маркс казав: людина Петро, ​​вдивляючись в людини Павла, починає відчувати себе як людину.
Людина прагне зрозуміти самого себе. Всі його спроби знайти в собі специфічно людську гідність або дати автохарактеристику відображають дію механізму ідентифікації. Але це почуття вельми рідкісний феномен, воно доля обраних. Набагато частіше людина – істота бентежне, постійно міняє власні уявлення про себе самого. Йому постійно потрібна опора, йому необхідно співвідносити свою поведінку з персоніфікованим образом. Дівчатка грають в “дочки – матері», хлопчики – в солдатів. У дитинстві постійно відтворюється ритуал гри. В юнацькі роки з’являються суспільні ідеали, які можуть персоніфікуватися в образи конкретної людини: поп-зірки, політика та ін. Ця природна потреба відшукати або створити собі кумира.
Глибинним властивістю людини, її природи, є потреба у фіктивному подвоєнні світу. І цю потребу він реалізує в релігії і в мистецтві. Бо людина є не тільки істота, яка мислить, але й істота, яка марить. Людина здатна також сміятися, жартувати, любити, лицедіяти, гніватися, ненавидіти.
Психіка людини постійно народжує процес олюднення. На землі, в небесах і на морі вона вбачає присутність образу людини. Ось чому, якщо виходити із загальної антропологічної теорії, на екрані постійно потрібна людина. Ніякі спецефекти, ніяке безліч безособової інформації не може замінити потреби бачити на мерехтливому екрані живе людське обличчя. Така магія персоніфікації.
Німецький філософ Артур Шопенгауер, говорячи про людину, виділяв в його образі три компонента. Перше – те, що можна назвати особистістю в широкому сенсі слова. Це те, що дано індивіду природою: тілесність, краса, сила, здоров’я, темперамент, розум і ступінь його розвитку. Другий компонент – це те, що людина придбала в якості члена суспільства: чини, багатство, майно. Але є ще один доданок – яким виглядає людина в очах інших.
Шопенгауер наполягає: чим більше джерел насолоди життям відкриває в собі людина, тим щасливішою буде. Здоров’я, розум, мужність – хіба не ці якості обумовлює щастя? На думку мислителя, природні дані особи є першими і найважливішими умовами щастя. Цінність особистості абсолютна, тоді як значущість інших (маються на увазі придбані блага) відносна.
З іншого боку, людина багато значення надає своїм статусом – кар’єрі, офіційним почестей, зовнішніми ознаками благополуччя. Часом і себе, як особистість, цінує менше, так як не цілком віддає собі звіт в тому, де закінчується його справжність і народжується образ, зітканий з уявлень соціального оточення.
Людина, в основному, являє собою сукупність суспільних відносин. Індивід включається в соціальну взаємодію і стає соціальною істотою в тій мірі, в якій він здатний «брати ролі іншого», тобто освоювати загальні значення, передбачити реакцію іншої на свої дії, ставити себе на його місце і тим самим ставати об’єктом для самого себе.
Протягом усього свого життя людина змінює соціальні ролі, в кожну вкладаючи сой життєвий досвід, внутрішню мотивацію, і часом і неабияку частку фантазії. Поведінка людини регулюється не тільки тією соціальною роллю, яку в даний момент він виконує, а й тим, як він себе «визначає». Люди не тільки часто не здатні адекватно сприймати свої соціальні ролі. Вони ще плутаються в їх низці. Адже соціальних масок у людини безліч. І нерідко ті риси, які притаманні певній ролі, виникають в іншій, яка може суперечити першою.
Механізм ідентифікації діє витончено. Він спирається не тільки на психологічні закономірності, соціальні уявлення, а й на певні соціокультурні традиції. Так, наприклад, російський глядач не відразу прийняв героїв американських мультфільмів. Одна із загадок механізму персоніфікації: персонажів багатосерійних стрічок глядачі нерідко сприймають як реальних людей. Глядачі звикають до конкретного герою, співпереживають йому, відчувають потребу в продовженні його життя на екрані. Різноманіття образів, реалістичних, документальних, фантасмагоричности, ексцентричних щовечора чекають багатомільйонну аудиторію, задовольняючи її млосно потреба в ідентичності.
Людина відчуває постійну потребу в тому, щоб знайти власний імідж. Це глибинний психологічний механізм, що відображає особливість людини як живої істоти. Ми потребуємо постійних самозадоволення своєї особистості. Без цієї психологічної закономірності неможливо зрозуміти багато процесів, що відбуваються в політиці, культурі, мистецтві. Механізм ідентифікації володіє внутрішньою суперечливістю, яка відображає складності самого процесу самопізнання.

Посилання на основну публікацію